Так минуло півроку.
Юнак прокинувся ще вдосвіта. Відколи він опинився на африканському континенті, пройшло вже одинадцять місяців і дев'ять днів. Він вбрався в арабський одяг з білого полотна, придбаний спеціально для цього дня. Голову покрив хустиною, закріпивши її стрічкою з верблюдячої шкіри. Місто ще спало. Він зробив собі сніданок і випив гарячого чаю з кришталевої чари. Тоді сів на осонні під дверима й закурив кальян. В кишені була груба пачка грошей. Достатньо, щоб купити сто двадцять овець, зворотний квиток і ліцензію на торгівлю товарами з Африки. Він терпляче чекав, коли старий прокинеться й відчинить крамничку. Тоді налаштувався разом з ним попити ще трохи чаю і сказав, що сьогодні від'їжджає: у нього є гроші на овець, а в Торговця – на паломництво в Мекку. Старий сказав: "Але ти знаєш, що я не поїду до Мекки. І ще ти знаєш, що не вернешся до своїх овець". І поблагословив юнака.
Коли юнак збирав речі, помітив свою вівчарську торбину. Коли витяг звідти кожушину, щоб віддати комусь на вулиці, на долівку випали два камінці: Урім і Туммім. Юнак згадав старого короля, він давно вже про нього не думав. Танжер вже не був йому чужим, і він відчував, що тепер, підкоривши це місто, він зможе підкорити світ.
Юнак спакував стару вівчарську торбину разом з іншими речами. Зійшов по сходах; старий обслуговував пару якихось іноземців, а двійко інших покупців походжали собі, попиваючи чай з кришталевих чар. Як на таку ранню пору, відвідувачів було більше ніж звичайно. Він вперше помітив, що волосся в Торговця Кришталем чи не таке ж, як і в старого короля.
Юнак вийшов, не попрощавшись з Торговцем. Боявся, що розплачеться перед чужими людьми. Але знав, що згадуватиме з тугою цей час і все, що навчився тут доброго. Тепер він певний себе й готовий підкоряти світ. Він тримав у руках Урім і Туммім, й камінці передавали йому силу й енергію старого короля. Випадково він підійшов до тієї таверни, в якій опинився тоді, першого дня. Злодія там не було, а власник подав йому чай. Хлопець подумав, що чабаном може стати завжди, а от нагода дійти до єгипетських Пірамід може більше не трапитись.
До рівнин Андалузії – дві години кораблем, а від Пірамід його відділяє ціла пустеля. Хоча можна глянути й під іншим кутом зору: фактично, він на дві години наблизився до свого скарбу. Щоправда, для цього довелося затриматись тут на рік.
Хлопець вирішив іти до Пірамід і відчув величезну радість. Він завжди може знову стати пастухом. І завжди може стати торговцем кришталем. Можливо, на світі є й інші заховані скарби, але йому двічі приснився сон, і він зустрів короля. Таке трапляється не кожному.
Англієць сидів у приміщенні, яке смерділо тваринами, потом і пилюкою. Важко було навіть сказати, чи то склад, чи загін для худоби. Гортав сторінки хімічного журналу. Він вірив у знаки. Все його життя, всі наукові пошуки мали одне на меті – віднайти унікальну мову, якою говорить Всесвіт. Спочатку він захопився есперанто, тоді релігіями, а тепер ось – Алхімією. Він вивчив есперанто, досконало знав різні релігії, проте Алхіміком ще не став. Він розгадав немало загадок, це так. Але у своїх пошуках дійшов до межі, перетнути яку не міг. Алхіміки хотіли розгадати секрет Архитвору – так званого Філософського Каменя.
Англієць уже витратив частину батьківської спадщини, шукаючи намарно Філософський Камінь. Побував у найкращих бібліотеках світу й придбав усі найрідкісніші та найцінніші алхімічні книги. В одній з них він вичитав, що багато років тому Європу відвідав славетний арабський алхімік. Подейкували, що було йому понад двісті літ, і що він добув Філософський Камінь та Еліксир Життя. Ця історія вразила Англійця. Проте була б вона для нього не більш, як леґендою, коли б не його товариш, котрий повернувся з археологічної експедиції в пустелю і розповів йому про араба, наділеного винятковою силою, який живе в оазі Аль-Фаюм. Казали, що будь-який метал він вміє перетворити в золото.
Англієць не міг стримати хвилювання. Він негайно скасував усі свої справи, зібрав найважливіші книги – і ось тепер сидить на цьому смердючому складі, чекаючи, коли підготують караван для переходу через Сахару. Шлях цього каравану пролягатиме через Аль-Фаюм.
До Англійця підійшов юнак, також обтяжений багажем, і привітався. Запитав, куди прямує Англієць. Виявилось, що їм по дорозі. Вони могли б стати друзями, проте європеєць не забажав підтримати розмову. Юнак намагався читати книгу, але згодом закрив її. Не хотів уподібнюватись до цього європейця. Дістав з кишені камінці й почав їх підкидати. Незнайомець раптом вигукнув: "Ого! Урім і Туммім!". Англієць сказав, що це звичайний гірський кришталь, але мудреці знають, що таке Урім і Туммім. Англієць мав такі самі камінці. Хлопець сказав, що, хоч він простий пастух, але отримав камінці від короля. Тоді незнайомець пояснив, що пастушки перші побачили короля. Це з Біблії. З тієї книги, яка навчила Англійця користуватись Урімом і Туммімом. Ці камінці – єдиний засіб віщування, дозволений Богом. Жреці носили їх на золотій пекторалі. Почувши ці слова Англійця, юнак зрадів, що опинився на цьому складі.
Англієць розповів, що у Всесвіті існує мова, зрозуміла для всіх, але, на жаль, уже забута. Він шукав цю Всесвітню Мову, шукав людину, яка її знає – Алхіміка.
Прийшов хазяїн складу і повідомив, що сьогодні ввечері відправляється караван до Аль-Фаюму у Єгипті. Згодом прийшов Провідник Каравану, темноокий бородань, він сказав: "У моїх руках життя й смерть кожного, кого я беру з собою. Бо пустеля – примхлива жінка, яка може довести до божевілля".
Зібралося майже двісті людей та вдвічі більше тварин. Люди поклялися, кожен своєму Богу, що виконуватимуть вказівки Провідника, щоб безпечно перейти пустелю. Юнак присягнувся Ісусові Христу. Англієць промовчав. Люди молилися, благаючи захисту в небес.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Прозвучав протяжний сигнал сурми, й усі сіли верхи на своїх тварин. Юнак з Англійцем незграбно повилазили на верблюдів. Караван рухався на схід. Він вирушав рано-вранці, зупинявся, коли спека ставала нестерпною, а під вечір знову пускався в дорогу. Юнак мало спілкувався з Англійцем, бо той здебільшого читав.
Юнак мовчки спостерігав, як сунуть пустелею люди й тварини. У пустелі царювала тиша, яку порушувало тільки завивання вітру й тупіт копит. Навіть погоничі рідко розмовляли між собою. Юнак думав: "Я дечого навчився від овець, дечого – від кришталю. Може, навчуся й від пустелі. Вона виглядає старою й мудрою". Він згадував овець і крамареву доньку, яка, мабуть, давно вже вийшла заміж.
Дорога в пустелі була важка. Мандрівники йшли до оази, знали, що на них чекає вода, жінки, фініки й пальми. Лише Англієць цього не знав: він був заглиблений у свої книжки. Юнак також мав книгу, але йому було цікавіше дивитися на караван і слухати вітер. Він потоваришував з погоничем, який їхав поруч. Вечорами біля вогнища юнак описував йому свої вівчарські пригоди. Під час однієї з таких розмов погонич розповів йому про своє життя: у нього була жінка, діти, сад, він здійснив паломництво до Мекки, але одного разу Ніл вийшов з берегів. Земля була спустошена, і він мусив якось заробляти на життя, тому й став погоничем верблюдів. Погонич розумів тепер слова Аллаха: не треба боятися невідомого, бо ми можемо здобути все, що захочемо. Нам страшно втратити те, чим володіємо – життя, майно. Але страх зникає, коли зрозуміти, що й наші долі, й уся світова історія написані однією Рукою.
Іноді цей караван зустрічався з іншими. Часом з'являлися бедуїни, які охороняли караванні шляхи. Одного вечора погонич верблюдів сказав, що між племенами почалася війна. Тепер караван рухався дедалі швидше. Провідник Каравану одного дня вирішив, що відтепер вони взагалі не розводитимуть вогню, щоб не привертати до себе уваги.
Однієї ночі Англійцеві не спалося. Він покликав юнака й вони вирішили прогулятися довколишніми дюнами. Юнак описав Англійцеві своє життя. Англієць був у захваті, коли хлопчина розповів про працю у крамничці та про досягнутий там успіх. Він сказав, що Світова Душа керує всім: коли прагнеш чогось усім серцем, тоді ти найближче до Світової Душі. Він також сказав, що все на Землі має душу – мінерали, рослини, тварини й навіть звичайні думки. Юнак розповідав про знаки пустелі, як погоничі читали пустельні знаки, а душа каравану розмовляла з душею пустелі.
Англієць вирішив звернути увагу на караван, відірвавшись від книжок, а юнак – почитати Англійцеві книжки. То були дивні книжки. Йшлося там про ртуть, сіль, драконів, королів, і годі було щось втямити. Але майже скрізь повторювалася одна ідея: все походить з єдиного джерела. В одній книжці він прочитав, що найважливіший текст Алхімії складався з кількох рядків, викарбуваних на поверхні звичайного смарагда. Книга, яка зацікавила хлопця найбільше, розповідала про відомих алхіміків. Ці люди присвячували ціле своє життя очищенню металів у лабораторіях; вони вірили, що, коли протягом багатьох років розігрівати метал, він втрачає всі свої індивідуальні властивості, залишаючи екстракт – Світову Душу. Ця Унікальна Субстанція давала алхімікам змогу пізнати все на Землі, бо була мовою благодаті, якою спілкувався світ. Цей Архитвір, як його назвали, складався з двох частин – рідкої й твердої. Юнак довідався, що рідка частина Архитвору називається Еліксиром Життя; вона виліковує всі хвороби, запобігаючи старінню. Тверда частина має назву Філософського Каменя, крихітний шматочок якого може перетворювати величезну кількість простого металу в золото.
Юнак щоразу переконувався, що Алхімію можна вивчити на досвіді звичайного життя. Але Англієць вважав, що юнак усе спрощує.
Коли юнак захотів з'ясувати, як оволодіти Архитвором, він цілковито розгубився. Там були лише малюнки, закодовані інструкції й незрозумілі тексти. Англієць пояснив, що лише ретельні й наполегливі оволодівають Архитвором. Він шукає справжнього Алхіміка, який допоможе все те розшифрувати.
Одного дня хлопець віддав Англійцеві книжки і сказав, що довідався, що світ має Душу й той, хто зрозуміє цю Душу, зрозуміє мову речей.