На ногах він носив шовкові панчохи і легенькі черевички. Ззаду в нього висів капшук, куди він ховав у дощ свого хвоста. Пудель звався Медор. Фея наказала йому взяти найкращу карету і привезти нею дерев'яного хлопчика сюди.
Незабаром із стайні виїхала гарна блакитна карета, вся оббита канарковим пір'ям, а всередині в ній було повно баночок із збитими вершками й кремовими тістечками. Карету тягли сто пар білих мишей. Пудель сидів на передку.
Не минуло й чверті години, як карета повернулася. Фея взяла бідолашного Піноккіо на руки і віднесла в кімнату з перламутровими стінами, а потім послала по найславніших лікарів у всій околиці.
Незабаром один по одному з'явилися лікарі: Ворон, Сова і Цвіркун-балакун. Фея питала, чи живий чи мертвий хлопчик. Ворон сказав, що Піноккіо мертвий-мертвісінький. Та якщо, на жаль, він виявиться не мертвий, то можна напевно вважати, що він живий. Сова сказала, що дерев'яний хлопчик живий-живісінький, та якщо, на жаль, він виявиться не живий, то тоді він мертвий.
Цвіркун-балакун сказав, що розумний лікар, коли не знає, що сказати, хай краще помовчить. Він говорив, що знає цього хлопчика, який є запеклим ледарем. Піноккіо розплющив очі і вмить заплющив їх знову. А Цвіркун говорив далі, що Піноккіо шибеник, нероба, волоцюга, неслух, який рано чи пізно зажене в могилу свого батька. І тут усі в кімнаті почули приглушене хлипання і плач Піноккіо.
XVIІ. ПІНОККІО ЇСТЬ ЦУКЕРКУ, АЛЕ НЕ ХОЧЕ ПИТИ ЛІКИ. ТА ОДРАЗУ ВИПИВАЄ, КОЛИ БАЧИТЬ, ЩО ПО НЬОГО ПРИЙШЛИ МОГИЛЬНИКИ. ПОТІМ ВІН ЗНОВУ КАЖЕ НЕПРАВДУ І, ЯК КАРА, В НЬОГО ПОЧИНАЄ РОСТИ НІС
Щойно три лікарі вийшли з кімнати, Фея підступила до Піноккіо, поклала руку йому на лоба й одразу відчула, що в хлопчика жар. Вона висипала в склянку з водою білий порошок і попросила випити. Піноккіо не хотів пити, бо ліки були гіркі. Фея пообіцяла цукерку за те, що він вип'є. Але Піноккіо миттю схрумкав цукерку, а ліки пити не схотів. Тоді Фея дала ще одну цукерку. Ніякі вмовляння не допомагали.
У кімнату зайшли чотири чорних, як сажа, кролики. На плечах вони несли невеличку труну і сказали, що прийшли по Піноккіо, бо йому жити ще лише кілька хвилин. Схопивши склянку обома руками, Піноккіо відразу випив ліки, а кролики вийшли.
Піноккіо через кілька хвилин зіскочив з ліжка здоровісінький, бо дерев'яні ляльки хворіють дуже рідко і дуже швидко одужують. Він розповів Феї про усі свої пригоди, але сказав, що загубив чотири монети (а вони лежали у його кишені). Від брехні його ніс виріс одразу на два пальці. Він сказав, що монети загубилися у лісі. Ніс його став ще довший. Після третьої брехні, що випив монети з ліками, ніс так подовшав, що бідний Піноккіо не міг повернутися.
А Фея дивилася на нього і сміялась з брехні. Вона сказала, що є дві брехні: та, що має короткі ноги, і та, у якої довгий ніс. Брехня Піноккіо саме з тих, що мають довгого носа. Піноккіо, не знаючи, де подітися від сорому, спробував утекти з кімнати, але не зміг: ніс так виріс, що він не міг пройти в двері.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XVIII. ПІНОККІО ЗНОВУ ЗУСТРІЧАЄ ЛИСИЦЮ І КОТА І ЙДЕ З НИМИ НА ЧАРІВНЕ ПОЛЕ, ЩОБ ПОСІЯТИ ЧОТИРИ МОНЕТИ
Фея півгодини не зважала на дерев'яного хлопчика, що плакав і репетував. Вона зробила так навмисне, щоб покарати його й відучити од поганої звички брехати. А потім Фея ляснула в долоні, і в кімнату через вікно влетіла тисяча дятлів, які роздовбали носисько.
