Справа в тому, що після подій у Вар'єте було заведено судову справу, розслідування якої привело слідчих саме до цієї квартири. Але на той час, коли у двері знову потрапили представники закону, квартира запалала — це почет Воланда поклав край своему перебуванню у цьому місті.
Глава 28
Останні пригоди Коров'єва і Бегемота
Перед тим як залишити місто остаточно, Коров'єв і Бегемот учинили ще кілька пожеж: на Смоленському ринку та у ресторані дому Грибоедова.
Глава 29
Доля Майстра і Маргарита визначена
На заході сонця на кам'яній терасі одного з найкрасивіших будинків Москви знаходилися двоє: Воланд і Азазелло. Вони дивилися на місто. Щось примусило Воланда повернутися, і він побачив, як із стіни башти вийшов обірваний, вимазаний глиною чоловік у хітоні і саморобних сандалях. Це був Левій Матвій. Левій сказав, що його прислав Ієшуа, який прочитав твір Майстра і просить Воланда взяти його з собою і нагородити спокоєм. Воланд запитав, чому ж вони не беруть його із собою, у світло. На що Левій відповів, що Майстер заслужив не світло, а спокій. Воланд сказав, що виконає це прохання. Тоді Левій попросив узяти і ту, що кохала його і стільки вистраждала, у голосі його почулося благання. Воланд вимовив, що без Левія вони ніяк би не здогадалися і відпустив його. Сам Воланд повернувся до Азазелло і наказав усе владнати.
Глава 30
Пора! Пора!
У квартирі Майстра, де він тепер мешкав зі своєю коханою, з'явився Азазелло. Він запропонував закоханим цікаву подорож, а для того, щоб вони не мали сумнівів, показав Майстру пляшку вина, яке пив прокуратор Іудеї. Майстер і Маргарита погодилися вирушити з Азазелло. Тоді він протягнув їм чарки, пригубивши які, вони враз зблідли й зомліли. Тоді Азазелло налив їм у чарки вина з пляшки і допоміг підвестися. Майстер сказав, що їх отруїли. Але Азазелло заперечив: адже вони можуть відчувати, говорити — то які ж вони мертві? "Невже для того, щоб відчувати себе живим, потрібно неодмінно сидіти у підвалі, мати на собі сорочку й шпитальні кальсони? Це смішно!"
Майстер усе зрозумів. "Великий Воланд! — вигукнула Маргарита, — великий Воланд! Він видумав набагато краще, ніж я. Але тільки роман, роман, — гукала вона Майстру, — роман візьми з собою, куди б ти не летів!" "Не треба, — відповів Майстер, — я пам'ятаю його напам'ять... Я тепер ніколи нічого не забуду".
"Тоді вогонь! — вигукнув Азазелло. — Вогонь, з якого усе почалося і яким ми все закінчуємо"
"Вогонь!" — кричала Маргарита... Хай горить старе нещасливе життя, хай горить страждання...
Після цього Азазелло запросив Майстра з Маргаритою супроводжувати його. Усі троє вийшли крізь вікно — туди, де на них уже чекала трійка чорних коней. За мить коні вже несли Майстра і Маргариту. Вони летіли над містом, яке вже поглинала темрява. Над ними вистрілювали блискавки. Потів почалася злива.
Маргариті вже було знайоме відчуття польоту, Майстру ще ні, і він здивувався, як швидко вони опинилися у того, з ким єдиним Майстер хотів попрощатися. Вони спустилися на галявину неподалік клініки, невидимі й ніким не помічені увійшли до палати Івана. Той лежав нерухомий, як і тоді, коли вперше спостерігав грозу у лікарні...
Побачивши Майстра, він простягнув до нього руки і радісно вимовив: "А, це ви. А я усе чекаю, чекаю на вас. Ось і ви, сусіде". На що Майстер відповів, що сусідом Іванові більше не буде, оскільки прийшов лише попрощатися.
Іван радів, що йому випала нагода ще раз зустрітися з Майстром, і він обіцяв, що віршиків більше писати не буде... що він багато про що думав, багато чого зрозумів. Майстер зрадів і... благословив свого учня писати продовження роману...
Коли Майстер з Маргаритою пішли, Іван запитав у Параскеви Федорівни, що сталося із його сусідом із 118 кімнати. Вагаючись, добра жінка відповіла, що той помер. На це Іван зауважив, що так і думав і що впевнений у тому, що зараз у місті померла ще одна людина — жінка.
