Під цю притичину універсіали дали обітницю не вмиватися й не купатись, а магістр Іоанотус – не втирати носа, аж поки не висудить штанів та ковбас.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 5. Про те, як Гаргантюа жив у Парижі
Гаргантюа забажав розпочати науку під орудою Понократа. Однак той спершу вирішив довідатись, чого навчили Гаргантюа його перші наставники. Отож попервах життя Гаргантюа йшло, як раніше. Щоранку він прокидався близько 9 години, довго дриґав у повітрі ногами, підстрибував і качався в постелі. Тоді вставав, одягався, сідав снідати. Йому подавали варені тельбухи, печеню, смаженю, шинку і масну юшку зі скибочками хліба. І він усе з'їдав. Поснідавши, Гаргантюа йшов до церкви, а за ним несли у величезному кошику його молитовник. У церкві Гаргантюа вистоював по 26, а часом і по 30 відправ. Коли Гаргантюа виходив із церкви, йому підвозили на возі, запряженому волами, чотки святого Клавдія; кожна намистина була завбільшки як людська голова. Він проказував більше молитов, ніж їх проказують шістнадцять самітників. Після цього він із півгодини читав, але думав про обід. Нарешті Гаргантюа сідав до столу. Вминав кілька десятків окостів, вуджені бичачі язики, ласував ковбасами та кав'яром. Четверо слуг по черзі кидали йому в рот лопатами гірчицю. Потім Гаргантюа заводив баляндраси із слугами, грав у карти і шашки. Награвшися, Гаргантюа лягав спати. Прокинувшись, він довго протирав очі й нехотя сідав до навчання, насамперед починав зубрити молитви. Опісля брав чотки, варганився на старезного мула і їхав визволяти з пастки кроля. За вечерею він знову наїдався так, що лізло через пельку. Після вечері Гаргантюа знову грав у шашки чи в бабки, а тоді лягав спати й спав вісім годин поспіль.
Понократ, надивившись на все це, вирішив навчити свого плеканця жити по-іншому. Понократ склав план кожного його дня так, щоб Гаргантюа щохвилини навчався чогось корисного й потрібного, зміцнював тіло й загартовував дух.
Тепер Гаргантюа вставав о четвертій ранку і йшов із Понократом на прогулянку. Коли вони поверталися, Гаргантюа вдягали, зачісували, напахчували парфумами, а Понократ тим часом повторював з ним те, чого вчив напередодні. Через дві-три години Понократ починав новий урок. Після цього вони знову йшли гуляти. По дорозі обговорювали урок. Простували на майдан, грали там у м'яча, у гилки, розминаючи м'язи. Повернувшись додому, вони розтиралися, перевдягались і сідали їсти. За обідом читали вголос що-небудь цікаве про славну минувшину й весело між собою гомоніли. Тепер Гаргантюа їв хліб, сіль, м'ясо, рибу, городину, садовину, зілля. Гаргантюа вивчав уривки із Плінія, Афінея, Діоскоріда, Юрія Поллукса, Галена, Порфирія, Опціона, Полібія, Геліодора, Арістотеля, Еліана та інших великих учених, філософів і письменників. Далі повторювали вранішню науку, а тоді Гаргантюа, посмакувавши айвовим варенням, чистив зуби й умивався. На стіл клалися карти, але не для гри, а для всяких дотепних арифметичних забав. У такий спосіб Понократ навчав Гаргантюа любити числа, і той щодня по обіді та по вечері охоче брався за арифметику, геометрію, астрономію. Він також учився грати на музичних інструментах. Потім Гаргантюа разом із своїм конюшим Гімнастом вправлялися у верховій їзді. Гаргантюа мав довжелезний, міцнющий спис і трощив ним ворота, пробивав панцери, валив дерева, нанизував на нього кільця, сідла, кольчуги, латні рукавиці. Вправлявся Гаргантюа і з алебардою, еспадроном, шпагою, кинджалом, бився в кольчузі й без, зі щитом і без щита. Інколи Гаргантюа їздив верхи на полювання. Він грав у м'яча, бігав, стрибав, плавав, метав дротика, залізного бруса, списа, рогатину, алебарду, каменюку, напинав лука, сам-один заводив арбалета; цілився з пищалі, ставив на лафет гармату, стріляв на стрільбищі в картонного птаха, лазив по линві, горлав, щоб розвинути груди. Після всіх цих вправ Гаргантюа мили, розтирали, перевдягали, і він неквапом правився додому. Поки на кухні готували обід, іще раз повторював уроки, тоді сідав до столу. Страви були прості, і їв він небагато. Але за вечерею Гаргантюа їв досхочу і довго не вставав з-за столу. За вечерею повторювали те, що вчили в обід. Опісля заводили розумну й приємну бесіду. Потім співали під музику, іноді грали в карти та в бабки, а часом ішли навідати яких-небудь учених мужів або мандрівників. Перед тим, як лягти спати, виходили на балкон і споглядали місяць на небі, зірки та планети. Потім Гаргантюа востаннє переповідав Понократові все, що прочитав, вивчив, побачив, почув, осягнув, зробив за день, і нарешті вкладався спати.
Понократ водив свого плеканця по місту. Вони заходили в майстерні. Понократ сказав, що добре знати ремесло – це краще, ніж мати спадщину, тож Гаргантюа вивчав ремесла і знайомився з розмаїтими в них відкриттями. Ходили вони на публічці лекції, на урочисті відправи, на змагання з риторики; слухали виступи знаменитих адвокатів та проповідників-євангелістів. Бували у фехтувальних залах. Вони заходили в крамниці продавців зілля, аптекарів, роздивлялися усе. Вони дивилися на акробатів, жонглерів, штукарів. Гаргантюа приглядався до їхніх стрибків і вихилясів, прислухався до балачок.
