"Коли чогось прагнеш, цілий Всесвіт змовляється, щоб допомогти мрії здійснитись", — мовив Алхімік, відлунюючи слова старого короля. Юнак зрозумів. На його шляху з'явилась інша людина, яка допоможе йому звершити Особисту Леґенду. Юнак говорив, що має все: гроші, Фатіму. Але Алхімік сказав, що це все знайдене не біля Пірамід.
Вони почали мовчки їсти. Алхімік розкоркував пляшку і налив гостеві вина, хоч воно заборонене тут. "Не те, що входить до вуст, осквернює людину, а те, що виходить з її вуст" — сказав Алхімік.
Вони вийшли надвір і посідали біля намету. Алхімік сказав, що юнак має розшукати скарб, щоб усе, чого юнак навчився дорогою, мало сенс. Завтра юнак мав продати верблюда й купити коня.
Наступного вечора юнак прийшов до намету Алхіміка разом з конем. Алхімік невдовзі з'явився й, посадивши на плече сокола, сів верхи на свого коня. Вони поскакали пісками, й місяць освітлював їм дорогу. Вони добралися до того місця, де юнак бачив яструбів. Юнак сказав, що не знає, як у пустелі шукати життя. Алхімік сказав, що життя притягує життя. Вони помчали пустелею, а потім кінь юнака спинився. Алхімік дістав з того місця змію. Це була кобра, отрута якої вбивала за лічені хвилини. Рука Алхіміка вже була покусана. Але обличчя його зберігало спокій. Попутник накреслив на піску коло й поклав туди кобру. Змія відразу ж завмерла.
Юнак не хотів іти в пустелю через Фатіму. Але Алхімік сказав, що якщо юнак лишиться в оазі, то Фатіма страждатиме, що через неї він припинив свій пошук. І ночами юнак блукатиме серед пісків, думаючи про те, що треба було, мабуть, піти... треба було повірити у свою любов до Фатіми. Бо насправді його тримав в оазі тільки страх, що він не вернеться. "Любов ніколи не заважає людині жити власною Леґендою. Якщо так сталося, значить Любов не була справжньою" — говорив Алхімік.
Алхімік витер коло на піску, і змія відповзла кудись між каміння. Юнак пригадав Торговця Кришталем, який хотів вирушити до Мекки, й Англійця, який шукав Алхіміка. Він подумав про жінку, яка повірила пустелі, й пустеля подарувала їй кохання.
На світанку вони мали рушити. Вночі юнак пішов до дому Фатіми. Вони пішли разом під пальми. Юнак знав, що порушує Традицію, але не дбав про це. Він пригорнув її до себе. Вони вперше торкнулись один одного. Закохані попрощалися. Фатіма вернулась до себе в шатро. Трохи згодом зійшло сонце. Вона зайнялась домашніми справами. Та все змінилося. Відтепер оаза стане для неї пусткою. Відтепер важливішою стане пустеля. Вона вдивлятиметься в неї щовечора, щоб відгадати, яка зоря веде юнака до скарбу.
Юнак і Алхімік вирушили верхи через піски. Хлопець усе ще бачив обличчя коханої дівчини. Бачив Англійця у його лабораторії й погонича верблюдів, який був учителем, сам того не знаючи.
Алхімік із соколом на плечі їхав попереду. Птах добре знав мову пустелі й щоразу, коли вони зупинялися, вилітав на пошуки здобичі. Першого дня він приніс зайця. Другого – двох пташок. Вночі вони вкривалися рядном, не ризикуючи розводити вогонь. Тиждень вони просувалися, не розмовляючи. Війна продовжувалась, бої велися поблизу.
На сьомий день Алхімік вирішив стати на ніч раніше ніж завжди. Сокіл полетів шукати здобич, а Алхімік говорив про Смарагдову Табулу – прямий вихід до Світової Душі. Говорив про те, що наш земний світ – лише образ і подоба Раю. Його існування свідчить про існування іншого, досконалого світу.
Ще два дні вони мовчки їхали пустелею. Алхімік став значно обережнішим, бо вони наближались до району найлютіших боїв. Юнак постійно слухав своє серце. Про це просив Алхімік.
У три наступні дні мандрівники зустріли чимало озброєних воїнів. Юнакове серце почало наганяти страх. Воно оповідало історії, почуті від Світової Душі, про тих, хто шукав скарб і не знайшов. Іноді воно лякало хлопця думками про те, що йому не скарб судилося знайти, а смерть. Іншим разом переконувало, що всім задоволене, бо знайшло любов і багатство. "Від власного серця не втечеш. Тому краще слухати його. Тоді воно не завдасть підступного удару" — говорив Алхімік.
Юнак продовжував слухати своє серце. Почав розуміти його хитрощі й витівки, приймаючи його таким, яким воно є. Він позбувся страху й забув, що хотів вертатися, бо одного разу серце йому сказало, що воно щасливе.
Того вечора його серце було спокійним. Юнак міцно заснув, а коли прокинувся, серце розповіло йому про Світову Душу. Воно сказало, що всі щасливі люди мають у собі Бога. Серце говорило, що мало хто вибирає призначену йому дорогу – дорогу Особистої Леґенди, дорогу до щастя. Більшість людей сприймає цей світ як щось загрозливе, тож він і справді стає загрозливим.
