Отож дворяни домагалися цієї честі для своїх доньок.
Якось у вдови Алоїзи де Гонделор'є гостював досить статечний, але трохи жевжикуватий і самовдоволений молодик. Цей молодий кавалер був убраний у блискучий мундир начальника королівських стрільців. Дівчата теж були у кімнаті, розмовляли між собою півшепотом і гаптували. Вдова час від часу пошепки зверталася до начальника стрільців, який був заручений з її дочкою Фльорделіс. Сам офіцер не був закоханий у дівчину, а вираз його обличчя свідчив про вимушеність і нудьгу. Та мати не помічала байдужості офіцера і часто нахвалювала свою дочку. Фльорделіс значно краще, ніж мати, помічала холодність і байдужість ротмістра.
Коли одна з дівчаток, семирічна Беранжера де Шаншевріє, побачила з балкону циганку-танцюристку на майдані, усі кинулись на балкон, а ротмістр залишився у кімнаті, роздумуючи про одруження, що невдовзі мало відбутися. Він походив з дуже шляхетного роду, але мав багато солдафонських звичок. Любив таверни і все, що з ними зв'язане. Почував себе вільно тільки там, де лунала брутальна лайка, солдатські дотепи, де красуні були доступні й любовні успіхи легкі. Фльорделіс підійшла до нього і спитала, чи це часом не та циганка, про яку він розповідав, ніби два місяці тому врятував її під час нічного обходу від цілої дюжини волоцюг. Ротмістр Феб де Шатопер, бо це був саме він, підійшов до балкона і впізнав танцівницю по її кізочці. Раптом Беранжера помітила, що за циганкою спостерігає на верхівці вежі Собору якась чорна людина. Всі дівчата підвели очі і побачили священника. Фльорделіс впізнала, що це архідиякон Клод Фролло, який терпіти не може циган. Фльорделіс попросила Феба, оскільки той знає циганку, подати їй знак піднятися сюди. Феб, перехилившись через балюстраду балкона, гукнув: "Гей, мала!" Есмеральда впізнала його, завмерла на місці і зашарілася.
Циганка зайшла до кімнати, була почервоніла, збентежена, задихана. Її поява справила на гурт молодих дівчат надзвичайне враження, адже циганка була чарівнішою й привабливішою. Кожна відчула, що її краса блідне в порівнянні з красою циганки. Тому дівчата зустріли циганку дуже холодно. Вони оглянули її з голови до ніг, а Феб назвав чарівним дитям і спитав, чи вона пам'ятає його. Есмеральда, усміхаючись і підводячи на нього сповнені безмежної ніжності очі, відповіла: "О так!". Феб розпитував, чому горбатий дзвонар хотів викрасти її, але дівчина не знала. Фльорделіс помітила, що ротмістр захоплений циганкою. Не маючи змоги причепитися до її краси, дівчата почали насміхатися з одягу Емеральди. Циганка не лишалася байдужою до цих шпильок, вона мовчала і червоніла. Феб реготав і ставав на захист циганки співчутливо та нахабно. Циганка подивилася на нього з гордістю і щастям.
З Есмеральдою була і Джалі. Фльорделіс помітила вигаптувану шкіряну торбинку, що висіла на шиї кізки, і спитала, що це таке. Есмеральда відповіла, що це її таємниця. Господиня дому сказала, що коли циганка і коза не можуть станцювати, то хай йдуть геть. Циганка повільно попрямувала до дверей. Раптом, звівши свої вогкі від сліз очі на Феба, вона зупинилася. Той попросив вернутися і спитав, як її звати. "Есмеральда", – відповіла танцівниця, не зводячи з нього очей. При цьому дивному імені всі дівчата зайшлися несамовитим сміхом.
Тим часом Беранжера заманила за допомогою марципана кізочку в куток кімнати. Дівчинка зняла торбинку, що висіла на шиї у кізки, розв'язала й висипала на підстилку її вміст. Це була дерев'яна азбука. Кізка почала відсувати своєю золотою ратичкою окремі літери і склала слово "Феб". Фльорделіс побачила це і здогадалася про таємницю циганки. Фльорделіс вибухнула риданням і сказала, що циганка чаклунка, а в серці розуміла, що циганка – це суперниця. Фльорделіс зомліла, і її перелякана мати вигнала Есмеральду. Циганка зібрала лиховісні букви, подала знак Джалі й вибігла. Ротмістр Феб, поки увага всіх була звернена на його наречену, пішов за циганкою.
II. ПРО ТЕ, ЩО СВЯЩЕННИК І ФІЛОСОФ НЕ ТЕ Ж САМЕ
Клод Фролло справді спостерігав з вежі за танцем циганки на майдані. Він мав таємничу келію, яку влаштував собі на цій башті. Щодня за годину до заходу сонця архідиякон піднімався сходами башти і замикався в цій келії, де він проводив інколи цілу ніч. Архідиякон спостерігав, як циганка танцювала, як крутила на кінчику пальця тамбурин. Біля неї був якийсь чоловік, чудернацько одягнений у жовто-червону куртку. Він розширяв навкруг неї коло, а потім знову сідав на стілець за кілька кроків від танцівниці і клав голову кізки собі на коліна. Клод вирішив дізнатися, що це за чоловік. Він почав спускатися звивистим склепінням кручених сходів і раптом помітив, що за танцем циганки спостерігає Квазімодо. Дзвонар мав вираз захоплення і ніжності.
