Коли цю загадку прочитали Гаргантюа, він сказав, що вона розкриває і стверджує небесну істину. А брат Жан вважав, що там розповідається про те, як грають у м'яча.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПОВІСТЬ ПРО ЖИТТЯ ТА ПОДВИГИ ДОБРОГО й МУДРОГО ПАНТАГРЮЕЛЯ, КОРОЛЯ ДИПСОДІВ
РОЗДІЛ 1. Про те, як народився Пантагрюель
Коли Гаргантюа було 524 роки, його дружина, велетка Бадбек, донька короля амавротів (амавроти – жителі міста Амаврот в Утопії, країні, що її вигадав Томас Мор (1478-1535)), народила сина, теж велета і красеня. Бадбек померла, коли хлопчик з'явився на світ. Його назвали Пантагрюелем – бо "панта" по-грецьки означає "все", а "грюель" мовою агарян (мусульман) тлумачиться як "той, що жадає". Нарекли так хлопчика тому, що саме того року на Африку впало страшне лихо: посуха. Отже, того дня, як Бадбек породила на світ сина, люди мучилися від пекучої спраги. І Гаргантюа зненацька сяйнуло – сина його чекає щаслива доля: він буде володарем спраглих, проводирем "тих, що жадають".
Смерть Бадбек приголомшила Гаргантюа. Він не знав, чи побиватися йому з великого горя, чи сміятися з великої радості. І Гаргантюа, оплакуючи дружину, ревів коровою, але за мить, згадавши про Пантагрюеля, починав іржати конем.
Дитинство Пантагрюеля було не таке, як у людських дітей, бо й сам він був не такий, як людські діти. Він ріс здоровим та могутнім. 4600 корів видоювали щоразу, аби нагодувати хлопчика. Кашу йому давали з кам'яної колоди, яку одного разу хлопчик надкусив. Якось слуги забарилися з кашею. То голодний Пантагрюель схопив за ноги корову й так присмоктався до вимені, що разом із молоком трохи не з'їв половину корови. Гаргантюа, коли про це довідався, звелів прив'язувати сина до колиски міцними линвами.
У Гаргантюа на подвір'ї жив величезний ведмідь. І от якось він зірвався з припону, вбіг у замок і підскочив до малого Пантагрюеля. Няньки, погодувавши хлопчика, забули втерти йому ротик – тож ведмідь став облизувати кашу. А Пантагрюель порвав линви, схопив ведмедя та й роздер. Гаргантюа злякався й наказав прив'язати Пантагрюеля до колиски чотирма залізними ланцюгами.
Якось у свято Гаргантюа справляв учту, запросивши на неї багато вельможних гостей. Слуги, заклопотавшися, забули нагодувати Пантагрюеля. І що ж? Він спробував розірвати ланцюги руками – та надто вони були міцні. Тоді хлопчик почав так буцати ногами в передок колиски, що проламав його. Хлопчик звісив ніжки, намацав підлогу, став, випростався, завдав колиску собі на спину і, спутаний ланцюгами, поніс її до великої зали, де гуляли гості. Ті, побачивши Пантагрюеля, заклякли й поніміли. Гаргантюа відразу здогадався, що син не нагодований, і звелів зняти з нього ланцюги. Пантагрюель сказав батькові, що більше в колиску не ляже.
РОЗДІЛ 2. Про те, які подвиги звершив Пантагрюель, коли був хлопцем і юнаком
Пантагрюель кремезнішав день за днем, і Гаргантюа щиро з цього тішився. Коли настав час Пантагрюелеві вчитися, Гаргантюа послав його в Пуатьє. Пантагрюель охоче взявся до науки. Хлопець він був спостережливий, тож по якімсь часі помітив, що школярі на дозвіллі нудяться. Йому стало їх шкода. Тоді він одламав від величезної скелі брилу і поставив її серед поля на чотирьох стовпах. Школярі стали там бавитись – грали у м'яча, всіляко розважалися і видряпували ножиками на камені свої імена. Ця брила стоїть і досі; зветься вона Піднятим каменем.
Згодом Пантагрюель прочитав у одній книжці про свого пращура на прізвисько Жофруа Зубастий. Пантагрюель знайшов його могилу. Надгробка Пантагрюель злякався: родич його з вигляду був дуже лютий і стояв, наполовину витягши з піхов меча. Пантагрюель вважав, що предка, мабуть, перед смертю його тяжко образили, і він волає до родичів, щоб ті помстилися.
Пантагрюель сів на корабель і поплив у Бордо, потім в Тулузу. Жив там довгенько. Згодом поїхав у Монпельє і взявся студіювати медицину, та незабаром зрозумів, що це вельми клопітне ремесло. Потім він надумав стати суддею, але побачивши, що законників у місті всього четверо – троє коростявих, а один лисий, хутенько з Монпельє ушився. Він подався в Авіньйон, та пробув там тільки три дні, бо палко закохався, тож його наставник Епістемон, чоловік мудрий і розважливий, повіз його в Баланс, що в Дофіне, потім опинився в Анжері. Це місто він уподобав і хотів був у ньому оселитися, та на людей раптом напала чумна пошесть – довелося Пантагрюелеві звідти тікати. Він поїхав у Бурже і знову взявся вивчати закони. Прочитав багато книжок, вислухав чимало лекцій. З Бурже Пантагрюель вирушив до Орлеана. Там зазнайомився зі студентами. Ті радо прийняли його до своєї громади, навчили грати у м'яча, і то так добре, що скоро він став справжнім мастаком у цьому ділі. А до науки Пантагрюель не дуже заповзявсь: боявся, що в нього заболять очі. Та що був він розумний і швидкий на тяму, наука його була успішна, і Пантагрюель кінець кінцем дістав ступінь ліценціата права.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 3. Про те, як Пантагрюель прибув до Парижа
Пантагрюель став збиратися в Париж, до університету Сорбонни. Коли це одного дня прийшов до нього гурт орлеанців. Вони стали благати Пантагрюеля допомогти їм у великій скруті: 214 років тому в одній орлеанській церкві з дзвіниці впав величезний дзвін. Хоч що робили, аби підняти його, — все марно. Пантагрюль підняв дзвін одним мізинцем і пішов по вулицях, час від часу ним помахуючи. Дзвін гучно й весело дзвонив. Городяни, почувши калатання, виходили з будинків, вітали Пантагрюеля, бігли слідом за ним, співали веселих пісень, заводили на майданах танки. Потім почалося свято. Гуляло все місто. Все було добре, але потім добре орлеанське вино забродило. Майже всі городяни заслабли на живіт і почали лаяти і клясти свого рятівника. З тим Пантагрюель і поїхав з Орлеана.
