Насилу відбившись від тих, хто переслідував його, Босий піднявся у квартиру № 50, але ніхто не відчинив на його дзвоник. Никанор Іванович дістав дублікати ключів, відкрив двері й гукнув Груню. Ніхто не відповів йому. Тоді він звільнив двері від печатки, дістав з портфеля метр і зробив рішучий кроку кабінет покійного Берліоза, але так і застиг у дверях, бо за столом покійного сидів невідомий громадянин у картатому піджачку, жокейському картузику і пенсне. Босий злякано запитав, хто ж буде цей громадянин. Незнайомець вітав Никанора Івановича дуже радісно, але чим більше він говорив, тим більше Босий підозрював, що це особа неофіційна, і вимагав від нього назвати своє прізвище. Незнайомець назвався Коров'євим і розповів, що він перекладач при іноземному артисті, який проживає у квартирі на запрошення Лиходєєва, який тимчасово поїхав до Ялти. Все це збивало Босого з пантелику, він знав ні проякого іноземного артиста. Коров'єв запропонував Никанору Івановичу пошукати у портфелі листа Лиходєєва. На превелике здивування, лист там знайшовся. Никанор Іванович хотів бачити особисто самого артиста, але Коров'єв сказав, що це неможливо, бо той зайнятий — кота дресирує, і запропонував показати кота, але Босий відмовився. Тоді Коров'єв попросив дозволити артисту зайняти всю квартиру №50 на тиждень. Босий здивувався, але Коров'єв запропонував чималі гроші за оренду, які могли б вирішити проблему зимового опалювання житлового товариства. Але обережний Никанор Іванович заявив, що справу треба владнати в бюро інтуристів. Коров'єв запропонував зателефонувати туди, і справа владналась на диво швидко. Спантеличений Никанор Іванович дав згоду укласти контракт з іноземним артистом на п'ять тисяч рублів. У ту ж мить Коров'єв контракт оформив у двох екземплярах і збігав у спальню по підпис іноземця, потім документ підписав і сам Никанор Іванович. Гроші, паспорт артиста для тимчасової прописки, контракт, отримані від Коров'єва, Босий поклав у портфель. Тут він не утримався і попросив контрамарку. Коров'єв дістав блокнот і виписав контрамарку на дві персони, яку подав Никанору Івановичу лівою рукою, а правою сунув товсту хрустку пачку грошей. Никанор Іванович відштовхував гроші, промовивши, що не можна брати, бо це суворо переслідується, але Коров'єв впевнено відповів, що інтурист ображатиметься, а до того ж свідків немає. І тут трапилося чудо, як говорив потім Никанор Іванович: гроші самі влізли в портфель.
Як тільки Босий залишив квартиру, зі спальні почувся низький голос, який сказав, що голова житлового товариства йому дуже не сподобався, бо хитрий і підступний, і чи не можна зробити так, щоб він більше не приходив. І зараз же Коров'єв зателефонував кудись і сказав, що Босий спекулює валютою, що тепер у його квартирі, у вентиляції туалету сховано чотириста доларів, а говорить це, мовляв, пожилець цього ж дому Тимофій Квасцов. Никанор Іванович у цей час прийшов додому, закрився в туалеті, перерахував гроші, що самі залізли у портфель (їх було чотириста рублів), і сунув їх у вентиляційний хід.
Через п'ять хвилин він сів обідати, але тільки встиг витягти свою улюблену кістку з наваристого борщу, як за ним прийшли двоє. Вони відразу пішли у туалет і витягли з труби гроші, але не рублі, а долари. Никанор Іванович крикнув страшним голосом, що то вороги підкинули, намагався показати контракт з іноземним артистом, але в портфелі нічого не було. У цей час Тимофій Квасцов намагався у замкову шпарину роздивитися і почути, що відбувається і квартирі голови. Через годину, коли Квасцов на комунальній кухні із задоволенням розповідав, як забрали Босого, невідомий громадянин прийшов за ним, вони вийшли у передпокій і зникли.
