Отак брат Жан у цей день вигубив 13622 Пікрохолевих вояки.
РОЗДІЛ 9. Про те, як Грангузьє збирався на війну з королем Пікрохолем
Пікрохоль, перейшовши з військом Ведський брід, опівночі підступив до Ла-Рош-Клермо і став на нічліг. Уранці він приступом узяв міський вал, фортецю-замок і засів у ній. Один із пастухів Грангузьє, дізнавшись про це, прибіг до свого володаря й розповів усе.
Грангузьє скликав раду. Обміркувавши все гарненько, його придворні сказали, що треба вирядити до Пікрохоля тямущого й спритного посланця, аби той допитався, чому король так розсердився, чому так зухвало вдерся у володіння свого давнього приятеля. Крім того, вони радили послати гінця з листом до Гаргантюа, щоб хлопець повернувся. Грангузьє послав у Париж одного із слуг, а до Пікрохоля в Ла-Рош-Клермо поїхав Ульріх Галле, кмітливий і розважливий дворянин.
Ульріх Галле, діставшись до Пікрохоля, статечно привітався й почав свою промову. Він казав, що Грангузье зроду не завдавав Пікрохолеві прикростей, завжди жив з ним у мирі та злагоді. Він благав Пікрохоля схаменутись і не йти війною на Грангузье. Ульріх просив заплатити за шкоду 1000 золотих і дати заручників – герцогів Теревеня, Курдупеля та Свиняя, а також принца Коростява і графа Блоханьяна. Пікрохоль не погодився.
Грангузьє вирішив послати слуг до своїх пастухів і розпитати детально, як усе сталося. Повернувшись, слуги розповіли історію про пироги. Грангузьє спитав, скільки пирогів узяли пастухи в лернейців, і, почувши, що п'ять дюжин, звелів напекти їх п'ять возів. Пораненому Марке Грангузьє хотів подарувати містечко Помпадьєру. Ульріх Галле знову поїхав до Пікрохоля, тепер уже з подарунками. Граф Хвальконя намовив Пікрохоля не поступатися, але подарунки узяти. У посланців забрали пироги, гроші на лікування Марке, дарчу на Помпадьєру, вози та волів, а їх самих вирядили додому. Отак Галле повернувся з лихими вістями: мовляв, нема чого сподіватися на мир.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 10. Про те, як Пікрохолеві підданці намовляли його завоювати весь світ
Коли вози з пирогами було розвантажено, до Пікрохоля завітали герцог Свиняй, граф Бешкетон і воєвода Шмарконе. Привітавшися, вони намовили короля захопити увесь світ. Для цього треба розділити військо на дві частини: половина хай іде на Грангузьє, а друга половина війська хай вирушає на Португалію, Італію, а далі – на королівства Туніське, Гіппське, Алжірське, Бону, Кірену, всю Барбарію, на острови Майорку, Менорку, Сардінію, Корсіку та інші, потім – на Азію, і таким чином треба захопити усі країни. А та частина, яка здолає Грангузьє, приєднається до завоювань. Слухаючи цю розмову, обізвався Ехефрон, немолодий дворянин, що бував у всяких бувальцях. Він сказав, що такі плани можуть скінчитися нічим. Але Пікрохоль погодився на такий план і наказав усім шикуватися і виступати.
РОЗДІЛ 11. Про те, як Гаргантюа покинув Париж і поїхав до свого батька Грангузьє і як Гімнаст зустрівся з пікрохольцями
Гаргантюа, прочитавши батькового листа, засідлав свою велетенську коняку, сів на неї й вирушив додому. З ним поїхали Понократ, Гімнаст та Евдемон. Діставшись у Парільє, Гаргантюа завітав до свого знайомого Гуго. Від нього почув, що король Пікрохоль захопив фортецю Ла-Рош-Клермо і засів у ній, а його вояки хазяйнують у Веді й Вогодрі. Понократ запропонував поїхати до сеньйора Лавогюйона і розпитати, де іще стоять Пікрохолеві загони і чи багато їх. Гаргантюа разом із друзями помчав до Лавогюйона. Лавогюйон розповів, що Пікрохоль вдерся у володіння Грангузьє ні сіло, ні впало. Сеньйор порадив вивідати, де саме засіли пікрохольці.
