Паскаль, С. К'єркегор, М. де Унамуно, Ф. Достоєвский, Ф. Ницше, Е. Гуссерль, А. Камю, Ж.-П. Сартр, Дж. Болдуїн, В. Ґолдінг, Кобо Абе).
Спільні риси екзистенціалістських проявів у творчості письменників:
джерело художнього твору — сам митець, котрий відображає буття особистості;
екзистенція (людське існування) не може бути пізнана раціональними засобами, звідси — велика роль інтуїції, прозрінь, раптових осяянь;
мистецтво не піддається аналізу, тому особлива увага приділяється емоційно-експресивним засобам художньої виразності;
замальовується ситуація відчуження особистості від суспільства, історії, людства;
створюється ситуація морального вибору героїв;
зображується духовна криза, абсурдність і трагізм існування як людини, так і людства в цілому.
У пошуках сенсу буття Альбер Камю звертається до роману-притчі "Чума" (1947 р.), що є актуальним після закінчення другої Світової війни.
Чуму — смертельну хворобу, що має масовий епідеміологічний характер, — "використовували" як художню метафору неодноразово ("Декамерон" Боккаччо, "Гептамерон" Г. Наваррської, "Злочин і кара" Ф. Достоєвського — останній сон Раскольнікова).
Цей літературний прийом допомагає незаперечно стверджувати владу і водночас безглуздість смерті.
В місті Орані, яке змальовує Камю, є зачумлені, що готові чинити насильство, але є й такі, що примирилися з агресією, а значить, своєю пасивністю підтримують її.
Автор свідомо шукає у людства і в кожній особистості сили, які піднімають проти зла, допомагають, всупереч логіці, піти на боротьбу, що здається приреченою на поразку.
Кожен із героїв роману по-різному підходить до морального вибору: доктор Ріє протистоїть смертельній епідемії, бо інакше діяти не може за професійним кодексом лікаря; Рамберу соромно "бути щасливим наодинці", вирвавшись з чумного Орана; отець Панлю від виправдання існування чуми як незбагненного босого промислу переходить до активної боротьби проти зла; Гран також не залишається осторонь.
І навіть переможні вигуки героїв не затьмарюють перестороги А. Камю для людства: "...бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години".