Члена МАСОЛІТу Івана Миколайовича Бездомного. Заява. Вчора увечері я прийшов з покійним М. О. Берліозом до Патріарших ставків..." Думки плуталися. Як це з покійним можна кудись прийти? Мерці не ходять! Він виправив: "З М. О. Берліозом, пізніше покійним...", потім виправив на "Берліозом, котрий потрапив під трамвай..." Для переконливості усе оповідання про Понтія Пілата він вирішив викласти повністю з того моменту, як той у білому плащі з кривавим підбоєм вийшов у колонаду Іродового палацу...
Лагідна фельдшерка навідалася до Івана під час грози, закрила штору. Прийшов лікар, зробив укол і запевнив Івана, що він більше не плакатиме, все забудеться. Невдовзі туга почала відступати. Поет лежав тихо…
Увечері, напившись теплого молока, він перемінився. Не лякав проклятий кіт, не лякала відрізана голова... Чому це він так розхвилювався через те, що Берліоз втрапив під трамвай? Хай йому грець! За що він розлютився на загадкового консультанта? До чого безглузда гонитва за ним у спідніх штанях і веремія у ресторані? Консультант — особа надзвичайно таємнича, особисто знайомий з Понтієм Піл атом. Чи не мудріше було розпитати, що сталося з цим Га-Ноцрі? І хто ж він сам такий? — Іван новий чи Іван старий? "Дурень!" — озвався десь бас, схожий на бас консультанта.
Іван чомусь не образився. Він всміхнувся і в напівсні затих... Раптом ґрати розсунулися і на балконі постала фігура чоловіка. Він приклав палець до вуст і прошепотів: "Цссс!.."
Розділ 12
ЧОРНА МАГІЯ ТА ЇЇ ВИКРИТТЯ
Маленький чоловічок у жовтому котелку та з малиновим носом, в картатих штанях та лакованих черевиках виїхав на сцену Вар'єте на двоколісному велосипеді. Під звуки фокстроту він зробив коло, проїхав на задньому колесі... На високій металевій жердині з одним колесом виїхала блондинка в трико і в спідничці з срібними зорями. Нарешті прикотився малюк зі старечим обличчям і зашугав між ними на крихітному велосипеді. Уся компанія підкотила так близько до краю сцени, що публіці здалося: уся трійця от-от звалиться в оркестр...
Єдиною людиною, яку не цікавили дива, був Римський. Він думав про зникнення Варенухи. Римський намагався зателефонувати, але всі телефони в будинку зіпсувалися. Ввійшов кур'єр і повідомив, що прибув чужоземний гастролер. Він вразив усіх своїм небаченим за довжиною фраком чудного фасону і чорною напівмаскою. Але найдивовижніші були супутники мага: довготелесий картатий у надтріснутому пенсне і чорний гладкий кіт, який увійшов на задніх лапах...
За хвилину в глядацькій залі згасли кулі, спалахнула рампа і перед публікою виник повний, веселий конферансьє Жорж Бенгальський, який представив публіці славетного чужоземного артиста мосьє Воланда із сеансом чорної магії! Бенгальський висловив сумнів щодо магії: її зовсім не існує на світі і вона не що інше, як забобон, а просто маестро Воланд володіє технікою фокуса, що й виявиться у найцікавішій частині, тобто викритті цієї техніки... Воланд був запрошений вийти до глядачів...
"Крісло мені, — неголосно наказав Воланд, і воно невідомо звідки з'явилося. — Скажи мені, любий Фаготе, — запитав Воланд, — чи московське народонаселення значно перемінилося?" "Саме так, мессіре", — відповів Фагот-Коров'єв. "Ти маєш рацію. Городяни дуже перемінилися... Про костюми нічого говорити, і з'явилися ці... трамваї, автомобілі..." "Автобуси..."—підказав Фагот.
