Друзі внизу раділи, а Грегуар плакав від радості і від болю.
З того дня Грегуар став рішучим, цілеспрямованим. Він робив усе заради дідуся, для дідуся.
Одного разу ввечері подзвонила мама. Вона сказала, що лікарі переривають лікування, бо воно нічого не дає.
Після цього Грегуар на все плюнув. Працював аби як і майже перестав розмовляти. Для хлопця дідусь уже ніби помер. На дзвінки батьків він не відповідав.
І от одного разу хлопець із старшого класу прийшов за Грегуаром в спальню. Хлопець будив Грегуара і питав, чи він Тотоша. А так називав Грегуара лише дідусь. Хлопець сказав Грегуару, що внизу якийсь дід в інвалідній колясці кличе Тотошу.
Грегуар як-небудь натягнув штани і кинувся бігти з четвертого поверху. Він біг і плакав. Дідусь був біля дверей їдальні. З ним був хлопець у білому халаті. Хлопець возився з трубками капельниці, а дід Леон сидів і усміхався внукові. Грегуар плакав, аж поки дід сказав: "Ти застебнув би ширінку, Тотоша, простудишся". І тоді Грегуар всміхнувся.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.