Піноккіо і Фея призналися, що люблять одне одного. Фея пообіцяла, що Піноккіо буде її братиком, а вона – його сестричкою. А ввечері прибуде батько Джеппетто. Піноккіо дуже зрадів і вирішив піти йому назустріч. Він побіг лісом. А коли добіг до Великого дуба, зустрів Лисицю і Кота. Піноккіо не догадувався, що це вони були розбійниками.
Під час розмови Піноккіо помітив, що Кіт кульгає на праву передню лапу, на ній бракувало подушечок і кігтів. Лисиця збрехала, що Кіт сам собі відкусив передню лапу і кинув бідному вовкові, щоб той угамував голод. Піноккіо розчулився.
Шахраї знову підманювали Піноккіо йти з ними на Чарівне поле, бо пізніше буде пізно: поле купив один великий пан, і завтра там уже нікому не дозволять сіяти гроші. Піноккіо завагався, бо згадав добру Фею, старенького Джеппетто і остороги Цвіркуна-балакуна. Але потім погодився йти.
Вони йшли вже півдня, коли побачили перед собою місто, яке називалося Дурнелови. Там ходили натовпи жебраків і нещасних. Час від часу проїжджали пишні карети, а в них сиділи то лисиці, то злодійкуваті сороки, то якісь хижі птахи. Пройшовши містом, вони опинилися на звичайнісінькому полі, схожому на всі інші поля. Лисиця наказала закопати монети. Піноккіо послухався: вигріб ямку, поклав туди чотири монети і загорнув їх землею. Потім Піноккіо пішов до рову, зняв з ноги черевик – відра ж у нього не було, — набрав води і полив те місце, де лежали його монети.
Лисиця сказала, що тепер вони собі підуть. Піноккіо повернеться за двадцять хвилин і знайде тут деревце, гілки на ньому аж гнутимуться від золотих монет. Бідний хлопчик мало не збожеволів від радості, він тисячу разів подякував Лисиці та Котові і пообіцяв їм щедрий подарунок. Вони відмовилися і попрощалися з Піноккіо, побажавши щедрого врожаю.
XIX. У ПІНОККІО КРАДУТЬ ЗОЛОТІ МОНЕТИ, І ЗА ЦЕ ЙОГО САДЯТЬ НА ЧОТИРИ МІСЯЦІ ДО В'ЯЗНИЦІ
Повернувшись у місто, дерев'яний хлопчик почав лічити хвилину за хвилиною і коли йому здалося, що час уже наспів, подався до Чарівного поля. Але там не було нічого. У місці, де закопав свої гроші, теж нічого не було.
Почувся чийсь гучний сміх. Це сміявся Папуга. Піноккіо не звертав уваги і знов поливав землю, якою були присипані золоті монети. Папуга сказав, що Піноккіо такий дурний, що повірив, ніби гроші можна сіяти і збирати на грядках. А чесно гроші можна заробити тільки власними руками й головою. Нарешті Піноккіо дізнався, що Лисиця з Котом забрали золоті монети і чкурнули щодуху геть.
З розпачу хлопчик побіг до міста й подався до судді поскаржитися на двох шахраїв. Суддею була стара мавпа з породи горил. Вона мала золоті окуляри без скелець. Піноккіо докладно розповів судді, як його обдурили. Але мавпа ув'язнила… Піноккіо. Бідолаха отетерів, хотів був протестувати, але жандарми швиденько заткнули йому рота і повели до в'язниці. Там він просидів би чотири місяці, якби не щасливий випадок: молодий імператор, який здобув велику перемогу над своїми ворогами, з радощів наказав відчинити в'язниці і випустити на волю всіх злодіїв.
XX. ВИЙШОВШИ З В'ЯЗНИЦІ, ПІНОККІО ХОЧЕ ПОВЕРНУТИСЯ В БУДИНОК ФЕЇ, АЛЕ ПО ДОРОЗІ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З ЖАХЛИВОЮ ЗМІЄЮ, А ПОТІМ ПОТРАПЛЯЄ У ПАСТКУ
Піноккіо попрямував до будиночка Феї. Невдовзі перед тим пройшов великий дощ, і Піноккіо брів по коліна в багні. Бажаючи побачити свого батька і сестричку з блакитним волоссям, він біг і забрьохався по саму шию. Піноккіо говорив до себе, що тепер житиме по-іншому: стане розумним і слухняним хлопцем, бо неслухняним дітям завжди перепадає на горіхи, їм ніяк не щастить у житті.
