Чоловіки почали завзято сперечатися. Та найстарший вождь, що досі мовчав, сказав, що згідно з Традицією вони мають вірити у послання пустелі. Вождь сказав, що завтра всі отримають зброю, а за кожних 10 мертвих ворогів юнак отримає по золотій монеті. Але якщо він збрехав, то мечі будуть випробувані на ньому.
Вночі юнак зустрівся з дивним наїзником, який був весь у чорному, із соколом на лівому плечі. На голові він мав тюрбан, а ціле обличчя, крім очей, закривала чорна хустка. Він висмикнув величезну криву шабелюку з піхов і спитав: "Хто посмів розгадати політ яструбів?". "Я", — вимовив хлопчина. Незнайомець повільно торкнувся вістрям юнакового чола. Скотилася крапелька крові. Вершник застиг нерухомо. Юнак також. Йому навіть на думку не спало втекти. "Будь обережний з віщуваннями. Що написано, того не уникнути" — сказав незнайомець. "Я лише бачив військо. Не знаю, чим закінчиться бій" — відповів юнак. Здається, незнайомця задовільнила ця відповідь. Незнайомець сказав, що мусив перевірити його мужність – найнеобхіднішу якість для опанування Мови Світу. Юнак здивувався. Незнайомець говорив про речі, які мало хто розумів. "Шануй пустелю, але ніколи вповні їй не довіряй. Бо пустеля людей випробовує: вона стежить за кожним їх кроком і вбиває тих, хто втратив пильність". Його слова нагадали юнакові старого короля. Незнайомець показав на південь і сказав розшукати його після битви. Юнак зрозумів, що зустрів Алхіміка.
Наступного ранку 2 000 озброєних воїнів сховалися між пальм Аль-Фаюму. На обрії з'явилося 500 вершників. Цей загін виглядав як мирна експедиція, проте під халатами була схована зброя. Наблизившись до білого шатра в центрі Аль-Фаюму, вони вихопили ятагани й рушниці. І напали на порожнє шатро. Воїни з оази оточили пустельних вершників. Вже через пів години усі непрошені гості, крім одного, були вбиті. Від смерті пощадили лише командира загону. Його привели до вождів, і ті запитали, чому він зневажив Традицію. Він відповів, що після довгих виснажливих боїв його воїни страждали від голоду й спраги, тому вони вирішили захопити оазу, щоб мати змогу воювати далі. Вождь племені засудив командира до страти. Після того юнак отримав свої золоті монети.
Коли зайшло сонце, юнак попрямував до Алхіміка. У наметі хлопець сказав Алхіміку, що Англієць шукає його. Та Алхімік сказав, що Англійцеві спочатку треба зробити щось інше, і він уже на доброму шляху: почав спілкуватися з пустелею. "Коли чогось прагнеш, цілий Всесвіт змовляється, щоб допомогти мрії здійснитись", — мовив Алхімік, відлунюючи слова старого короля. Юнак зрозумів, що на його шляху з'явилась інша людина, яка допоможе йому звершити Особисту Леґенду. Сантьяго сказав, що має все: гроші, Фатіму. Алхімік відповів, що це все знайдене не біля Пірамід. Алхімік говорив, що юнак має розшукати скарб, щоб усе, чого навчився дорогою, мало сенс.
Наступного вечора юнак та Алхімік, сівши на коней, поїхали до того місця, де Сантьяго бачив яструбів. Юнак сказав, що не знає, як у пустелі шукати життя. Алхімік відповів, що життя притягує життя. Вони помчали пустелею, а потім кінь юнака спинився. Та тому місці Алхімік дістав з піску змію. Це була кобра, вона вкусила Алхіміка, але той зберігав спокій. Він накреслив на піску коло й поклав туди кобру. Змія відразу ж завмерла.
Юнак не хотів іти в пустелю через Фатіму. Алхімік сказав, що коли юнак лишиться в оазі, то Фатіма страждатиме, що через неї він припинив свій пошук. "Любов ніколи не заважає людині жити власною Леґендою. Якщо так сталося, значить Любов не була справжньою" — говорив Алхімік.
На світанку вони мали рушити в дорогу. Вночі юнак пішов прощатися з Фатімою. Вирушаючи у мандрівку, хлопець усе ще бачив обличчя коханої дівчини, бачив Англійця у його лабораторії й погонича верблюдів.
Алхімік із соколом на плечі їхав попереду. Птах добре знав мову пустелі й щоразу, коли вони зупинялися, вилітав на пошуки здобичі. Першого дня він приніс зайця. Другого – двох пташок. Вночі мандрівники не розводили вогонь, бо поблизу велися бої. На сьомий день Алхімік вирішив стати на ніч раніше ніж завжди. Тоді він розповів про Смарагдову Табулу – прямий вихід до Світової Душі. Говорив про те, що наш земний світ – лише образ і подоба Раю.
Ще два дні вони мовчки їхали пустелею. Алхімік став значно обережнішим, бо вони наближались до району найлютіших боїв. У три наступні дні мандрівники зустріли чимало озброєних воїнів. Юнак слухав своє серце, про це просив Алхімік. Сантьяго почав розуміти його хитрощі й витівки, приймаючи його таким, яким воно є. Він позбувся страху й забув, що хотів вертатися, бо одного разу серце йому сказало, що воно щасливе.
Того вечора його серце було спокійним. Юнак міцно заснув, а коли прокинувся, серце розповіло йому про Світову Душу. Воно сказало, що всі щасливі люди мають у собі Бога. Серце говорило, що мало хто вибирає призначену йому дорогу – дорогу Особистої Леґенди, дорогу до щастя. Більшість людей сприймає цей світ як щось загрозливе, тож він і справді стає загрозливим.