Попервах наука давалася Гаргантюа важко, та згодом він став ловити все з півслова. Щомісяця, вибравши ясний погідний день, Понократ вів Гаргантюа за місто, щоб порозкошувати на дозвіллі. І Гаргантюа робив те, що хотів – дурів, качався в траві, вистрибував і витанцьовував, горлав пісень, розоряв пташині гнізда, ловив перепілок, раків, жаб. Потім вони сідали десь у холодку на м'якій травичці й проказували напам'ять вірші Вергілія або Гесіода, писали латиною веселі епіграми, а тоді перекладали на французьку мову.
РОЗДІЛ 6. Про те, як лернейські пекарі посварилися з пастухами Грангузьє і як це призвело до кривавої війни
Наближалася осінь, і в маєтку Грангузьє, батька Гаргантюа, ось-ось мав початися винозбір. Пастухи день і ніч пильнували виноградник. Якось повз нього їхали пекарі з міста Лерне – везли продавати пироги в Парільє. Пастухи Грангузьє, як не раз уже бувало, попросили продати їм пирогів за базарну ціну. Та пекарі ні сіло ні впало почали насміхатися з пастухів, обзивати їх. Вислухавши образи, один із пастухів, чесний і достойний хлопець Фрожьє, лагідно сказав, що добрі сусіди так не чинять, адже Грангузьє продає пекарям пшеницю на ті самі пироги.
Марке, великий берлоносець братства лернейських пекарів сказав: "Йди лишень сюди, я почастую тебе пирогами!" Фрожьє, гадаючи, що Марке хоче продати йому пирогів, спокійно підійшов і дістав гроші. Та Марке враз шмагонув його по ногах і хотів був дати драла, та Фрожьє заволав не своїм голосом: "Пробі!" – й пожбурив у кривдника здровенним кийком. Як на гріх, влучив у самісіньку голову. Марке впав на землю.
На галас збіглися селяни і почали молотити пекарів. На пекарів посипався град каміння. Вони кинулись тікати, та пастухи швидко їх наздогнали і відібрали дюжин із п'ять пирогів, але заплатили і дали лернейцям горіхів та три корзини солодкого винограду.
Пекарі підвели Марке і поїхали додому. По дорозі вони кляли пастухів і нахвалялися помститись. А пастухи й пастушки тим часом посідали кружка й стали наминати пироги та виноград. Вони згадували хвальків-пекарів і сміялися з них. Фрожьє розтерли ноги свіжим виноградним соком, і вони незабаром загоїлися.
РОЗДІЛ 7. Про те, як лернейський король Пікрохоль віроломно напав на Грангузье
Повернувшись до Лерне, пекарі відразу побігли в Капітолій – скаржитися на пастухів Грангузье королеві Пікрохолю Третьому. Король, вислухавши їх, розшаленів і тої ж миті звелів скликати усіх чоловіків при повному обладункові та при зброї. Пікрохоль готувався до війни. За обідом він призначив полководців. Командувати артилерією наставили графа Хвальконю. Ар'єргард було віддано під оруду герцога Пограбьє. Головними силами мав командувати сам Пікрохоль та принци.
Коли військо було зібране й споряджене, Пікрохоль вислав уперед 300 вершників на чолі з бароном Ненажером – подивитися, чи нема де засідки. Повернувшись, вивідники доповіли, що скрізь усе мирно й спокійно.
Орда пікрохольців вирушила в похід. На своєму шляху вони не проминали ні багатого, ні бідного, ні божого храму, ні людської оселі. Різали биків, корів, свиней, овець, кіз, гусей, качок, курей, збивали горіхи, трусили яблука, груші, персики, сливи, рвали виноград. Люди покірно піддавалися насильству і тільки про єдине благали: щоб напасники не вбивали їхніх дітей, не забували про те, що з непам'ятних часів Грангузьє і Пікрохоль були друзі й добрі сусіди, що вони ніколи один одного не кривдили.
РОЗДІЛ 8. Про те, як чернець Жон-Нищитель урятував монастирський виноградник
Так сунуло Пікрохолеве військо по краю Грангузьє, руйнуючи й вигублюючи все навкруги, аж поки дісталося Сейї. По краю саме ходила пошесть – чума, та хоч би одного з душогубів вона схопила! Спустошивши Сейї, солдати повернули до монастиря. Підступившись, побачили: його взято на міцні замки та засуви. Військо подалося далі, однак залишило під монастирськими мурами сім загонів піхоти та сотні дві списоносців. Ті заходилися бити кам'яні мури списами, незабаром проломили їх і вдерлися в монастирський виноградник. Ченці розгубились, аж розуму стерялися. Потім кинулися до дзвонів і закалатали, а тоді пішли до церкви, наспівуючи псалми та молитви.
У тому монастирі жив чернець Жан, на прізвисько Нищитель – моцак, спритник, відчайдух, розумака й веселун, цибатий, носатий, горлатий, на всякі штуки й витівки мастак. Побачивши, що якісь чужі вояки рвуть виноград, нищать і виривають з корінням кущі, Жан побіг у церкву, де ченці й досі бубоніли молитви, здіймаючи руки до неба. Жан закликав усіх ченців йти обороняти свій виноградник.
Брат Жан скинув із себе сутану, схопив здоровенну поперечку від хреста, помчав до виноградника й заходився гамселити нею пікрохольців. Вороги падали на землю, мов стиглі груші з дерева. Деякі, вмираючи, просили сповіді. Почувши це, настоятель і братчики вибігли з церкви. Деякі ченці заходилися їх сповідати, а решта поскидали сутани, схопили ножі для лущення горіхів й собі почали нищити ворогів.