Раптом Піноккіо побачив Величезну Змію, що лежала поперек дороги. Шкіра в неї була зелена, очі – як жарини, а з кінчика хвоста курився дим. Жах огорнув дерев'яного хлопчика. Він відбіг назад на півкілометра, щоб перечекати, поки Змія поповзе собі геть. Змія все не рушала з місця. Тоді Піноккіо підійшов і попросив посунутись. Змія навіть не ворухнулася. Він ще говорив до неї, але вона була мов нежива. Піноккіо спробував переступити через Змію, та не встиг підняти ногу, як Змія випросталася. Піноккіо з переляку відскочив, зачепився і впав на землю. Він загруз головою в багнюку, а ноги лишилися стирчати догори. Змія сміялася з нього так довго, що в неї у грудях лопнула жила. І цього разу вона здохла насправді.
Піноккіо кинувся бігти, щоб дістатися до будинку Феї ще завидна. Та по дорозі йому дуже схотілося їсти, і він заскочив у чийсь садок, зірвати гроно винограду. Тільки-но він потягся до ягід, як дві гострі залізні щелепи схопили його ногу. Хлопець спіймався у пастку, що її селяни поставили на куниць, які занадились до курників.
XXI. ПІНОККІО ПОТРАПЛЯЄ ДО СЕЛЯНИНА, ЯКИЙ ПРИМУШУЄ ДЕРЕВ'ЯНОГО ХЛОПЧИКА СТЕРЕГТИ КУРНИК
Піноккіо заплакав, зарепетував, заблагав рятунку. Ніхто не приходив. На землю спустилася ніч. Хлопчик розповів про свою пригоду з виноградом Світлячкові. Той сказав, що голод – це ще не причина, щоб привласнювати добро, яке тобі не належить.
Прийшов хазяїн садка. Він здивувався, коли замість куниці побачив хлопчика. Хазяїн сказав, що хто краде виноград, той крастиме і курей. Він схопив хлопця за комір і потяг його до своєї хати. Вдома він сказав, що його пес здох, і Піноккіо стане на його місце: буде сторожовим собакою.
Селянин надяг Піноккіо на шию грубий нашийник і туго стягнув його. До нашийника був приклепаний довгий ланцюг. Нещасний Піноккіо лишився на подвір'ї. Він лежав на землі ледь живий з холоду, голоду та страху. Він щиро пожалів, що був таким нечемним, а потім заліз у будку і заснув.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
XXII. ПІНОККІО ВИКРИВАЄ ЗЛОДІЇВ, І ЗА ВІРНУ СЛУЖБУ СЕЛЯНИН ВІДПУСКАЄ ЙОГО НА ВОЛЮ
Дерев'яний хлопчик спав, але раптом його розбудив чийсь шепіт. Піноккіо побачив чотирьох звірят з темною шкуркою, схожих на котів. Вони збилися докупи і про щось радилися. Це були куниці, хижі звірята, які понад усе люблять яйця і молоденьких курочок. Одна з куниць підійшли до будки і покликала Мелампо, але у будці був Піноккіо. А Мелампо – це собака, що здох. Він був у спілці з куницями.
Чотири куниці, певні, що боятися нічого, побігли до курника. Щойно вони зайшли, як почули, що двері за ними гучно хряснули. То Піноккіо зачинив двері та ще й прикотив під них велику каменюку. Після цього він загавкав, як сторожовий собака. На гавкіт селянин устав з ліжка, взяв рушницю і спіймав усіх куниць. Підійшовши до Піноккіо, селянин подякував і сказав, що звільняє Піноккіо і відпускає додому.
XXIII. ПІНОККІО ОПЛАКУЄ СМЕРТЬ ПРЕКРАСНОЇ ДІВЧИНКИ З БЛАКИТНИМ ВОЛОССЯМ, ПОТІМ ЗУСТРІЧАЄ ГОЛУБА, ЛЕТИТЬ НА НЬОМУ НА БЕРЕГ МОРЯ, ДЕ КИДАЄТЬСЯ У ВОДУ РЯТУВАТИ СВОГО БАТЬКА ДЖЕППЕТТО
Піноккіо дістався до великого шляху, що вів до будиночка Феї.