Вийшовши на майдан, архідиякон побачив, що циганка зникла. Чоловік у жовто-червоній куртці тримав у зубах стілець, і, багровий від напруження, походжав по колу. До кільця був прив'язаний позичений у сусідки кіт, що з переляку голосно нявчав. Люди кидали чоловікові монети. Раптом архідиякон впізнав, що це метр П'єр Гренгуар. Обоє зайшли у Собор. Гренгуар був присоромлений, що така поважна й учена особа побачила його в костюмі штукаря. Поет виправдовувався, що мусить з чогось жити, бо місто не платить йому за епіталаму на честь Маргарити. Коли Гренгуар сказав, що циганка – його дружина, похмурий погляд священника спалахнув. Поет пояснив, що не торкається дівчини, а їхній шлюб – це якісь забобони. Сама ж дівчина носить на шиї амулет, який з часом допоможе їй відшукати батьків, але який втратить свою силу, коли дівчина втратить свою невинність. Внаслідок цього вони обоє залишаються зовсім невинними.
Клод спитав, чи циганки ще не торкався жоден мужчина, і Гренгуар підтвердив це. Архідиякон засипав Гренгуара запитаннями. Есмеральда, на думку Гренгуара, була безневинною й чарівною істотою, красунею. З її розповідей, є лише дві людини, які її ненавидять: лахмітниця з Роландової башти і якийсь священник, що при зустрічі з нею лякає її своїм поглядом і словами. Остання подробиця дуже схвилювала архідиякона, але Гренгуар не звернув на це уваги, бо двомісячний проміжок часу встиг стерти з пам'яті безжурного поета дивні подробиці того вечора, коли він уперше зустрів циганку, і ту обставину, що при цій зустрічі був присутній архідиякон.
Також Гренгуар розповів, що кожного ранку вони з циганкою ідуть із злодійського кварталу і збирають на перехрестях екю та дрібне срібло; кожного вечора вони повертаються до спільного притулку, але сплять окремо. А ще поет дуже любив Джалі, можливо, більше за Есмеральду. Чаклунство кізки було найневинніше. У більшості випадків досить було так або інакше покрутити тамбурином перед кізкою, щоб примусити її виконати бажаний фокус. Навчила її всього циганка, яка мала до цієї тонкої справи надзвичайний хист, їй навіть було досить двох місяців, щоб навчити кізку з окремих літер складати слово "Феб". Розповівши все це, Гренгуар раптом запитав, навіщо архідиякону вся ця інформація. Клод Фролло відповів, що переживає за душу Гренгуара і за те, щоб вона не занапастилася.
III. ДЗВОНИ
З дня покарання біля ганебного стовпа дзвонарський запал Квазімодо наче охолов. Та року божого 1482, на день благовіщення, 25 березня, Квазімодо відчув, як його любов до дзвонів знову оживає. Він піднявся на північну башту та увійшов до верхньої клітини дзвіниці. Квазімодо якийсь час дивився на шість дзвонів, що висіли там. Коли він їх розгойдав, то знову став щасливим і забув про все. Несподівано він побачив, як циганка на майдані розстеляє на землі килимок, на який стрибнула кізка; навколо них уже скупчилися глядачі. Це видовище одразу змінило напрям його думок і охолодило його музичний запал. Квазімодо зупинився, повернувся спиною до дзвонів і присів над шиферним піддашком, не зводячи з танцівниці мрійливого, покірливого і ніжного погляду, що вже якось був вразив архідиякона. Забуті дзвони замовкли.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
IV. 'ANAГKH
29 березня школяр Жеан Фролло дю Мулен помітив, що лишився без грошей. Він вирушив до брата, хоч не дуже хотілося слухати його повчання. Жеан піднявся до келії на башті. Йому було цікаво поглянути на це таємниче приміщення. Щось дуже подібне до келії Фауста виникло перед очима Жеана, коли він наважився просунути голову в напівпрочинені двері. У келії було багато алхімічного приладдя, але, на розчарування Жеана, не було нічого їстівного. Стіни були вкриті всілякими написами: готичними, єврейськими, грецькими, римськими. Загалом келія справляла враження занехаяності й запустіння. Архідиякон не помітив брата, його думки снувало навколо загадкового Феба. Дом Клод посидів, а потім схопив циркуль і мовчки начертав на стіні великими літерами слово: 'ANAГKH. Жеан вирішив, що його брат з'їхав з розуму, а потім зрозумів, що побачив душу свого старшого брата в одному з її найтаємніших проявів, і не треба, щоб Клод про це дізнався. Тому Жен вдав, що щойно прийшов. Він почав просити в брата грошей. Клод не хотів давати і говорив, що дуже невдоволений з Жеана. Коли на сходах почулася чиясь хода, архідиякон прошепотів, що наближається метр Жак. Клод наказав братові сховатися під камін – і ні звуку. За цю послугу він кинув Жеанові свій гаманець. Жеан шмигонув під камін, і двері розчинилися.
V. ДВОЄ ЧОЛОВІКІВ У ЧОРНОМУ
До келії увійшов чоловік у чорній мантії. Він був геть сивий, зморшкуватий, мав близько шістдесяти років. Це був королівський прокурор духовного суду Жак Шармолю. Архідиякон ставився до нього, як до свого учня. Клод спитав метра Жака, чи той має успіхи. Метр Жак відповів, що не зміг здобути ні крихти золота. Клод уточнив, що питав про процес над чаклуном Марком Сененом. Шармолю сказав, що чаклуна зварять живцем. Згодом чоловіки почали обговорювати нижній портал Собору, на якому можна було побачити початок робіт з фізики. Коли ж метр Жак Шармолю запитав, коли Клод бажає, щоб циганку заарештували, священник відповів, що поки що треба завершити з Сененом. Під час розмови Клод поринувши в думки і розглядав велике павутиння.