Вона починала розуміти власне серце і признавалася з мимовільною досадою, що воно не було байдуже до достоїнств молодого француза. Він з свого боку не виходив з рамок пошани.
Одного разу, прийшовши до зали, де чекав її вчитель, Марія Кирилівна з подивом помітила збентеженість на блідому його обличчі. Вона відкрила фортепіано, проспівала кілька нот, але Дубровський під приводом головного болю попросив вибачення, припинив урок і, закриваючи ноти, подав їй крадькома записку. Вчитель запросив її сьогодні о 7 годині в альтанку біля струмка.
В призначений час Марія прийшла в альтанку. Вона очікувала освідчення. Хлопець сказав їй, що він не француз Дефорж, а Дубровський. Марія Кирилівна скрикнула. Володимир говорив, що простив Троєкурова, і відмовився від помсти, як від безумства. Дубровський сказав, що вони сьогодні мусять розлучитися. Тут почувся легкий свист, і Дубровський замовк. Він схопив її руку і притиснув до палаючих уст. Свист повторився. Дубровський сказав, що його кличуть, і кожна хвилина може його погубити. Марія Кирилівна плакала мовчки. Свист почувся втретє.
Схвильована побаченням з Дубровським, Марія Кирилівна поверталася з саду. У будинку була метушня, на подвір'ї було багато людей, біля ґанку стояла тройка, здалека почула вона голос Кирила Петровича, і поспішила зайти в кімнати, побоюючись, щоб її відсутність не була помічена. В залі зустрів її Кирило Петрович, гості оточували справника і засипали його запитаннями. Справник, озброєний з ніг до голови, відповідав їм з виглядом таємничим і метушливим. Троєкуров сказав дочці, що Дефоржа – Дубровський, який пограбував Антона Пафнутійовича. Марія Кирилівна була ні жива, ні мертва. Вона пішла швидше до своєї кімнати.
Тимчасом француза не знаходили. Гості Троєкурова перешіптувались між собою, справник, здавалося, пошився в дурні – француза не знайшли. Очевидно, він устиг зникнути, бувши попередженим. Пізно вечором Троєкуров розігнав гостей.
РОЗДІЛ XIII
На початку наступного літа сталося багато змін в сімейному побуті Кирила Петровича. За 30 верст від нього був багатий маєток князя Верейського, який повернувся з-за кордону у своє село, якого зроду ще не бачив.
Князю було близько 50 років, але він здавався набагато старішим. Він мав постійну потребу в розвагах і завжди нудьгував. Князь їздив у гості до Троєкурова. Старий зальотник був вражений красою Маші. Одного разу старики і красуня поїхали на прогулянку. Кирило Петрович розказав князеві повість про свого француза-вчителя, що виявився Дубровським. Марія Кирилівна сиділа як на голках, Верейський вислухав з глибокою увагою, визнав усе це дуже дивним і перемінив розмову.
Через два дні після цих відвідин Кирило Петрович поїхав з дочкою в гості до князя Верейського. Його маєток був розкішним. Після обіду господар запропонував гостям піти в сад. Вони пили каву в альтанці на березі широкого озера, усіяного островами. Раптом залунала духова музика, і шестивесельний човен причалив до самої альтанки. Вони поїхали по озеру, коло островів, виходили на деякі з них, на одному знаходили мармурову статую, на другому відлюдну печеру, на третьому пам'ятник з таємничим написом, що збуджував у Марії Кирилівни дівочу цікавість. Ввечері Марія Кирилівна господарювала в домі старого холостяка. Вона розливала чай, слухаючи нескінченні розповіді люб'язного говоруна; раптом почувся постріл, і ракетка освітила небо. Князь подав Марії Кирилівні шаль і покликав її і Троєкурова на балкон. Почались феєрверки. Марія Кирилівна веселилась, як дитя. Князь Верейський радів з її захоплення, а Троєкуров був надзвичайно ним задоволений. Усі повечеряли. Гості пішли в кімнати, для них відведені, і другого дня вранці розпрощалися з привітним господарем.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ XIV
Одного разу Маша вишивала біля вікна, і чиясь рука кинула їй крізь вікно листа. В цей час її покликали до батька. Кирило Петрович був не сам. Князь Верейський сидів у нього. При появі Марії Кирилівни князь підвівся і мовчки вклонився їй з збентеженням.
Батько сказав дочці, що її сватає князь. Маша остовпіла, смертельна блідість укрила її лице. Вона мовчала. Князь до неї підійшов, взяв її руку і з виглядом зворушеним спитав: чи згодна вона зробити його щасливим. Маша мовчала. Кирило Петрович сказав, що згодна. І відпустив дочку у свою кімнату.
Вона побігла до своєї кімнати, замкнулась і дала волю своїм сльозам, уявляючи себе дружиною старого князя; він раптом здався їй огидним і ненависним. Тут вона згадала про лист і жадібно кинулась його читати, передчуваючи, що він був від Дубровського. Справді він був писаний ним, і були там тільки такі слова: "Увечері о 10 годині на тому ж місці".
РОЗДІЛ XV
Коли вони зустрілись, Дубровський сказав, що усе знає. І може звільнити Машу від ненависної людини. Маша говорила, що буде просити ще свого батька, буде плакати. Дівчина сказала Володимиру з'явитися за нею, і вона буде його дружиною. Дубровський довго мовчав,тоді сказав, щоб Маша просила батька, як тільки може. А якщо не вдасться… Тут Дубровський закрив обличчя руками, він, здавалось, задихався. Маша плакала. Він тихо обняв стрункий її стан і пригорнув її до свого серця. Довірливо схилила вона голову на плече молодого розбійника. Обоє мовчали. Пройшов якийсь час. Він узяв її руку і надів їй на палець перстень. "Якщо зважитесь звернутися до мене, — сказав він, — то принесіть перстень сюди, опустіть його в дупло цього дуба, я знатиму, що робити". Дубровський поцілував її руку і зник між деревами.
РОЗДІЛ XVI
Сватання князя Верейського не було вже таємницею для сусідства. Кирило Петрович приймав поздоровлення, весілля готувалося. Маша з кожним днем відкладала остаточну розмову. Тимчасом поводження її з старим нареченим було холодним і вимушеним. Князя це не турбувало. Він про кохання не думав, задоволений її безмовною згодою.
Та час минав. Маша нарешті зважилась діяти і написала листа князю Верейському; вона намагалася збудити в його серці почуття великодушності, відверто признавалась, що не мала до нього найменшої приязні, благала його відмовитись від її руки і самому захистити її від влади батьківської. Вона потай вручила листа князеві Верейському, той прочитав його на самоті і нітрохи не був зворушений. Навпаки, він побачив необхідність прискорити весілля.
Князь навіть розповів про лист Троєкрутову. Кирило Петрович розлютувався; насилу князь міг умовити його нічим не виказувати перед Машею, що він знає про лист. Кирило Петрович призначив бути весіллю другого ж дня. Князь визнав це дуже розумним, пішов до своєї нареченої, сказав їй, що лист його дуже засмутив, але що він надіється з часом заслужити її прихильність.
Та ледве встиг він виїхати з двору, як батько її зайшов і просто звелів їй бути готовою на завтрашній день. Марія Кирилівна, уже схвильована розмовою з князем Верейським, залилась сльозами і кинулась до ніг батькові. Вона благала не віддавати її за князя. Кирило Петрович був зворушений, але приховав своє збентеження і, відштовхнувши її, сказав суворо, що знає краще, що потрібно дочці. Маша сказала, що має захисника – Дубровського. Кирило Петрович подумав, що вона збожеволіла, і дивився на неї з подивом. Він вийшов і замкнув дочку.
Довго плакала бідолашна дівчина. Вона глянула на перстень, залишений їй Дубровським. Передчуття підказувало їй, що увечері знайде вона Дубровського в саду біля альтанки. Та двері були замкнені.
РОЗДІЛ XVII
Зранку служниця сказала, що особливих приготувань до весілля нема, але попові наказано не виїздити з села.
Маша вирішила повідомити про все Дубровського і стала шукати способу переслати перстень в дупло заповітного дуба. В цей час камінець ударився в вікно, шибка задзвеніла, і Марія Кирилівна глянула на подвір'я і побачила маленького Сашу, що робив їй таємничі знаки. Вона знала про його прихильність і зраділа йому. Вона відчинила вікно. Брат спитав, чи нічого не потрібно сестрі. Вона дала братові перстень і сказала, що треба зробити.
Хлопчик поклав перстень у дупло. Скінчивши справу щасливо, хотів він ту ж мить доповісти про те Марії Кирилівні, як раптом рудий і косоокий обідраний хлопчисько майнув із-за альтанки, кинувся до дуба і запустив руку в дупло. Саша кинувся до нього і вчепився в нього обома руками. Вони боролися кілька хвилин, нарешті рудий хлопчик переміг. Він повалив Сашу на землю і схопив його за горло. Але садівник Степан зловив рудого. Садівник повів полоненого на панське подвір'я, а Саша його супроводжував. Раптом усі троє опинились перед Кирилом Петровичем, що йшов оглядати свою стайню. Степан коротко описав усю подію. Кирило Петрович вислухав його з увагою. Саша пояснив, що перстень дала сестра і наказала поставити у дупло. Та й рудий хлопець признався, що він дворовий панів Дубровських. Пан сказав віддати перстень, але в рудого його не було. Троєкрутов наказав замкнути хлопця. Степан відвів хлопчика на голубник, замкнув його там і приставив дивитись за ним стару пташницю Агафію. А Троєкрутов відразу відправив за справником.
Приїхав справник і Троєкрутов сказав, що скоро вони спіймають Дубровського. До них привели 13-літнього рудого хлопчика Митю. Справник покликав Троєкрутова в іншу кімнату. Коли вони вийшли, то просто відпустили хлопця, нічого не питаючи. Хлопчик вийшов і пустився бігцем, не оглядаючись, через поле в Кістеньовку. Добігши до села, він зупинився біля напіврозваленої хатини, першої з краю, і постукав у віконце; віконце піднялось, і стара жінка виглянула. Хлопчик попросив хліба і побіг далі. Починало смеркати. Митя пробирався токами і городами до Кістеньовського гаю. Дійшовши до двох сосон, він зупинився, оглянувся на всі боки, свиснув свистом пронизливим і уривчасто і став слухати; легкий і протяжний свист почувся йому у відповідь, хтось вийшов із гаю і наблизився до нього.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ XVIII
Кирило Петрович ходив туди й сюди по залу. Весь дім був у русі. Марію Кирилівну вдягали у весільну сукню, голова її млосно хилилась під вагою брильянтів, вона злегка здригалась, коли необережна рука колола її, але мовчала, безтямно дивлячись у дзеркало.
Кирило Петрович поблагословив дочку.