Алхімік сказав, що юнакові потрібно знати ось що: перш ніж здійсниться мрія, Світова Душа перевірить усе, чого він навчився. Вона це робить не тому, що лиха, а щоб ми добре засвоїли всі уроки, які дістали дорогою до мрії. Цього випробування не витримує більшість людей. Це та межа, на якій, мовою пустелі, помирають від спраги, побачивши на обрії пальми.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Наступного дня троє воїнів наблизились до мандрівників і обшукали їх на наявність зброї. В Алхіміка знайшли кришталевий флакончик з рідиною й жовте скляне яйце, трохи більше за куряче. Він пояснив, що це Філософський Камінь та Еліксир Життя. Архитвір алхіміків. Той, хто зажиє еліксир, ніколи не хворітиме, а кусочок цього каменя перетворить будь-який метал у золото. Араби розреготалися, й Алхімік разом із ними. Для них це була кумедна відповідь, отож подорожніх відпустили, разом з усіма їх манатками.
Вони продовжили свій шлях через пустелю. З кожним днем юнакове серце ставало все тихішим. Юнак і серце стали друзями, які не зрадять. Серце тепер озивалося, щоб підбадьорити його й додати сил. Серце зізналося, що одного разу заховало рушницю, яку він поцупив у батька, — бо він міг себе ненароком поранити. І ще нагадало йому про той день, коли він занедужав серед поля, його знудило й він міцно заснув. Попереду на нього чигали двоє грабіжників, які намірилися вкрасти в нього вівці, а його самого замордувати. Але юнак не з'явився й вони пішли собі геть.
Одного вечора двоє вершників сказали мандрівникам, що далі їхати не можна, бо тут район військових дій. Алхімік, дивлячись вершникам прямо у вічі, сказав, що не їде далеко. Вони якусь мить помовчали і – пропустили їх. Юнак був здивований.
Коли вони нарешті подолали гірське пасмо, що тяглося вздовж усього небокраю, Алхімік повідомив, що до Пірамід залишилося два дні. Тоді юнак попросив навчити його перетворювати свинець у золото. Алхімік не став порушувати тишу пустелі й відповів юнакові лише тоді, коли вони зупинилися поїсти: "Все у Всесвіті проходить еволюцію. А золото, вважають маги, — це метал, який еволюціонував найбільше. Не запитуй, чому; я цього не знаю. Знаю лише, що Традиція завжди непомильна. Але люди не збагнули слів магів. І золото, замість того, щоб бути символом еволюції, стало причиною конфліктів і воєн".
Вони сіли на коней і вирушили в бік Єгипетських Пірамід. Сонце сідало, юнак побачив сотні воїнів. Їхні очі говорили про смерть. Мандрівників відпровадили до військового табору. Солдат заштовхав їх до шатра, де велася нарада верховного вождя зі штабом. Алхімік дав вождеві золоті монети юнака. Араб їх мовчки прийняв. За ці гроші можна було купити повно зброї. Алхімік назвав юнака алхіміком і сказав, що юнак може за три дні обернутись вітром і знищити табір. Усі хотіли на це подивитися, хоч не вірили. Юнака трясло від страху. Алхімік допоміг йому вибратися з шатра. Юнак жалів, що Алхімік віддав вождеві усі його гроші. Хлопець не знав, як обернутися вітром. Він не був алхіміком! Алхімік говорив не боятися, хоч загроза смерті змушує людей боротись за життя.
На другий день юнак зіп'явся на кручу неподалік від табору. Він провів там цілий вечір, споглядаючи пустелю. Слухав своє серце. Пустеля відчувала його страх. Вони говорили однією мовою.
На третій день верховний вождь повів старшин до хлопця на кручу. Вожді чекали, коли хлопець перетвориться на вітер, хоч дуже в цьому сумнівалися.
Юнак глянув на обрій. Пустеля питала, чого він хоче. Він просив допомоги, щоб перетворитися у вітер. Пустеля не могла нічого зробити, сказала звернутися до вітру.
Повіяв легенький вітерець. Вожді спостерігали здаля за хлопцем, розмовляючи мовою, якої він не знав. Алхімік посміхнувся.
Вітерець торкнувся юнакового обличчя. Він чув його розмову з пустелею, бо вітри підслуховують усе. Юнак попросив у вітру допомоги. Вітер мав багато імен. Тут його називали сіроко; у краю юнака його називали левантом. Вітер говорив, що юнак не стане вітром, бо вони надто різні. Але юнак сказав, що має в собі вітри, пустелі, океани, зорі – все, що створене Всесвітом. Усіх створила одна Рука, й усі мають спільну Душу. Але вітер сказав, що люди не вітри, бо кожен живе Власною Легендою.
Тоді юнак заговорив про надзвичайні можливості людей і вітрів. Вітру було цікаво, бо він цього ще не знав. Йому хотілось про це поговорити, та він не відав, як перетворити у вітер людину. Юнак заговорив про любов. Бо коли тебе люблять, ти можеш досягти усього на світі. Коли тебе люблять, людина може стати вітром. Якщо, звичайно, вітер допоможе. Вітер був гордий і його дратували слова юнака. Він почав дути сильніше, здіймаючи вгору пісок. Та зрештою мусив визнати, що, хоча й літав по цілому світу, так і не навчився перетворювати людей у вітер. І нічого не знав про Любов. Вітер сказав, що блукаючи по світу, бачив як люди, говорячи про любов, дивляться в небо. Юнак попросив розпочати бурю, щоб він міг подивитися в небо, адже зараз його сліпить сонце. Вітер дмухнув з усієї сили, й небо заповнилося піском, а замість Сонця залишилось ледь помітне золотисте коло.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
У таборі важко було що-небудь побачити. Чоловіки пустелі добре знали цей вітер. Він звався "самум" і був гірший, ніж шторм на морі. Два командири просили вождя припинити перетворення юнака у вітер, бо боялися.