Люди тут здавалися неймовірно сумними, були жахливо худими, з поголеними головами. Солдати кричали на людей і знущалися. Бруно сказав Шмулеві, що йому хочеться додому. Шмуль нагадав, що вони повинні шукати його тата. Півтори години вони ходили по табору.
Згодом Бруно вирішив повертатися. Вони не знайшли тата, але Шмулеві було приємно, що друг побачив, як йому живеться. Раптом солдати оточили територію табору, ту саму, на якій тепер перебували Бруно та Шмуль. Їх примусили марширувати. Почався дощ, згодом усіх заштовхнули до довгої кімнати, напрочуд теплої й дуже надійно збудованої.
Шмуль притиснувся дуже близько до Бруно й подивився на нього переляканим поглядом. Бруно сказав, що йому шкода, що вони не знайшли Шмулевого тата. А тоді Бруно сказав, що Шмуль – його найкращий друг. Раптом вхідні двері несподівано зачинилися й гучне металічне клацання пролунало зовні. У кімнаті стало зовсім поночі, а хлопці трималися за руки.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
ОСТАННІЙ
Більше ніхто й нічого не чув про Бруно після цього. Через кілька днів солдати, які шукали Бруно, знайшли його одяг під загорожею. Батько так і не зміг зрозуміти, що сталося з його сином. Мати залишалася в Геть-Звідси протягом кількох місяців, чекаючи звісток від Бруно, аж поки одного дня, геть несподівано, подумала, що він міг повернутися додому сам-один, тож негайно виїхала до їхнього колишнього будинку.
Батько залишався в Геть-Звідси ще цілий рік і заслужив ненависть своїх солдатів, яких безжально ганяв. Одного дня він пішов до того місця в загорожі, де рік тому було знайдено купку одягу. Чоловік побачив, що огорожа була неналежно прикріплена до ґрунту, що коли її підняти, то невеличка особа (така, як малий хлопчик) могла під нею пролізти. Коли він зрозумів, що сталося, то ноги відмовилися тримати його.
Через кілька місяців після цього до Геть-Звідси прийшли інші солдати, й батькові Бруно було наказано піти з ними, й він пішов, не нарікаючи й майже з радістю, бо йому тепер було байдужісінько, щó з ним станеться далі.
І це кінець розповіді про Бруно та про його родину. Звичайно, усе це сталося дуже давно й ніщо подібне більше не станеться.
Не в наші дні й не в нашу історичну добу.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу