Брат Жан гепнувся на землю, мов стиглий плід, а слідом за ним легко зіскочив Гімнаст. Звівшись на ноги, брат Жан став квапливо роздягатися. Скинув із себе панцир, жбурнув у кущі шолом. Лишившись у самій сутані, взяв поперечку від хреста і сів на коня, якого встиг перейняти Евдемон. Друзі і слуги рушили далі.
РОЗДІЛ 15. Про те, як Гаргантюа розбив Пікрохолів загін
Повернувшись до фортеці Ла-Рош-Клермо, Пікрохолеві вояки розповіли королю, що на них напали чорти. Пікрохоль розлютився до краю. Він звелів скликати раду, яка засідала всю ніч. Король наказав послати на вивідки загін легкої кінноти на чолі з графом Дременю. Кожного з них покропили святою водою і кожного перев'язали єпитрахиллю, на випадок зіткнення з бісівським поріддям. Та вони повернули назад ні з чим. Неподалік од Кудре вони побачили при дорозі вбогу пастушу халупу, а в ній – п'ятьох прочан. Вони зв'язали прочанам руки та ноги і забрали їх із собою, подумавши, що прочани – шпигуни.
Коли загін спускався до Сейї, його запримітив Гаргантюа. Брат Жан почав кричати, що треба бити ворога. Почувши крики ченця, Пікрохолеві вояки подумали, що справді-таки наразилися на чортів, і кинулись тікати. Тільки Дременю не зрушив з місця. Він почекав, поки до нього під'їде брат Жан, а тоді, взявши списа напереваги, вдарив ченця у груди. Проте залізне вістря не пробило сутани брата Жана – така вона була брудна та зашкарубла. Брат Жан підняв свою поперечку від хреста і так уперіщив Дременю по шиї, що той упав з коня безтямний.
Гаргантюа вирішив не переслідувати ворогів. А тим часом брат Жан гнав і гнав Пікрохолевих вояків і нищив їх без пощади. Раптом він помітив, що на п'ятьох конях сидять по двоє вершників: пікрохолів кіннотник і прочанин. Брат Жан під'їхав до них і замахнувся своєю поперечкою-кийком. Та один із бранців заволав врятувати його. Вороги озирнулися. Побачивши, що їх переслідує один-єдиний чернець, вони, осмілені, кинулись на нього й заходились лупцювати. Та брату Жанові не було боляче від ударів – така товста й задубіла була в нього шкіра. Вороги схопили його, приставили до нього двох лучників, а самі, подумавши, що Гаргантюа втік у Нуарет, помчали туди, гадаючи, що візьмуть там його в полон.
Коли вороги повернули коней і помчали геть, брат Жан здогадався, що вони переслідуватимуть Гаргантюа. І взяв його живий жаль, що він нічим не може зарадити друзям. Брату Жану вдалося звільнитися, і він сам розбив загін пікрохольців, взявши графа Хвальконю в полон. Війська Пікрохоля ставало менше і менше. Тих вершників, що везли прочан, він поскидав із сідел, а коней їхніх віддав прочанам.
Перемігши пікрохольців, Гаргантюа та його друзі повернули коней і поїхали до замку Грангузьє. Годі уявити радість і щастя Грангузьє, коли він побачив сина живим, здоровим та веселим. Грангузьє наказав слугам подати розкішну вечерю.
Брат Жан прийшов на вечерю разом з прочанами, які ходили до Сен-Себастьєна молитися, щоб відійшла чума. Почувши це, Грангузьє сказав, що проповідник, який сказав людям, що святі насилають чуму, помиляється: "Чума вбиває тіло, а ці кляті облудники отруюють душі темних людей". Після вечері Грангузьє й Гаргантюа наказали покласти в торби прочанам харчів, налити їхні баклаги свіжою водою; до того ж вони дали кожному прочанинові коня і грошей.
Потім до Грангузьє привели полоненика – графа Хвальконю. Грангузьє спитав, яку мету має король Пікрохоль. Хвальконю відповів: король хоче захопити весь край і розорити його, аби помститися за те, що пастухи забрали в лернейських пекарів пироги й поранили Марке. Грангузьє відпустив графа і попросив зробити усе, аби з очей Пікрохоля спала полуда.
По недовгім часі до Грангузьє прибули посланці тридцяти володінь, що межували з його землями. Посланці запропонували вояків, зброю і гроші. Зворушений Грангузьє красно подякував посланцям і став збирати своє військо.
Граф Хвальконю, повернувшись до Ла-Рош-Клермо, розповів Пікрохолеві про те, що з ним приключилося і що довелось йому бачити. А потім став умовляти короля, щоб той замирився з Грангузье. Граф Бешкетон був проти перемир'я, але Хвальконя заколов його. Та король ураз розшаленів. Він прикликав лучників і звелів їм четвертувати графа. Чутка про Пікрохолеву жорстокість розійшлась серед солдатів. Вони почали ремствувати, а один із воєвод прийшов до короля і сказав, що солдатів і так уже багато загинуло, а зброї і їжі є мало. Але Пікрохоль лютував і готувався до війни.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 16. Про те, як Гаргантюа обложив фортецю Ла-Рош-Клермо і як він ущент розбив Пікрохолеве військо
Грангузьє наставив Гаргантюа верховним командувачем війська. А сам залишився в замку. Військо вирушило в похід. Надвечір воно дісталося до Ведського броду. Одні воїни посідали в човни, інші швидко і вправно звели міст. Незабаром усі були на тому березі. Просто перед ними височіла фортеця Ла-Рош-Клермо.
Гаргантюа наказав вивести військо в долину, а за пагорбом залишив засідку. Брат Жан із шістьма загонами піхоти та двома сотнями латників перейшов болото й вибрався на битий Лауденський шлях. Отже, фортеця була обложена майже зусібіч. Пікрохольці розгубилися. Вони не знали, як краще діяти: чи йти в долину битися з воїнами Гаргантюа, чи захищати фортецю. Оговтавшись, Пікрохоль вивів із фортеці в долину латників. Їх зустріла злива гарматних ядер. Воїни Гаргантюа, щоб не заважати своїм гармашам обстрілювати ворога, відійшли трохи далі. Напнувши луки, пікрохольці посунули вперед. У воїнів Гаргантюа полетіли стріли. Та всі пролітали над головами. Потім латники навально кинулися вперед. Проте Гаргантюа це передбачив. Він оддав команду – і воїни оточили пікрохольців, засипали їх стрілами та кулями. Пікрохольці відступили. Аж тут із тилу на них напав брат Жан із своїм пішим загоном. Пікрохольці сипонули врозтіч.
Пікрохоль із рештками свого війська кинувся у бій, а з фортечних мурів полетіли гарматні ядра та кулі. Гаргантюа наказав своїм гармашам відкрити вогонь по мурах, а пішим солдатам іти в бій. Брат Жан, угледівши, що з того боку, де він стоїть зі своїм військом, фортецю вже ніхто не захищає, звелів атакувати. Воїни взяли її. Тільки двісті з них залишились стояти під мурами на випадок, якщо пікрохольці вернуться. Всі побігли до східної брами, де кипіла січа, і вдарили по ворогові ззаду. Пікрохольці, побачивши, що їх оточено, покидали зброю і здалися на милість переможців. Брат Жан наказав замкнути їх у церкві й приставити до них сторожу.
Пікрохоль, не тямлячи себе, тікав у бік Іль-Бушара. Зненацька кінь його спіткнувся і впав. Король зопалу зарубав його мечем. А коли перешалів, вирішив украсти на млині, що стояв недалечко, осла. Мірошники спіймали короля, дали доброго прочухана, ще й роздягли. Щоправда, голим не пустили, а вбрали в якесь рам'я. По дорозі король —здибав бабу-ворожку і попросив поворожити. Баба навіщувала, що королівство Пікрохолеві повернуть тоді, як рак свисне. Відтоді Пікрохоль пропав, мов у воду впав.
Гаргантюа, розбивши Пікрохолеве військо, найперш полічив своїх солдатів. Були і вбиті, й поранені, але небагато. Потім Гаргантюа зібрав на майдані рештки Пікрохолевого війська та всіх городян, пообіцявши їм грошей на три місяці прожитку й охорону. Гаргантюа наказав покарати Марке, його товаришів, які роздмухали полум'я чвари, всіх радників, воєвод та придворних Пікрохоля, які підбурювали на війну з Грангузьє. Що ж до Пікрохолевого королівства – воно перейшло його п'ятирічному сину, яким мав опікуватися мудрий Понократ.
До Гаргантюа привели всіх призвідців кривавої війни. Не було тільки Шмарконе та Свиняя, які повтікали задовго до вирішальної битви. Гаргантюа не покарав винних, а звелів їм стати до верстатів у книгодрукарні, яку він заснував у Ла-Рош-Клермо. За наказом Гаргантюа всіх загиблих поховали, а всіх поранених одвезли до лікарні. Всім городянам відшкодували збитки, а навколо фортеці звели ще один міцний мур і поставили в ній постоєм військо, щоб було кому боронити фортецю, як на неї зненацька нападуть. Нарешті Гаргантюа рушив зі своїми загонами до батькових володінь.
Грангузьє зустрів їх радісний та щасливий і влаштував на честь перемоги гульбище. Грангузьє винагородив грішми кожного з друзів свого сина, а ще подарував їм замки.
РОЗДІЛ 17. Про те, як Гаргантюа звелів побудувати для брата Жана Телемський монастир
Один тільки брат Жан залишився без подарунка. Гаргантюа хотів був наставити його абатом у Сейї, проте чернець відмовився і сказав, що хоче заснувати монастир, не схожий ні на який інший. Гаргантюа порадив, щоб там не було мурів і жодного годинника, а приймали туди лиш молодих, здорових й гарних юнаків та юнок. Хай вони навчаються всіляких наук, читають мудрі книжки, грають на музичних інструментах. І дозвілля хай гарно проводять – у забавах, веселих розвагах. А схочуть залишити монастир – хай собі йдуть. Хто забажає стати мирянином, хай ним стане. "Саме про такий монастир я і мріяв", — сказав брат Жан.
На спорудження, впорядкування, утримання монастиря Гаргантюа дав братові Жану багато грошей. Монастир збудували шестикутним. На кутах височіли величні круглі вежі. Споруда мала сім поверхів разом із підвалами. У монастирі було 9032 покої. Всі вони виходили у величезну залу; до зали вели прегарні широкі сходи. Між вежами праворуч була бібліотека, ліворуч – світлиці для дівчат. Перед ними – театр і водозбір, а також лазні. В інших покоях жили юнаки. Понад річкою розкинувся розкішний парк із лабіринтом посередині, а біля самого монастиря – сад. І тут же був іще один парк, де водилася сила-силенна звірів. На північ од замку текла річка Луара.
Юнаки та дівчата жили весело й дружно. В них було заведено: всі роблять те, що забажає одне з них. Всі юнаки й дівчата вчилися, вміли читати, писати, всі знали по п'ять-шість мов, всі співали, всі складали вірші. Всі жили не за усталеними правилами, приписами, законами, а керуючись тільки доброю волею та бажанням. В їхньому статуті було одне-єдине правило: "Роби, що бажаєш".
На мідній дошці, яку знайшли під підмурком Телемського монастиря була дуже довга загадка.