Гімнаст сказав, що поїде вивідувати. З ним поїхав конюший Лавогюйона – Вітрогон. Гімнаст і Вітрогон врешті наразилися на Пікрохолевих вояків. Ті чинили бешкети в маленькому селі біля Ведської діброви. За якусь хвилину на Гімнаста та Вітрогона налетів гурт вояків. Вони хотіли і їх пограбувати. Та Гімнаст зупинив їх і сказав, що такий самий, як вони: любить цупити, чистити, оббирати, обскубувати, патрати, а тоді ласувати. Тріпе – один з людей Пікрохоля, наказав Гімнасту віддати свого коня. Гімнаст почав вдавати, ніби він чорт: показував неймовірні гімнастичні трюки на коні. Пікрохолеві солдати злякалися: вони подумали, що то таки перевдягнений чорт. Один із них, Жан, на прізвисько Добрий, дістав молитовника і почав молитися. Пікрохолеві вояки дивилися на Гімнаста, пороззявлявши роти, заклякнувши й занімівши. А потім кинулись щодуху тікати,
Один тільки Тріпе не розгубився. Він вихопив з піхов шпагу та лусь нею Гімнаста по голові! Однак Гімнаст передбачав таку оказію й намостив собі під шапку трави та ганчір'я. Він навіть не відчув удару. Гімнаст вбив Тріпе і помчав прямісінько до Лавопойона. За ним слідом поїхав і Вітрогон.
Гімнаст розповів Гаргантюа й Лавогюйонові про свою пригоду й додав, що всі солдати в загоні Тріпе – паскудники, грабіжники та розбишаки, що у воєнній справі вони анічогісінько не тямлять, отже, боятися їх нічого. То хай Гаргантюа спокійнісінько їде до батька – він, Гімнаст, і його друзі легко переб'ють Пікрохолевих солдатів, ті й похопитися не встигнуть.
Гаргантюа сів на свою велетенську коняку, супутники його теж скочили на коней, і всі рушили в путь. По дорозі Гаргантюа побачив величезне дерево. Він вирвав його корінням і вистругав з нього спис, який водночас міг бути і кілком.
Пікрохолеве військо сховалося у Ведському замку. Один із ворожих гармашів вистрелив у Гаргантюа. Ядро влучило йому в скроню, але для Гаргантюа воно було, ніби сливова кісточка. У голову Гаргантюа влучило багато ядер, але для нього це було, ніби рій мух.
Зруйнувавши Ведський замок і знищивши військо Пікрохоля, Гаргантюа та його друзі подалися до Грангузьє.
РОЗДІЛ 12. Про те, як Гаргантюа вичісував із своєї чуприни гарматні ядра
Грангузьє дуже нетерпеливився, дожидаючи сина. І коли Гаргантюа нарешті приїхав, батько невимовно зрадів. Гаргантюа подався до свого покою – перевдягатися й зачесатись. Коли він устромив у буйну кучму волосся велетенський гребінець із слонячих бивнів, з-під гребінця посипалися гарматні ядра. І щоразу, як Гаргантюа стромляв у волосся гребінець, на підлогу падало сім, а то й десять ядер.
Понократ розповів усім, що пікрохольці ще не усі розбиті. Військо зазнало великих втрат, воно розшарпане, налякане, але не вигублене дощенту. Грангузьє порадив відпочити, а потім уже йти наступом. Він влаштував дуже пишну вечерю для усіх.
РОЗДІЛ 13. Про те, як Гаргантюа бенкетував зі своїми друзями
Коли всі посідали до столу й проковтнули перші шматки, Грангузье почав розповідати, через що спалахнула війна між ним та королем Пікрохолем. Далі він розповів про те, як чернець Жан, на прізвисько Нищитель, переміг зухвалих войовників і врятував монастирський виноградник. Гаргантюа звелів запросити до їхньої вечері хороброго ченця.