Алхімік сказав, що юнакові потрібно знати ось що: перш ніж здійсниться мрія, Світова Душа перевірить усе, чого він навчився, але це випробування не витримує більшість людей.
Наступного дня троє воїнів наблизились до мандрівників і обшукали їх на наявність зброї. В Алхіміка знайшли кришталевий флакончик з рідиною й жовте скляне яйце, трохи більше за куряче. Він пояснив, що це Філософський Камінь та Еліксир Життя: той, хто зажиє еліксир, ніколи не хворітиме, а кусочок цього каменя перетворить будь-який метал у золото. Араби розреготалися, й Алхімік разом із ними. Для них це була кумедна відповідь, отож подорожніх відпустили.
Вони продовжили свій шлях через пустелю. З кожним днем юнакове серце ставало все тихішим. Юнак і серце стали друзями, які не зрадять. Серце тепер озивалося, щоб підбадьорити його й додати сил.
І от до Пірамід залишилося два дні їзди. Юнак попросив Алхіміка навчити його перетворювати свинець у золото. Алхімік відповів, що золото є причиною конфліктів і воєн. Коли сідало сонце, мандрівників зловили воїни і відпровадили до військового табору. Солдат заштовхав їх до шатра, де велася нарада верховного вождя зі штабом. Алхімік дав вождеві золоті монети юнака. Араб їх мовчки прийняв. За ці гроші можна було купити багато зброї. Алхімік сказав, що юнак може за 3 дні обернутись вітром і знищити табір. Ніхто не повірив, але всі хотіли на це подивитися. Та хлопець зовсім не знав, як обернутися вітром.
На другий день юнак зіп'явся на кручу неподалік від табору. Він провів там цілий вечір, споглядаючи пустелю. Слухав своє серце. Пустеля відчувала його страх. На третій день верховний вождь повів старшин до хлопця на кручу. Вожді чекали, коли хлопець перетвориться на вітер, хоч дуже в цьому сумнівалися.
Юнак глянув на обрій. Пустеля питала, чого він хоче. Він просив допомоги. Пустеля порадила звернутися до вітру. Вітерець торкнувся юнакового обличчя. Він чув його розмову з пустелею, бо вітри підслуховують усе. Юнак попросив допомоги. Вітер говорив, що юнак не стане вітром, бо вони надто різні. Але Сантьяго сказав, що має в собі вітри, пустелі, океани, зорі – все, що створене Всесвітом. Усіх створила одна Рука, й усі мають спільну Душу. Юнак заговорив про надзвичайні можливості людей і вітрів. Вітру було цікаво, бо він цього ще не знав. Юнак заговорив про любов: коли тебе люблять, ти можеш досягти усього на світі, навіть стати вітром. Якщо, звичайно, вітер допоможе. Вітер був гордий і його дратували слова юнака. Він почав дути сильніше, здіймаючи вгору пісок. Та зрештою мусив визнати, що, хоча й літав по цілому світу, так і не навчився перетворювати людей у вітер. І нічого не знав про Любов. Вітер сказав, що блукаючи по світу, бачив як люди, говорячи про любов, дивляться в небо. Юнак попросив розпочати бурю, щоб він міг подивитися в небо, адже зараз його сліпить сонце. Вітер дмухнув з усієї сили, небо заповнилося піском, а замість Сонця залишилось ледь помітне золотисте коло.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У таборі налякалися, два командири просили вождя припинити це, але він вирішив: як тільки вщухне вітер, звільнить їх з командних посад, бо воїни пустелі не мають відчувати страху.
Юнак тим часом звернувся до Сонця. Воно говорило про любов, бо любило Землю на відстані, адже коли б наблизилось, усе б загинуло. Сонце знало Світову Душу. Коли Сонце спитало про Любов, юнак промовив: "Любов – це сила, яка трансформує і вдосконалює Світову Душу… Коли ми любимо, завжди хочемо стати кращими".
Сонце не вміло перетворити хлопця на вітер і порадило звернутися до Руки, яка Все Написала. Вітер захоплено завив й почав дмухати вдвічі сильніше. Він повиривав намети з піску й вивільнив від прив'язі тварин. Люди на кручі хапалися одне за одного, щоб їх не позносило геть.
Юнак звернувся до Руки, яка Все Написала. В цю мить він відчув, як замовк цілий Всесвіт, і він теж замовк. Хвиля Любові зринула йому з серця, й юнак почав молитися. Це була молитва, якої він ще ніколи не проказував, бо була вона без слів і благань. Ця молитва не приносила подяку, не просила, не благала. Юнак занурився у Світову Душу і збагнув, що Душа Світу – це частка Душі Бога, а Божа Душа – це його душа. І що він може творити чудеса.
Цілі покоління арабів переповідали потім леґенду про юнака, який, обернувшись вітром, мало не знищив військовий табір. Коли вітер ущух, юнак стояв уже на протилежному кінці табору. Всі були нажахані цим чаклунством. Посміхалися лише двоє чоловіків – Алхімік і верховний вождь.
Наступного дня вождь розпрощався з юнаком і Алхіміком, надавши їм для охорони військовий загін. Вони їхали цілий день. Надвечір дісталися до монастиря коптів. Алхімік відпустив охорону. До Пірамід лишилось тільки три години. Юнак мав йти далі сам. Перед цим вони зайшли до монастирської кухні, де Алхімік перетворив свинець на золото.
Алхімік розділив золото на чотири частини. Одну частину дав монахові, одну юнакові, одну лишив собі. А четверту частину він також вручив монахові: для юнака, на всякий випадок.
На прощання Алхімік розповів історію про сни: "У стародавньому Римі, в епоху імператора Тіберія, жив собі добрий чоловік, який мав двох синів.