Коли він прибув до Парижа, парижани вибігли йому назустріч. Вони боялися, щоб цей велет не потяг, чого доброго, кудись у глухомань будинок суду. Адже вони ще не забули, як Гаргантюа, Пантагрюелів батько, познімав дзвони із собору Богоматері. Незабаром після того, як Пантагрюель оселився в Парижі, він дістав листа од батька. Гаргантюа писав, щоб син вдосконалювався у доброчесності, в доброзичливості, а головне – у всіх галузях знання. Батько просив вивчити давні мови, потім – вільні науки: геометрію, арифметику, музику й астрономію. Просив вивчити тексти цивільного права, осягнути науку про природу, не обминати медицини.
Пантагрюель почав вивчати університетську премудрість. Він студіював грецьку, латинську, іудейську, арабську, халдейську мови, арифметику й геометрію, астрономію, медицину, природознавство, географію, правознавство, філософські праці та художні твори стародавніх греків і римлян, а також святе письмо. Наука давалася Пантагрюелеві легко, бо вродився він розумний і пам'ять мав чудову. По недовгім часі Пантагрюель набув широких і розмаїтих знань. Тоді він намислив сам собі влаштувати іспит – виступити в публічних диспутах. Він виступив на вулиці Фуарро. Його супротивниками були всі магістри, студенти й оратори. І всіх Пантагрюель поклав на лопатки!
Потім він виступив у Сорбонні. Щодня протягом місяця й двох тижнів від четвертої ранку до шостої вечора диспутував він з богословами. До диспуту прилучилися правознавці, голови судів, доповідачі, радники, адвокати, секретарі, а також міські старшини та лектори медичного і юридичного факультетів. І Пантагрюель передиспутував їх усіх, привселюдно довівши, що вони – справжнісінькі телята й барани в мантіях! Весь Париж заговорив про Пантагрюеля.
РОЗДІЛ 4. Про те, як Пантагрюель зустрів Панурга і полюбив його на все життя
Якось Пантагрюель, гуляючи з друзями неподалік од абатства святого Антонія, побачив високого ставного чоловіка. Він був дуже обірваний, а обличчя було в синцях. Пантагрюель запитав чоловіка, хто він, куди йде. Але той говорив незрозумілими мовами. Пантагрюель та його друзі слухали, перезираючись, здивовано всміхаючись, і не могли зупинити незнайомця. Аж згодом чоловік заговорив французькою, сказавши, що він виріс в Турені. Його звали Панург. Він говорив, що повертається з турецького полону і дуже хоче їсти. Пантагрюель повів Панурга до себе додому й добре почастував. Панург повечеряв, ліг, ситий та вдоволений, спати і прокинувся другого дня перед самісіньким обідом. Не встиг Пантагрюель і рота роззявити, як його новий товариш уже сидів за столом і трапезував.
РОЗДІЛ 5. Про те, як Пантагрюель розсудив двох дворян – позивача Плазувана і відповідача П'янюго
Під ту саму пору в паризькому суді позивалися двоє шляхетних дворян – Плазуван і П'янюго. Суд збирався кілька разів і нічого не розсудив – така заплутана, безглузда й темна була справа. Сам король втрутився у справу, але нічого не розсудили. Тому вирішили звернутися до Пантагрюеля.
Хлопця запросили до суду й виклали йому справу – хай винесе свій рішенець. Йому було віддано всі документи – такий величезний віз паперів, що його не зрушили б з місця й чотири осли. Пантагрюель, не глянувши на папери, сказав, що він перш за все хоче послухати позивача й відповідача. Що ж до паперів – їх треба спалити.
Пантагрюель вислухав позивача і відповідача і присудив позивача до трьох повних склянок сиру – розбавленого, розведеного, розкаламучено-го, приправленого, присмаченого, пригірчиного, присолодженого, — відповідно до тутешнього звичаю! Вищезгадані склянки сплатити в травневій половині серпня! І присудити відповідача постачити сіна та клоччя – як затичку для дірок у горлянці, що їх проточили слимаки, пропущені через вушко від голки! Позивачеві й відповідачу помиритися й знову міцно подружити!
Був цей присуд такий мудрий, що і Плазуван, і П'янюго сприйняли його з невимовним захватом, а всі державники, вчені та й сам король знепритомніли – так були приголомшені. Після цього випадку парижани казали, що Пантагрюель – наймудріший та найученіший муж! Йому запропонували високі й почесні посади, та Пантагрюель відмовився. Влаштували свято на честь Пантагрюеля, і Панург там теж був.
РОЗДІЛ 6.