Публіка уважно слухала... Воланд наказав Фаготові показати публіці щось простеньке. Фагот клацнув пальцями, гукнув: "Три, чотири!" — упіймав з повітря колоду карт, потасував її та й пустив стрічкою котові. Кіт стрічку перехопив і пустив її назад, потім роззявив рота і, карта за картою, заковтнув.
Фагот тицьнув пальцем у партер і оголосив: "Колода ця тепер міститься у сьомому ряду в громадянина Парчевського, якраз між трояком і повісткою з викликом до суду у справі про виплату аліментів громадянці Зельковій!" Парчевський із подивом видобув із портмоне колоду. Фагот залишив її громадянину на згадку і продовжив: "Недарма ж ви казали за вечерею, що якби не покер, життя ваше в Москві було б зовсім нестерпне..." З галереї загукали, що це стара штука, а цей у партері з цієї ж компанії. Фагот заперечив: "Ви гадаєте? У такому разі ви разом з нами, бо колода у вашій кишені!" Усі зажадали зіграти у колоду з червінцями, і Фагот тричі вистрелив з пістолета... Поміж трапеціями почали падати у залу білі папірці. Усюди було чутно слово "червінці", лунали вигуки і сміх. Загальне збудження наростало, і невідомо у що це переросло б, якби Фагот не припинив грошовий дощ.
"Оце, громадянство, ми з вами, бачили зразок масового гіпнозу. Суто науковий дослід... Попросимо ж маестро Воланда викрити його нам. Зараз ці грошові аркушики зникнуть так само несподівано, як і з'явилися..." — промовив Бенгальський. Публіці це не сподобалася.
"А це випадок так званої брехні, —сповістив Фагот. — Папірці, громадяни, справжнісінькі! Між іншим, цей, — він показав на Бенгальського, — мені обрид. Щоб нам таке з ним зробити?" Натовп глузував: "Голову відірвати!.." І сталася несподіванка: шерсть на котові стала дибки, він нявкнув і метнувся просто на груди Бенгальському і, дико ревнувши, зірвав йому голову з товстої шиї. Дві з половиною тисячі людей у театрі скрикнули. Кров текла з розірваних вен, залила манішку і фрак. Безголове тіло сіло на підлогу. В залі залунали зойки, а голова розпачливо гукнула: "Лікаря!" Фагот запитав у залу і Воланда, чи треба простити Бенгальського. Публіка волала: "Простити, простити!" Мессір Воланд відповів: "Що ж, вони — люди. Люблять гроші, але це завжди було. Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені. Легковажні... Та милосердя інколи достукується до їхніх сердець... Так, звичайні люди... загалом нагадують колишніх... Їх зіпсувало квартирне питання..." — і наказав: "Начепи голову!"
Кіт насадив голову Бенгальському на шию, обтрусив його фрак, підвів Бенгальського на ноги і випровадив з пачкою червінців і словами: "Котіться звідси! Без вас веселіше!"
Тоді Фагот запропонував відкрити дамську крамницю, і підлога сцени вкрилася перськими килимами, постали величезні люстра і вітрини. Глядачі побачили багато суконь, капелюшків, черевичків, сумочок, парфумів, футлярчиків з губною помадою. Фагот оголосив, що фірма обмінює старі сукні та черевики на нові паризькі моделі. Руда спокуслива дівуля солодко заспівала малозрозумілі слова: "Герлен, Шанель, Міцуко, Нарсис Нуар..." Фагот запросив глядачок йти на сцену без церемоній. Одна зважилася і пішла на сцену. Вона зняла стару туфлю і приміряла нову, бузкову... Старі черевики було кинуто за штору, туди ж пішла і вона сама, а за секунду повернулася в такій сукні, що увесь партер завмер. Публіку прорвало, звідусіль на сцену посунуло жіноцтво. Жінки ховалися за штору, вдягали нові сукні, викидали старі, розбирали панчохи, черевики... Та ось Фагот оголосив, що крамниця закривається через пізню годину. Гримнув пістолетний постріл, дзеркала зникли, зникла височенна гора старих суконь і взуття, сцена стала порожньою і голою.
Тут з ложі №2 пролунав баритон голови Акустичної комісії московських театрів Аркадія Аполлоновича Семпелярова: "Все ж таки бажано, щоб ви відкрили техніку ваших фокусів, особливо з паперовими грішми..."
Фагот розсердився, але погодився на це, коли Семпеляров відповість, де був учора ввечері поважний Аркадій Аполлонович? Цим Фагот дуже засмутив Семпелярова. Відповіла його дружина: "Аркадій Аполлонович ввечері був на засіданні Акустичної комісії..." Фагот заперечив: мадам в омані! Згаданого засідання вчора не було, Аркадій Аполлонович їздив на Євлохівську вулицю до акторки Мілиці Андріївни Покобатько і пробув у неї близько чотирьох годин...
Дружина Семпелярова закричала, що давно це підозрювала і тепер їй все зрозуміло! Вона розмахнулася рожевою парасолькою і вдарила чоловіка по голові. "Оце викриття!" — закричав кіт. Він підскочив до рампи і ревнув: "Сеанс закінчено! Маестро, марш!"
Диригент, сам не знаючи, що робить, махнув паличкою, і оркестр вдарив неймовірний, ні на що не схожий у своїй розв'язності марш. Сцена раптом спорожніла, і Фагот, і Бегемот розчинилися в повітрі...
Розділ 13
ПОЯВА ГЕРОЯ
Невідомий погрозив Іванові пальцем і прошепотів: "Цссс!" З балкона заглядав чоловік з бентежними очима, років тридцяти восьми, у білизні і черевиках на босу ногу, на плечах — лікарняний халат. Іван здивувався, як той пройшов крізь балконні ґрати із замками. Гість сказав, що поцупив в'язку ключів і може виходити на балкон і навідувати сусіда. Іван зацікавився: гість має ключі й не тікає? Той відповів, що не може втекти звідси не тому, що високо, а тому, що тікати нікуди. Вони сіли розмовляти. Гість спитав, хто є Іван і яка його професія. Іван зізнався: "Поет Бездомний". Почувши це, гість чомусь сказав: "Ох, і не щастить мені!", але тут же вибачився. Іван вирішив, що незнайомцю не подобаються його вірші. Вони не подобалися тому, що він зовсім ніяких віршів ніколи не читав. Коли незнайомець почув, що Іван потрапив у лікарню через Понтія Пілата, він попросив Івана розповісти про все.
Іван розповідав і дійшов до того моменту, коли Понтій Пілат у білій мантії з кривавим підбоєм вийшов на балкон. Чоловік прошепотів: "О, як я вгадав!", а слухаючи опис жахливої смерті Берліоза, чоловік вимовив: "Дуже жаль, що на місці Берліоза не було критика Латунського або літератора Лавровича!.." Про Іванове жахливе становище гість сказав: "Ви самі винні. Не можна було так поводити себе з ним. Ви й поплатилися..." Іван запитав, хто це — Він? Гість всміхнувся: "Учора на Патріарших ставках ви спіткалися з сатаною..."
Іван мало не впав. Цього не могло бути, бо він не існує! "Ви тільки почали його змальовувати, я вже став здогадуватись, із ким ви вчора мали бесіду. Дивуюсь Берліозові! Ну, ви — людина зовсім незаймана, але той усе-таки щось читав! Перші ж слова цього професора розвіяли усі мої сумніви. Втім, ви... людина неосвічена? Може, й опери "Фауст" не чули?.."
Іван зніяковів, почав белькотати про якусь подорож до санаторію в Ялту. Виявилося, що гість сидить у лікарні також через Понтія Пілата і рік тому написав про Пілата роман! "Я — майстер", — гість зробився суворим і вийняв з кишені халата чорну шапочку з вишитою на ній жовтим шовком літерою "М".