Незабаром дворецький повернувся разом із ченцем. Брат Жан поважно сидів на мулі, тримаючи в руках довжелезну поперечку від хреста. Гаргантюа та його друзі кинулися до ченця, стали його обіймати й вітатися.
Під час вечері брат Жан розповів, що він не вчиться, бо наука йому не потрібна: "Ми в нашому монастирі ніколи жодної книжки не розгорнули. Покійний абат наш завжди казав, що вчений чернець – це страховище... їй-богу! Тож ми й дали обітницю невігластва". Згодом Евдемон спитав його, чому усіх ченців звідусіль женуть у три вирви та гудять-клянуть на чім світ стоїть. Брат Жан відповів: "Перш за все того, що ченці жеруть людські послідки, тобто гріхи; отож їх селять у місцях пустельних та відлюдних – як дармоїдів. Далі: якщо ви розумієте, чому люди сміються з мавп і дражнять їх, то зрозумієте, чому ніхто не хоче знатися з ченцями… мавпа не стереже оселі, як пес, не оре плугом поля, як віл, не дає ні молока, як корова, ні вовни, як вівця, не тягне возів, як коняка. Вона скрізь паскудить і все псує… так само і ченці (я кажу про ченців-дармоїдів)". Але Гаргантюа сказав, що брат Жан не схожий на таких ченців: "Він ґречний, веселий, моторний, сміливий. Він трудиться, оре землю, оступається за гноблених і скривджених, розраджує згорьованих, помагає стражденним, пильнує виноградник свого монастиря". Брат Жан дійсно був таким, бо він багато працював: на утрені чи на панахиді він стояв на криласі й співав, а водночас майстрував тятиву для арбалета, гострив стріли, плів сіті для риби й сильця для кролів. Він вважав, що не треба монотонно молитися, коли час, а треба всюди згадувати Бога, молитися і говорити з Богом під час роботи.
Повечерявши, всі стали радитися, що робити далі. Врешті надумали: під північ вирушити на вивідки, а перед тим відпочити. Гаргантюа ліг, але не міг склепити очей. Брат Жан, помітивши, що Гаргантюа не спить, порадив співати разом псалми. Таким чином вони вмить заснули.
Біля півночі усі прокинулися. Брат Жан знову хотів їсти, тому усі підкріпилися. Потім усі почали лаштуватися в путь і вбиратись у бойові обладунки. Брата Жана теж убрали як вояка, хоч він спершу огинався і кричав, що йому і в сутані добре. Згодом він вбрався в обладунок, навіть шолом взяв. Почепивши на пояс булатного меча, чернець сів на прудконогого неаполітанського коня й сказав, що він готовий виступати. У путь вирушили Гаргантюа, Гімнаст, Евдемон, брат Жан і з ними 25 найхоробріших та найвірніших слуг Грангузье.
РОЗДІЛ 14. Про те, як брат Жан надихав своїх товаришів і як він завис на дереві
Отак сміливі оборонці вирушили в бойовий похід. По дорозі брат Жан не вгавав і усе говорив, що нічого не боїться. Він казав, що коли хтось боїться, треба на нього накинути сутану, бо вона допомагає страхополохам. Отак патякаючи, брат Жан їхав собі на своєму коні й не дивився ні праворуч, ні ліворуч, ні вниз, ні вгору. А даремно! Коли він проїжджав під старим крислатим горіхом, забороло його шолома зачепилося за зламану гілку. Чернець, цього не завваживши, підострожив коня. Норовистий огир, стрибнув уперед. Брат Жан випустив повід і схопився за гілку, а кінь у цю саму мить із-під нього вирвався. Брат Жан завис на гілці.
Гімнаст зліз із коня, видерся на горіх, однією рукою взяв брата Жана під пахви, а другою відчепив забороло від гілки.