Світло треба було погасити, щоб через душник його не побачив Ройлотт. Шуміти теж було не можна. Холмс приніс із собою довгу тонку лозину, і вона лежала біля нього на ліжку. Поряд із лозиною він поклав коробку сірників і недогарок свічки. Потім він погасив лампу, й друзі опинились у темряві.
Друзі чекали в цілковитій темряві. Коли-не-коли знадвору долинав крик якогось нічного птаха, а одного разу біля самісінького вікна почулось протяжне виття, схоже на кошаче нявчання: гепард розгулював на волі. О третій годині біля душника раптом на мить тьмяно зблиснуло і зразу зникло світло, але після цього дуже запахло горілим гасом і нагрітим металом. Хтось у сусідній кімнаті засвітив потайний ліхтар. Вотсон почув тихий звук якогось руху, потім знову запала тиша, хоч запах зробився ще дужчим. Через пів години зненацька почувся новий звук – м'який і заспокійливий, наче десь із киплячого чайника виривався тонкий струмінь пари. Тієї ж миті Холмс схопився з ліжка, витер сірника й заходився люто шмагати лозиною по шнуру, що висів над ліжком (це був шнур, яким мали викликати прислугу, бо до нього мав бути прикріплений дзвоник, але шнур був фальшивим).
"Ви бачите її, Вотсоне?" — пронизливо скрикнув Холмс. Він запалював сірника, Вотсон почув тихе виразне посвистування, але раптовий спалах світла засліпив його очі й не дав розгледіти, що саме так люто шмагав друг. Згодом Холмс уже не хльоскав лозиною, а пильно вдивлявся в отвір душника, коли раптом нічну тишу розітнув жахливий крик. У селі і навіть у віддаленому будинку сільського священика цей крик підняв людей з ліжок.
Холмс сказав Вотсону взяти револьвер і йти у кімнату лікаря Ройлотта. Його кімната була не замкнена, і друзі побачили незвичайне видовище. На столі стояв потайний ліхтар, залізний сейф було відчинено навстіж. Біля столу на дерев'яному стільці сидів лікар Грімсбі Ройлотт. На колінах у нього лежав той самий батіжок. На чолі в нього виблискувала якась незвичайна жовта стрічка з коричневими цятками. Здавалося, стрічка міцно обкрутилася довкола лікаревої голови. Ройлотт не рухався. "Стрічка! Пістрява стрічка!" — прошепотів Холмс. Вотсон ступив уперед. Тієї ж миті чудернацька прикраса на лікаревій голові заворушилась, над його чуприною з'явилась ромбовидна голівка й роздута шия бридкої змії. "Болотяна гадюка! — вигукнув Холмс. – Найстрашніша індійська змія! Він помер через десять секунд після того, як вона його вжалила".
Холмс швидким рухом вхопив з лікаревих колін батіжок, накинув петлю змії на шию, стягнув цю гадину з її жахливого сідала і, тримаючи на відстані витягнутої руки, підійшов до залізного сейфа, кинув змію й зачинив дверцята.
Зранку друзі відправили Хелен поїздом під опіку жалісливої тітки в Харроу. Поліцейське слідство дійшло висновку, що лікар знайшов свою смерть внаслідок необережного поводження зі своєю отруйною змією.
Наступного дня Холмс пояснив Вотсону інші деталі справи. Він сказав, що його увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з'ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то з'явилась підозра, що шнур – це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка. Коли зважити ще й на той факт, що лікареві возять з Індії різних тварин, то легко здогадатися, що лікар хотів використати отруту, яку неможливо виявити хімічним способом. Слідчий повинен був мати воістину гостре око, щоб розгледіти два маленькі темні проколи, які полишили на тілі отруйні зміїні зуби. Лікар посвистував, щоб кликати змію назад, щоб жертва не побачила її, коли почне світати. Мабуть, даючи змії молоко, злочинець привчив її вертатись до нього. Змія могла вжалити або й не вжалити сплячу, дівчину міг рятувати, нехай навіть протягом цілого тижня, якийсь випадок, але раніше чи пізніше його падчерка стала б жертвою чорного задуму.
Холмс сказав, що як тільки змія вилізла з душника, він стьобнув її кілька разів, і це так її розлютило, що вона напала на першого стрічного. Отже, Холмс, безперечно, певною мірою винен у смерті лікаря Грімсбі Ройлотта. Але Холмс сказав, що це не лягло на його сумління надто важким тягарем.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.