Діти налякано дивилися на завуча. Та стояла у дверях, широко розкривши очі, її високий кок коливався від люті та жаху. Вона кричала і поставила усіх учнів ланцюжком у вестибюль, а потім побігла по директора і Гармидер.
Гармидер усе пояснила. Директор не виглядав таким обуреним, як завуч, і сказав, що це навіть весело, і п'ятикласники мудро вибрали місце, де сховати скарби. Як не крути, ніхто б не наважився просто так зайти у 6 клас… Вухокрут лютувала і казала, що це не освіта. Але Гармидер пояснила, що виконання цього завдання потребувало знання сітки координат, вміння читати карти, вміння інтерпретувати, логіки, мовних і комунікативних навичок, командної роботи та особистої ініціативи. У такому формулюванні це прозвучало так, ніби діти виконали вимоги, необхідні для здобуття Премії герцога Единбурзького.
Гармидер пообіцяла, що шукачі скарбів можуть допомогти поприбирати у 6 класі. Міс Гармидер пішла до своїх учнів. За дверима на неї вже чекав Тоні Вільямс. Він усміхався від вуха до вуха, бо тримав скарби. Адже коли місіс Вухокрут почала кипіти, вона вислала всіх дітей у вестибуль, але зовсім забула про нього, бо він все ще стояв у кутку. Тому Тоні просто підійшов до шафи і дістав скриню зі скарбами.
Наступного ранку Віт-ендська початкова школа виглядала зовсім не так, як завжди.
У вестибулі, чекаючи на збори, сиділа зграйка збуджених дітей, вбраних у найрізноманітніші і різнобарвні костюми. Мішель нарешті прийшла-таки з мавпочкою свого дядька, хоча це виявилася не справжня мавпочка. Це була ганчір'яна іграшка без одного вуха. Дядько Мішель ще й досі вкладався з нею спати.
Єдиною особою, яка прийшла без маскарадного костюма, була місіс Вухокрут. Проте вона виглядала приголомшливо і несподівано: завуч усміхалася.
У вестибуль увійшов містер Притул, і збори почалися. Директор теж був у маскарадному костюмі, перебраний за вдову Твонкі, хоча його розкішні вуса все-таки дещо його виказували. Він сказав, що сьогодні день відкриття бібліотеки, і мер люб'язно погодився завітати у школу і провести церемонію відкриття. Цієї миті подвійні двері у задній частині вестибулю розкрилися, і ввірвалася місіс Вухокрут. Вона сказала, що дзвонили з мерії, щоб передати, що мер сьогодні не зможе прийти, бо в нього є важливіші обов'язки.
Діти були страшенно розчаровані. По вестибулю прокотилося тяжке зітхання. Нещасний містер Притул відчайдушно намагався придумати щось, що могло би врятувати становище. Він згадав, що прийдуть журналісти, але завучка сказала, що вони теж не прийдуть.
Лілія Гармидер дуже уважно спостерігала за місіс Вухокрут. Їй було цікаво, чому це завуч виглядає такою задоволеною. Хоча місіс Вухокрут дивилася на дітей дуже серйозно, у її вигляді було щось, що змусило Лілію запідозрити, що вона всього лише вдає. Вона тихенько піднялася зі свого стільця і поспішила порожнім коридором до кабінету секретарки. Там вона зрозуміла, що Вухокрут вчора зателефонувала до мерії і сказала, що школа відмовляється від візиту мера. Місіс Вухокрут усе підлаштувала!
Гармидер не збиралася здаватися. Вона наказала секретарці дзвонити журналістам. А сама взяла Саманту, Гері, Майка, Лору, Рейві і Кімберлі і поїхала своєю "швидкою" у центр міста.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
7. Пірати вдаються до викрадення
Лора побачила машину мера. Гармидер зупинила свою "швидку" прямо за великим чорним лімузином мера. Войовничо вимахуючи дерев'яними шаблями, зграя піратів висипалася з машини і ввірвалася в універмаг, де саме мер купував собі штани. Укрившись у своєму кабінеті, керівник відділу кинувся до телефону і став дзвонити в поліцію. У відділі чоловічого одягу мер вибрав собі гарну пару штанів і прямував до примірочної, щоби подивитися, як вони на ньому виглядають.
Несподіваний напад сімох піратів викликав паніку серед покупців. Кілька чоловіків вибігли з примірочних, притримуючи руками напіврозстібнуті штани і сорочки. Бідолашний мер тільки-тільки зняв свої старі штани, коли на нього накинулися пірати, звалили з ніг і понесли, не зважаючи на його крики про допомогу, не зважаючи навіть на зблискування в повітрі його волохатих ніг. "Віддайте мені мої штани! Це обурливо! Я мер, поставте мене на землю!". "Заткнися, ти, падлюко!" — проревіла Саманта своїм найлютішим піратським голосом. – "Інакше я відріжу тобі вуха!".
Кілька працівників магазину і покупців намагалися прийти мерові на виручку: вони кинулися на викрадачів, озброївшись вішаками, підставками для капелюхів, парасольками і сумками. Однак у піратів були куди кращі практика і вправність. Вирвавшись надвір, пірати увіпхнули мера у "швидку". Міс Гармидер різко рушила з місця. Поки "швидка" під'їхала до школи, мер встиг отримати назад свої штани, а міс Гармидер пояснила йому, у чім річ, і як місіс Вухокрут намагалася їх усіх обдурити. Мер сказав, що йому вже сто років не було так весело.
"Швидка" ще не встигла зупинитися на стоянці біля школи, як усі вже повискакували з неї і кинулися до школи, очолювані міс Гармидер. "Що відбувається?" — закричала місіс Вухокрут. Лілія усміхнулася до неї і сказала, що прибув мер. Раптом у вестибуль ввірвалися четверо полісменів. Містер Притул, чи то пак вдова Твонкі, виступив уперед із явно привітною усмішкою. Він думав, що поліцейські – просто перевдягнені для маскараду репортери. Поліцейські кинулися до дітей і вже збиралися заарештовувати піратів, коли їм на виручку прийшов сам мер. Він поспішно пояснив інспектору, що він прибув у школу, щоб відкрити бібліотеку, що це маскарад і все таке. Напруженість почала спадати.
Тільки місіс Вухокрут почала все більше і більше втрачати спокій – в міру того, як вона усвідомлювала, що її план ось-ось провалиться. Коли завуч вже збиралася виконати свою звичайну штучку із втягуванням рота і вибухнути гнівом, з'явилася рятувальна партія у постаті справжнього репортера і фотографа. Як тільки завуч побачила камери преси, її настрій одразу змінився, а на лиці знову засяяла радісна усмішка. Вона привітно вишкірила зуби, поправила кок і поспішила через вестибуль до входу. Місіс Вухокрут наполягала, щоб журналісти сфотографували її клас.
Усі погляди звернулися до міс Гармидер. Невже вона не зупинить це неподобство? Але виявилося, що на допомогу прийшла не Лілія, а вдова Твонкі. Директор вивів шестикласників із вестибюлю, бо сказав, що фотографувати треба у музичному класі. Коли вони підійшли до дверей музичного кабінету, містер Притул сказав місіс Вухокрут зайти подивитися, чи там усе прибрано. Як тільки вона опинилася всередині, містер Притул зачинив двері і замкнув їх на ключ. Директор повів дітей назад у вестибуль, не звертаючи уваги на приглушені крики зі звукоізольованого музичного кабінету.
Після цього церемонія відкриття бібліотеки і справді пройшла дуже добре. Мер виголосив цікаву промову, запросив усіх полісменів усередину, і всім дісталося по шматку торта. Журналісти зробили стільки фотографій, що стаття про відкриття бібліотеки зайняла в газеті цілий двосторінковий розворот.
Усім було дуже весело, але що особливо впадало у вічі, то це те, наскільки тепер усі почували себе вільно і радісно, які всі були багаті на вигадки і приязні тепер, коли місіс Вухокрут була замкнута в музичному кабінеті.
Місіс Пател сказала, що треба випустити Вухокрут. Але вдова Твонкі сказала, що загубила ключа. Після довгих років змагань з місіс Вухокрут містер Притул не збирався так легко здатися.
Зачинена в музичному кабінеті місіс Вухокрут виявила, що їй буде тяжко вибратися. Вона твердо вирішила втекти, але єдиним шляхом на волю, крім замкнених дверей, було віконце на пласкому даху, на недосяжній для неї висоті. Озирнувшись навколо, місіс Вухокрут помітила стос барабанів. Скласти барабани гіркою один на один було легко. Видертися по них нагору в тісній облягаючій сукні було вже дещо складніше. А от балансувати на вершині хисткої гірки, намагаючись відчинити віконце, було надзвичайно важко. Врешті, Вухокрут пробила всі чотири барабани, причому її руки виявилися притиснутими до боків, так що вона не могла поворухнутися.
Такою її і знайшли, коли діти вже розійшлися по домівках. Містер Притул, який уже встиг перевдягнутися у свій звичайний одяг, зазирнув усередину: "О, здається, місіс Вухокрут теж вирішила нарешті вдягнути маскарадний костюм". Гора барабанів почала повільно сунутися. Приголомшені вчителі мовчки стояли і спостерігали, як барабани проповзли коридором і рушили у бік дому місіс Вухокрут.
Містер Притул спостерігав за її відходом із привітною усмішкою. Він чомусь не сумнівався, що коли місіс Вухокрут повернеться до школи, з нею більше не буде ніякого клопоту. А якби раптом і був – що ж, він завжди може зателефонувати до міс Гармидер, щоби та приїхала і все владнала.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.