Глава 10
ВІСТІ З ЯЛТИ
У той час, як трапилося нещастя з Никанором Івановичем, у кабінеті фінансового директора Вар'єте Римського знаходились двоє: сам директор Римський і адміністратор Варенуха, який ховався від охочих до контрамарок. Римський був у поганому настрої, йому не подобалась ідея виступу "чорного мага", з яким вчора Стьопа підписав контракт і якого ніхто, крім Стьопи, не бачив. А тепер Римський дуже хотів побачити самого Стьопу, але того піде не було, хоча він обіцяв приїхати ще три години тому. Варенуха висловив припущення: може, Стьопа попав під трамвай, як Берліоз. На це зауваження Римський тихо відповів, що було б добре. У цей момент до кабінету увійшла поштарка і передала Римському термінову телеграму від карного розшуку Ялти, в який сповіщалося, що о пів на дванадцяту у карний розшук прийшов ненормальний шатен і назвався Лиходєєвим; також просили сповістити, де директор Лиходєєв. Хоча Стьопу й не могли розшукати, Варенуха нітрохи не сумнівався, що Лиходєєв не в Ялті, тому послав телеграму з відповіддю, що він у Москві. Варенуха як раз думав, куди б йому ще зателефонувати в пошуках Стьопи, як вдруге увійшла поштарка і принесла телеграму від Стьопи, в якій він стверджував, що перенісся в Ялту гіпнозом Воланда. Ні Варенуха, ні Римський у це не повірили. Вони з'ясували, що Воланд проживає у квартирі Лиходєєва і вирішили поговорити з ним. Але у проклятій квартирі телефон не відповідав. Знову прийшла поштарка і принесла телеграму з Ялти зі зразком, почерку Лиходєєва. Римський дав наказ нікого, крім поштарів, не пускати і сів порівнювати зразок підпису. Незабаром він переконався, що в телеграмі підпис дійсно Лиходєєва. Римський глибоко задумався: треба ж було знайти розумні пояснення безглуздим обставинам. Він спробував зателефонувати в Ялту, але з'ясувалося, що лінія перервалася. Тоді він дав у Ялту телеграму, в якій сповіщав, що о пів на дванадцяту говорив з Лиходєєвим по телефону, що після цього той на службу не явився і розшукати його не можуть. Потім Римський склав всі телеграми у конверт, написав на ньому кілька слів і велів Варенусі відвезти їх куди треба. Варенуха на всяк випадок ще раз набрав помер телефону квартири Лиходєєва, і йому відповів Коров'єв, що Стьопа поїхав кататися на машині за місто. Це вже було занадто! Варенуха пригадав, що під Москвою відкрилася нова чебуречна "Ялта", що Стьопа, напевне, напився і телеграфує звідти. Римський велів конверт все-таки відвезти. Варенуха вискочив з кабінету Римського і заскочив у свій, щоб взяти кашкета, і у цей час затріщав телефон. Варенуха, як завжди, збрехав, що його немає на місці, але йому відповіли, щоб він це шив дурня і телеграми нікуди не носив. Варенуха не тільки не злякався загрози, а навпаки, став більш рішучим.
Над Москвою нависла гроза. У саду вітер дмухнув на Варенуху піском, наче попереджуючи. Як не поспішав Варенуха, він вирішив зайти в туалет саду, подивитися, чи одягнув монтер лампу в сітку. Там, біля туалету його гукнув Дивний товстун, схожий на кота. Не встиг Варенуха нічого розібрати, як товстун вдарив його у праве вухо. Блиснула блискавка, і адміністратор побачив ще одного дивного суб'єкта — рудоволосого, з величезним іклом, — який вдарив Варенуху в ліве вухо. Хто бив потім, адміністратор розібрати не міг, чув тільки, як говорили, що попереджали ж телеграми не носити. Потім Варенуху підхопили і крізь дощ, що зірвався над містом, потягнули до дому № 302-біс, у квартиру Лиходєєва.
У передпокої квартири його зустріла гола дівка з палаючими очима. Варенуха зрозумів, що це і є найстрашніше з усього, що йому довелося пережити: дівка поклала холодні, як лід, руки йому на плечі і сказала, що поцілує його. Варенуха знепритомнів і поцілунку не відчув.
Глава 11
ПОДВОЄННЯ ІВАНА
Гроза вирувала у гаї. Іван тихо плакав, сидячи на ліжку. Аркуші, на яких він писав, розлетілися від вітру на підлозі. Заява, яку поет спробував написати у міліцію, вимучила його і. знесилила. Спочатку все йшло добре, але як тільки Іван почав описувати події на Патріарших, виходила нісенітниця: то виявлялося, що на ставки прийшов покійний Берліоз (але ж покійники ходити не можуть), то треба було пояснити, що це був не той Берліоз, не композитор. Потім Іван написав про кота, що сідав у трамвай, і вирішив передати всю розповідь консультанта про Понтія Пілата. Але чим далі писав Іван, тим менш зрозумілим ставала його заява.
Коли почалася гроза, Іван відчув, що не може більше писати, і гірко заплакав. Зайшла фельдшериця Параскева Федорівна, побачила, то Іван плаче, підняла аркуші і побігла до доктора. Доктор зробив Івану укол, і той заспокоївся. Думки його змінилися. Тепер він дивувався, чому так розхвилювався через того Берліоза, адже він його майже не знав. Чому ж переймається цим консультантом? Однак хтось у середині Івана суворо нагадав, що саме консультант сказав, що голову відріжуть. Але новий, заспокоєний Іван визнавав тільки, що консультант особистість незвичайна, і треба було не бігати у кальсонах містом, а розпитати його про Понтія Пілата, про Га-Ноцрі. Що ж з того, що Берліоз помер, журнал не закриють, прийде новий редактор. Іван трохи подрімав і запитав себе, хто ж він виходить. "Дурень!" — почув над самим вухом, і голос цей був схожий на голос консультанта. Іван не образився за це, він навіть усміхнувся. Бездомний вже майже заснув, коли ґрати зсунулися і на балконі з'явилася фігура, що ховалася від місячного сяйва, і притискаючи палець до рота, просила мовчати.
Глава 12
ЧОРНА МАГІЯ І її ВИКРИТТЯ
На сцені театру Вар'єте закінчувала свій виступ сім'я Джуллі, зал весело аплодував, потім настав антракт передостаннім відділенням. Григорій Данилович Римський сидів на самоті у своєму кабінеті і кусав топкі губи: до незвичайного зникнення Лиходєєва приєдналося непередбачене зникнення адміністратора Варенухи. Римський знав, куди він пішов, але не знав, чому той не повернувся. Римський зробив над собою зусилля і зняв слухавку з телефонного апарату. Але його телефон мовчав, як мовчали всі телефони у Вар'єте. В антракті приїхав іноземний артист, і Римський з тяжким серцем пішов його зустрічати, бо більше нікому було цього зробити. Знаменитий артист був у довгому чорному фраку, а обличчя його ховалося під чорною напівмаскою. Але фіндиректора більше вразили супутники артиста: балакучий, довгий Коров'єв і кіт, який ходив на задніх лапах, пив з графина воду і витирав вуса. Римський запитав, де апаратура артиста, на що Коров'єв відповів, що апаратура завжди при них, і після цих слів витягнув із-за вуха кота золотий годинник Римського, який фіндиректор завжди носив під застібнутим піджаком, і на брудній долоні простягнув його власнику.
Почувся третій дзвоник, у залі стало темно і на освітлену сцену вийшов відомий конферансьє Жорж Бенгальський.