Глава 31
На Воробйових горах
Від грози не залишилося й сліду, і через усе місто перекинулася яскрава веселка. На горі виднілися чорні силуети Воланда, Коров'єва і Бегемота, які сиділи на чорних конях і дивилися на ламане сонце, що віддзеркалювалось у тисячах вікон. У повітрі зашуміло — це вилетів Азазелло, у хвості якого летіли Майстер і Маргарита, вони приєдналися до почту Воланда. Якийсь час постояли мовчки, потім Воланд велів прощатися.
Майстер підбіг до прірви і подивився на місто, адже він залишав його тепер назавжди, а до цього треба звикнути. Бегемот попросив у Воланда дозволу свиснути на прощання. Той зауважив, що це може налякати даму. Але Маргарита й сама просила його про це, бо перед дорогою їй стало сумно, вона навіть боїться, що все може скінчитися сльозами, то нехай розсмішить Бегемот.
Бегемот свиснув. З дерев посипалися сухі гілки, зграя ворон піднялась у небо, на річному пароплавчику у пасажирів знесло кілька капелюхів. Коров'єв зауважив, що свиснуто так собі, середньо, і попросив дозволу теж свиснути. Воланд суворо відповів, щоб тільки без ушкоджень. Коров'єв свиснув. Маргарита свисту не чула, а тільки побачила, як її кінь відлетів сажнів на десять, поруч вирвало старий дуб, а річний пароплавчик з неушкодженими пасажирами викинуло на берег.
Майстра злякав цей свист, і він кинувся до тих, хто чекав на нього. Воланд запитав, чи прощання відбулося. Майстер подивився сміливо в очі Воланду і сказав, що все вже відбулося. Тоді Воланд страшним голосом крикнув: "Пора!" Коні понесли, чорний плащ Воланда накрив усю кавалькаду.
Глава 32
Прощення і вічний притулок
Майстер і Маргарита зустріли світанок. Вона вела його до вічного дому, який йому дарували у нагороду, і говорила, що тепер він заспокоїться, стане мудрим, а прогнати її він уже не зможе. Вона говорила, і Майстру здавалося, що хтось відпускає і його, як він сам відпустив створеного ним героя.
Епілог
У Москві потроху почали забувати про події цієї весни. Слідство у справі Воланда тривало ще якийсь час — були навіть заарештовані люди зі схожими прізвищами. Та врешті справу було закрито. Слідство рішуче спростовувало чутки про нечисту силу, запевняючи, що все це зробила купка гіпнотизерів.
Минуло багато років, але інколи до алеї на Патріарших приходив співробітник Інституту історії та філософії, Іван Миколайович Понирєв. Він сідав на лавку — ту саму, на якій колись сидів разом із покійним Верліозом. Він провів якийсь час у лікарні, але його вилікували. Лише інколи навесні, коли буває повний місяць, в нього бувають напади. Дружина ставить йому укол. Після нього Іван спокійно засинає і прокидається зовсім здоровим. До наступної весни.
Коментар
Михайло Булгаков — явище унікальне навіть для багатої на таланти російської літератури XX ст. Перу цього видатного письменника був підвладний увесь простір російськомовної прози у будь-якому прояві: від емігрантської туги "Бігу" і класичної трагедії російської інтелігенції "Днів Турбіних" — до їдкого сарказму "Собачого серця", до абсурдизму "Рокових яєць" і до цього часу не розгаданого до кінця "містичного реалізму" "Майстра і Маргарита".
Відомо шість редакцій найвідомішого і найзагадковішого роману М. Булгакова. Спершу він хотів написати "роман про диявола" — сатиричну фантасмагорію із вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер із копитом", "Син В(...)", "Гастроль (Воланда)" тощо. У 1931-1932 pp. у роман увійшли образи Майстра і Маргарита, а в 1937—1938 pp. з'явилася остаточна назва — "Майстер і Маргарита".
Цей твір — найзагадковіший роман за всю історію російської літератури XX ст., роман, який майже офіційно називають "Євангелієм від Сатани". У ньому порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості, вибір її життєвої позиції, злочин і кара тощо. Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів та багато інших, висміює бажання людей до легкої наживи. Булгаков зумів показати майже всі хвороби тогочасного суспільства і кожної людини, які є і зараз, і, напевне, будуть у майбутньому суспільстві.
Оригінальною є і художня структура роману. У ньому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність.
Доля роману "Майстер і Маргарита", як і доля більшості інших творів Булгакова, драматична (роман побачив світ тільки 1966 р. в журналі "Москва"), але письменник, "як ніхто, жартував" , і радість буття, всупереч усьому, передається його читачам.