Джеремі Стронг — Ракета на чотирьох лапах (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РАКЕТА НА ЧОТИРЬОХ ЛАПАХ

(скорочено)

1

Стрілка – це собака, в якій усе змішалося. Це поєднання вихору, хорта і спортивного Феррарі.

Ніхто в нашій родині не любить з нею гуляти і нічого дивного в цьому немає. Стрілці плюнути обігнати торпеду. Не встигнеш мигнути, а вона вже розігналася до ста на годину. Тільки-но роззявив рота, щоб гукнути: "Стрілко!", – а вона щезла ген за сараєм.

Тато навідріз відмовляється гуляти з нею. "Мене болить поперек унизу", – зазвичай каже тато, а я не розумію, чому це заважає гуляти. Я також удався до подібної тактики. "У мене поперек угорі", – поскаржився я. Мама так холодно зиркнула в мій бік жбурнула повід. Вона теж ладна піти на все, аби лиш уникнути прогулянок зі Стрілкою. З цього, власне, все і почалося. Такі шалені великодні канікули, які я пережив, годі собі уявити.

– Треворе … – покликала мене мама одного ранку на початку канікул, усміхнувшись якомога лагідніше і невинніше. – Треве…(я мав би здогадатися, що вона щось задумала)…Треворе… я дам тобі тридцять фунтів, якщо на канікулах ти щодня гулятимеш зі Стрілкою.

Тридцять фунтів! Можете уявити, як я вирячив очі. Ще трохи, й мусив би запихати їх назад до орбіт. Я був такий ошелешений, що мені й на думку не спало, що мама фактично пропонує мені справжнісінького хабара!

– Зараз великодні канікули, – вела вона далі, вилазячи на гімнастичний велосипед і натягуючи на чоло рожеву пов'язку від поту. – Тобі все одно нема чим зайнятися.

– Тридцять фунтів? – перепитав я. – Гуляти з нею щодня протягом двох тижнів?

Мама кивнула головою і почала крутити педалі. Я сів і замислився. Тридцять фунтів – це ж купа грошей! Їх можна витратити на безліч речей.

З іншого боку – і це було серйозним недоліком – я мав би гуляти зі Стрілкою.

Якби оце на вулиці до нас хтось підійшов і запитав: "Агов! Які жахливі тортури ви можете собі уявити?", – ви б, напевно, згадали про підсмажування живцем на олії, або про необхідність дивитися з татом телевізійний турнір із гольфу, або навіть про математику – а це для мене один із найгірших кошмарів. Але я, без сумніву, відразу б відповів: "Гуляти зі Стрілкою". Тому це рішення було для мене дуже просте.

Дивіться також

Я став себе розраджувати, що мусить таки існувати якийсь спосіб приборкати Стрілку. Зрештою, вона ж усього лише собака. Люди розумніші за тварин. У людей більший мозок. Людина – цар природи!

Здається, саме цієї миті, коли я над цим замислився, Стрілка, як міні-метеорит, прожогом вилетіла з кухні й гепнулася просто мені на коліна. Ми вдвох бебехнулися на підлогу, тобто я розпластався на підлозі, а вона задоволено всілася мені на груди.

Мама собі й далі крутила педалі. Знала, мабуть, що я піддамся.

– Я згоден, підтвердив я.

Мама якось дивно пискнула, при цьому одна ступня її зіскочила з педалі. Чомусь видавалося, ніби вона задоволена собою ще більше за Стрілку.

– А чи можу я взяти частину грошей зараз? – поцікавився я (Бачите? Я не такий дурний).

– Звичайно, ні. (Мамі також не бракує клепки).

– Може половину зараз, а другу – наприкінці?

Мама не зупинялася.

– Я дам тобі гроші, коли виконаєш роботу в кінці канікул.

Ось і все. Я погодився щодня протягом двох тижнів гуляти з собакою, і це виявилося лише одним із моїх нещасть під час тих канікул. Мабуть, я зовсім з'їхав з глузду.

2

Якось я дивився фільм про бій із танками. З одного боку наступала здоровенна броньована машинерія, якій не страшні навіть реактивні гранатомети, а їй протистояв загін героїв на чолі з мужнім полковником. Герої, звичайно ж, загинули і відступали, аж поки полковник Голова – Два – Вуха (забув його справжнє ім'я) розробив БЛИСКУЧИЙ ПЛАН. "Ми маємо використати супроти танків їхню власну міць, – сказав він. – Якщо снаряд не спроможний пробити цю броню, він і назовні не може вирватися. Ми їх підірвемо зсередини".

Саме так вони і зробили – класний фільм! Татові він, звісно, не сподобався. Йому не подобаються бойовики з купою вибухів. Він воліє дивитися гольф, але чи бачили ви хоч раз захоплюючу гру в гольф? На мою думку, гольф став би звичайно привабливіший, якби на майданчик випустили кілька танків і додали до цього парочку вибухів. Було б доволі цікаво бачити, як симпатичний великий танк гуркоче галявиною, розвертається біля першої мітки, підносить своє могутнє дуло і вистрілює м'ячиками для гольфу – просто в лунку!

Але що це все мало спільного зі Стрілкою? Просто я не знати скільки часу намагався придумати, що ж мені робити з тією собацюрою. Я задавав собі запитання: що Стрілці вдається найкраще?

На це було кілька відповідей:

Поводитися по-свинськи.

Рити у дворі глибоченні ями.

Смердіти.

Але я вважав, що справді неперевершеною вона була лише в одному – у швидкості. Стрілка була ракетою на чотирьох лапах. Можливо, я зміг би скористатися її фантастичною швидкістю у власних інтересах. І саме тоді я згадав про свої ролики.

Я вже місяцями їх не надягав (навіть не бачив місяцями). Але ж тепер мені було би достатньо тримати Стрілку за повід, і вона б собі гасала скрізь, а я б на дурняка катався. Мусите визнати, що це була шикарна ідея. Та мама з татом сприйняли її скептично.

Мама мовчки сиділа за обіднім столом, поглинаючи свій знежирений на 99% йогурт, що смакував, як засіб для миття посуду. На неї це все явно не справило враження. (Як, до речі, і йогурт).

– Знаю я твої чудові ідеї, Треворе, – озвався тато. – Нічого з них не виходить.

– Ще й як виходить, – заперечив я.

– Згадай, що сталося, коли ти вирішив побудувати в спальні боксерський майданчик.

І як це батькам завжди вдається вплітати у звичайнісінькі розмови натяки на ваші найприкріші невдачі, га? Я відчув, що червонію як рак.

– Це не моя вина. Я хотів тільки причепити до стелі мотузку. А звідки мені було знати, що вся штукатурка обсиплеться?

Тато щось буркнув, а мама підсунула мені залишки йогурту.

– Хочеш доїсти? – запропонувала вона.

– Чого ти весь час намагаєшся мене отруїти? – обурився я.

Мама невиразно усміхнулася і заходилася жувати селеру.

Я вирішив довести, що вони помилялися. Організував ретельні дослідження нутра моєї шафи і врешті-решт розшукав там пару своїх роликів. Крутнув коліщатками, і вони задоволено відгукнулися: "Ш – ш – ш – ш – шик…" Хіба ж міг провалитися такий план?

Я прив'язав Стрілку до стовпчика воріт і натягнув ролики. Тоді обережно відв'язав шворку, обкрутив нею зап'ясток руки і присів навпочіпки.

– Ну, Стрілко… марш!

Її і не треба було заохочувати. Вона шалено замолотила, як у мультиках, передніми лапами, і ми рвонули з місця. Стрілчині вуха так залопотіли, наче потрапили в струмені з сопла реактивного літака. Я був просто вражений її міццю і швидкістю. Навіть те, що вона волочила мене за собою, не завадило їй стрімко сягнути мало не надзвукової швидкості. Її лапи барабанили по хіднику, ми мчали, а вона щасливо гавкала. Їй це подобалося. Я ж тільки тримався за шворку і відчував, як вітер свище у вухах.

