Коли він опинився на луці, де колись стояв білий будиночок, побачив, що нічого немає. Була лише мармурова плита, на якій були викарбувані сумні слова: "Тут поховано Дівчинку з блакитним волоссям, яка померла від страждань, що їх завдав їй братик Піноккіо, назавжди покинувши її". Піноккіо зайшовся розпачливим риданням. Він проплакав цілу ніч, плакав, коли настав день, хоча в нього вже не було більше сліз.
У повітрі з'явився великий Голуб. Він завмер на місці з розкинутими крилами і гукнув з висоти, чи хлопчик часом не Піноккіо. Адже Голуб шукав його, бо три дні тому на березі моря покинув Джеппетто, який майстрував собі маленького човника, щоб переплисти океан. Виявилося, що Джеппетто вже понад чотири місяці блукає по світу, шукаючи Піноккіо. Тепер він збирається у далекі країни Нового Світу, бо думає, що хлопчик там.
Оскільки Піноккіо був легенький, як папірчик, то заскочив Голубові на спину і полетів до батька. Летіли цілий день. Надвечір вони забралися в покинутий голубник. Відпочивши трохи, вони знов рушили в дорогу і наступного ранку були на березі моря. Голуб спустив Піноккіо на землю і, не слухаючи слів подяки, знявся вгору й зник.
На березі було повно людей, які дивилися на море і кричали, що човник з Джеппетто ось-ось потоне. Човник бурхливі хвилі кидали вгору-вниз. Піноккіо видерся на високу скелю, гукав звідти свого батька, махав руками, носовою хусточкою і навіть ковпачком. Схоже, що Джеппетто впізнав хлопчика, бо й собі зняв шапку і помахав нею. Зненацька набігла величезна хвиля, і човник зник. Піноккіо кинувся з скелі в море, вигукнувши: "Я врятую свого татуся!". Піноккіо був дерев'яний, тому не потонув, а поплив як риба. "Бідний хлопчик!" — сказали рибалки і з молитвами розійшлися по домівках.
XXIV. ПІНОККІО ДІСТАЄТЬСЯ ДО ОСТРОВА ПРАЦЬОВИТИХ БДЖІЛ І ЗНОВУ ЗНАХОДИТЬ ТАМ ФЕЮ
Піноккіо, охоплений бажанням будь-що врятувати батька, плив цілу ніч. Була злива, град, грім і блискавки. На світанку дерев'яний хлопчик побачив острів посеред моря. Він вибрався на острів і почав удивлятися в море, чи не побачить човника з людиною. Він не побачив нікого. І на острові теж не було ані душі.
Думка про те, що він опинився сам-самісінький на цьому безлюдному острові, дуже засмутила Піноккіо. Раптом він побачив Дельфіна. Той розповів, що треба піти стежкою ліворуч, а потім прямо і потім можна потрапити в якесь село. Піноккіо розпитував про батька і дізнався, що його проковтнула велика Акула, більша, ніж п'ятиповерховий будинок.
Піноккіо перелякався, подякував Дельфінові і майже бігцем подався стежкою. Він дістався до маленького села Працьовитих Бджіл. Там усі працювали, нероби чи волоцюги там не водилися.
Піноккіо почав мучити голод. Було два способи вгамувати голод: попроситись на роботу або виканючити в когось якийсь сольдо чи шматочок хліба. Просити милостиню він соромився. Аж ось на вулиці з'явився засапаний, спітнілий чоловік, він ледве тягнув два візки з вугіллям. Піноккіо, побачивши по обличчю, що то ніби добра людина, підійшов і попросив одну монету. Вугляр пообіцяв чотири, але треба було допомогти дотягти додому два візки з вугіллям. Піноккіо не захотів працювати.
Трохи згодом на вулиці з'явився муляр, який ніс на плечі кошик з вапном. Муляр сказав, що дасть п'ять сольдо, але треба нести вапно. За півгодини пройшло чоловік двадцять: у всіх Піноккіо просив милостиню, але всі відповідали, щоб він пошукав собі роботи. Та ось з'явилася гарна жінка, яка несла два глеки з водою. Вона дозволила напитися, а потім сказала, що дасть добрячу скибку хліба, якщо Піноккіо допоможе занести глечики додому. Вона ще пообіцяла повну миску цвітної капусти і гарну цукерку з лікером. Піноккіо погодився.
Коли вони прийшли додому, Піноккіо втамував лютий голод і підвів голову, щоб подякувати своїй благодійниці. Вона виявилася дуже схожою на маленьку Фею. Піноккіо нестримно розплакався, впав навколішки й обійняв її ноги.
XXV. ПІНОКІО ДАЄ ФЕЇ ОБІЦЯНКУ БУТИ ХОРОШИМ І ВЧИТИСЯ: ЙОМУ, МОВЛЯВ, НАБРИДЛО БУТИ ДЕРЕВ'ЯНИМ ЧОЛОВІЧКОМ, І ВІН ХОЧЕ СТАТИ СПРАВЖНІМ ХЛОПЧИКОМ
Фея не приховувала, що це вона. Але тепер вона була дорослою тіткою. Піноккіо сказав, що називатиме її мамою. Його цікавило, як вона змогла так швидко вирости. Але Фея залишила це таємницею. Піноккіо теж хотілось підрости, але Фея сказала, що дерев'яні ляльки не ростуть. Тоді хлопчику захотілося стати людиною. Фея сказала, що людиною він стане, як заслужить: стане хорошим слухняним хлопчиком, буде працювати, не брехатиме, говоритиме правду і ходитиме до школи.
Фея говорила, що діти з добрим серцем, хоча іноді й роблять капості і не слухаються старших, можуть стати хорошими. Завжди є надія, що вони стануть на добрий шлях. Тому вона й прийшла сюди по Піноккіо і стане його мамою. Від завтра Піноккіо мав ходити до школи, вибрати собі якесь ремесло або фах на свій смак. Піноккіо пообіцяв, що все це зробить.
XXVI. ПІНОККЮ З ТОВАРИШАМИ ПО ШКОЛІ ЙДЕ НА БЕРЕГ МОРЯ, ЩОБ ПОБАЧИТИ АКУЛУ
Наступного дня Піноккіо пішов до школи. Уявіть собі радість шибеників, коли до їхнього класу зайшов дерев'яний хлопчик! Усі збиткувалися над Піноккіо. Спершу він майже не звертав уваги на ці витівки, але потім сказав, що він не клоун і хоче поваги.
Найнахабніший простягнув руку, наміряючись схопити новачка за носа. Але він не встиг цього зробити, бо Піноккіо з-під столу копнув нахабу черевиком по нозі. Іншого Піноккіо штурхонув ліктем у живіт. Після цього самозахисту новачок здобув повагу і симпатії всіх хлопців у школі. Вчитель теж не міг нахвалитись Піноккіо, такий він був уважний, старанний та розумний учень. Єдиною вадою його було те, що він дуже заприятелював з найгіршими шибениками в школі. Фея попереджувала, щоб ця дружба не зайшла на щось погане.
І ось одного чудового дня по дорозі до школи він зустрівся з ватагою своїх приятелів. Вони розповіли, що до берегів припливла Акула, здоровенна, як гора. Хлопці переконали Піноккіо прогуляти школу і подивитися на Акулу. Піноккіо хотів піти, бо це могла бути та Акула, що проковтнула Джеппетто. І вся ватага з книжками й зошитами під пахвами гайнула до берега. Нещасний Піноккіо в цю мить ще не знав, яким жахливим і страшним подіям він мчить назустріч.
XXVII. ВЕЛИКА БІЙКА МІЖ ПІНОККІО І ЙОГО ПРИЯТЕЛЯМИ. ОДНОГО З НИХ ПОРАНЕНО, І КАРАБІНЕРИ ЗААРЕШТОВУЮТЬ ПІНОККІО...
Вибігши на берег, Піноккіо зразу окинув поглядом море, але Акули ніде не побачив. Піноккіо зрозумів, що приятелі його обдурили. Він страшенно розсердився. А приятелі глузували, що Піноккіо старанний і порядний учень, і хотіли, щоб він зненавидів школу, уроки і вчителя.
Коли Піноккіо відмовився, найдужчий з усієї ватаги хлопець стукнув дерев'яного хлопчика кулаком по голові. Піноккіо теж пустив у роботу кулаки, і почалася битва. Хоч Піноккіо був сам, він боронився, як герой. Хлопці, розсердившись, що не можуть дістати дерев'яного хлопчика, почали кидати в нього всім, що було напохваті. Полетіли букварі, граматики, арифметики та інші шкільні речі. Але Піноккіо спритно ухилявся; і книжки, пролітаючи над його головою, падали в море.
З води виліз великий Краб і просив закінчити бійку. Капосник Піноккіо, озирнувшись, нечемно відповів: "Заткни пельку, Крабе!..". У цей час хлопчаки забрали книжки Піноккіо. Серед цих книжок одна була грубезна арифметика. Один з шибеників схопив її, пожбурив щосили, цілячись Піноккіо в голову, але влучив у одного з своїх товаришів. Той бухнувся на пісок. Побачивши таке, хлопчаки перелякались і сипнули врозтіч. За мить їх уже й сліду не було.
А Піноккіо залишився. Він, дарма що був переляканий у смерть, побіг до води, намочив носовичок і приклав до скроні свого нещасного товариша. Піноккіо плакав над Евдженіо. Та ось надійшли два карабінери. Вони побачили, що Евдженіо поранено в скроню. Оскільки підручник належав Піноккіо, дерев'яного хлопчика заарештували. А пораненого доручили рибалкам.
Рвучкий вітер зірвав з голови Піноккіо ковпачок і відніс його кроків на десять від стежки. Карабінери відпустили Піноккіо по ковпачок, але хлопчик побіг і втік. Карабінери, зрозумівши, що наздогнати хлопчика дуже важко, нацькували на нього величезного бульдога, який на собачих перегонах завоював першу премію.
XXVIII. ПІНОККІО ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА БУТИ ПІДСМАЖЕНИМ НА СКОВОРІДЦІ ЗАМІСТЬ РИБИ
Алідоро (так звали поліцейського пса) майже наздоганяв його. Але Піноккіо добіг до берега і шубовснув у море. Нещасний пес не вмів плавати й почав тонути. Почувши розпачливі зойки, Піноккіо, який усе-таки мав добре серце, пожалів собаку і витяг її на прибережний пісок. Але перед тим собака пообіцяв, що не чіпатиме Піноккіо.
Дерев'яний хлопчик плигнув назад у море і поплив. Нарешті йому здалося, що він дістався до безпечного місця. На березі між скель темнів отвір печери, з якого йшов дим. Раптом хлопчик опинився у величезній сітці серед купи риби. А з печери вийшов бридкий зелений рибалка. Він заніс сітку з рибою в темну й закурену печеру, посеред неї шипіла величезна сковорода з олією. Рибалка витягав рибу: тріску, кефаль, камбалу, окуня, сардину. У неводі лишився тільки Піноккіо. Витягши його, рибалка витріщив очі від подиву і сказав, що це морський рак. Піноккіо, образившись, сказав, що він – дерев'яний хлопчик. Та рибалка і далі мав намір з'їсти Піноккіо. Піноккіо звивався і пручався, тому рибалка узяв пучок міцного очерету, зв'язав хлопчика за руки й за ноги і кинув у ночви до іншої риби. Потім він дістав величезну миску з борошном і висипав туди всю рибу. Обкачуючи кожну рибину в борошні, рибалка кидав її на сковороду. Надійшла черга й Піноккіо. Рибалка обкачав Піноккіо п'ять чи шість разів у борошні так, що той став схожий на гіпсову ляльку. Потім схопив його за тулуб і...
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XXIX. ПІНОККІО ПОВЕРТАЄТЬСЯ В БУДИНОК ФЕЇ, ЯКА ОБІЦЯЄ, ЩО НАСТУПНОГО ДНЯ ВІН СТАНЕ СПРАВЖНІМ ХЛОПЧИКОМ, А НЕ ДЕРЕВ'ЯНОЮ ЛЯЛЬКОЮ. НА ЧЕСТЬ ЦІЄЇ УРОЧИСТОЇ ПОДІЇ МАЄ ВІДБУТИСЯ ВЕЛИКИЙ БЕНКЕТ
Саме в ту мить, коли рибалка хотів уже кинути Піноккіо на сковороду, до печери зайшов великий собака, якого принадив сюди гострий, спокусливий запах смаженої риби.