Чудовим стилем ми стрімко завернули за ріг, і Стрілка помчала центральною дорогою в напрямку вуличного ринку. Мабуть, уже варто було б хоч трохи загальмувати, але ж я, звісно, не мав жоднісіньких гальм, а собака – тим паче. Стрілка тим часом увімкнула турбореактивний режим, і годі було вже її спинити.

На цій максимальній швидкості ми й влетіли на ринок, розкидаючи навсібіч покупців. Шаленими зигзагоподібними віражами ми прорізали спантеличену юрбу, а я лишень відчайдушно стискав повід. Це все, що я міг зробити, аби втриматися на ногах.

Раптом Стрілка різко відсахнулася вбік, уникаючи зіткнення з якоюсь ошелешеною панею. Зберігаючи рівновагу, я махнув рукою і випадково зачепив торбину цієї пані.

– Рятуйте! Злодії! Тримайте хлопця! Він украв мою торбинку!

Миттєво за мною кинувся весь ринок, а я навіть не міг зупинитися й усе пояснити. Стрілка не тямилася від радості. Вона страшенно любила погоні. Не дбає навіть, чи це вона за кимось женеться, чи ловлять її саму. Ми з вереском робили такі стрімкі повороти, що з моїх роликів почав куритися дим. Ми зачіпали стійки, перевертаючи їх і розкидаючи навсібіч товари, зіштовхувалися з людьми і відскакували від них, а юрба за нашими спинами ставала дедалі більшою і галасливішою.

– Тримайте хлопця!

– Він украв стару пані тієї торбинки…тобто стару торбинку тієї пані!

– Ловіть крадія торбинок!

Стрілка так стрімко шугнула за ріг, що впала й покотилася, а мене, звісно, понесло далі – і я стрімголов влетів прямо в стояк з розвішаним одягом. Не встиг я й опам'ятатися, як мене підхопила розлючена юрба. Тепер я тримав у руці не лише торбинку старої пані – з мого плеча недбало звисала якась шикарна літня суконка з квітчастим візерунком.

Одним словом, нас зі Стрілкою відвели до поліції. Вона собі чемно сиділа у куточку з невинним виглядом, а мене мало не заарештували. І що найгірше, дільничним поліцаєм виявився сержант Смаг. Він мешкає на нашій вулиці і має трьох ельзаських вівчарок. (Як на мене, то й пів такої вівчарки було б забагато, але щоб мати трьох!).

Сержант Смаг зателефонував додому, і за нами прийшов тато. Він не особливо тішився, і не лише тому, що йому не дали гарненько подрімати на дивані. Торік улітку тато підловив сержанта Смага на шахруванні під час гри у гольф, і відтоді вони постійно воювали між собою.

Я пояснив, що все сталося випадково. Це Стрілка винна.

Сержант Смаг закотив очі до стелі.

– Аякже, з натугою вимовив він. – Як це я не здогадався. Це зробила собака. Це вона вкрала торбинку.

– Я не це мав на увазі, – заперечив я і спробував пояснити все про ролики, про те, як нас понесло й таке інше. Сержант Смаг загигикав – знаєте, щось таке подібне до "ги – ги – ги, невже ти думаєш, що я в це повірю!"

Тата дедалі більше дратувало те, що він марнує час.

– Це ж очевидно, містере Смаг, що Тревор каже правду, – втрутився він. – Він би й не міг такого вигадати. Це все через собаку. Вона завжди таке виробляє.

Поліцай зиркнув на Стрілку, котра й далі сиділа, наче янгол.

– Сержант Смаг, з вашого дозволу, а не містер, – виправив він. – Не треба перекладати провину на бідолашного песика.

Цієї миті "бідолашний песик" раптом ожив. Стрілка підскочила, прожогом перетнула кімнату, а тоді вистрибнула на стіл сержанта (розкидавши там усе впереміш) і радісно скочила татові на коліна, не зважаючи на те, що він стояв.

1 2 3 4

Інші твори Джеремі Стронга скорочено: