Але настав момент, коли він може їй зрадити.
Юнак запитав про скарб. Старий попросив віддати десятину овець за відповідь. Хлопець запитав, чи не віддати десятину скарбу, але старий сказав, якщо юнак почне обіцяти те, чого ще й сам не має, то втратить бажання його добути. Юнак і чоловік домовилися зустрітися завтра, старий мав розповісти про скарб.
Сантьяго настільки прив'язався до своїх овець, що вже жалів, що зв'язався з циганкою і чоловіком. Почав здійматися вітер "левант" (віяв з Леванту, звідки присунули в Іспанію орди невірних). Юнак думав: "Отара чи скарб?". Треба було вибирати між тим, до чого він звик, і тим, до чого прагнув. Була ще й донька крамаря, але, можливо, вона вже й забула його.
Наступного дня опівдні юнак зустрівся зі старим. Сантьяго привів шестеро овець. Решту продав своєму товаришу. Старий сказав, що скарб – у Єгипті, біля Пірамід. Щоб до нього дійти, треба читати знаки. У старого на шиї була пектораль із чистого золота, всипана коштовними каменями. Старий вийняв з неї два камені – Урім і Туммім. Чорний означав "так", білий – "ні". Коли юнак не розумітиме знаків, камінці допоможуть. Юнак заховав камінці до торби і вирішив, що відтепер прийматиме рішення сам. Старий радив не забувати, що світ – одне ціле, і Особисту Леґенду треба прожити до кінця. А тоді розповів притчу.
"Один купець відправив свого сина до найбільшого мудреця світу, щоб довідатись від нього Секрет Щастя. Син прийшов до прекрасного замку Мудреця. Мудрець наказав хлопцеві оглянути палац і вернутися через дві години. Хлопець мав носити з собою ложечку з двома краплями олії. Хлопчина обійшов кімнати палацу, не зводячи з ложечки очей, а через дві години прийшов назад. Виявилось, що хлопець не бачив нічого, бо дивився на ложку. Тоді Мудрець знову відправив хлопця оглянути палац. Юнак схопив ложечку й знову подався блукати палацом, не пропускаючи цього разу нічого: побачив сад, навколишні гори, красу квітів, а повернувшись, детально про все розповів. Та цього разу олії в ложечці не було. Тоді Мудрець дав пораду: "Секрет Щастя полягає в тому, щоб побачити всі дива світу, не забувши про дві крапельки олії"".
Сантьяго зрозумів притчу старого короля: вівчар може мандрувати, але не повинен забувати про своїх овець.
Старий забрав овець і подався своєю дорогою. Одного дня він сів на фортечному мурі й стежив за невеличким кораблем, який поволі покидав порт. Старий ніколи більше не побачить юнака. Король Салему дуже хотів, щоб юнак досягнув успіху.
Юнак прибув у Африку. Він сидів у таверні, пив чай, бо вино у мусульман заборонене. Сантьяго переживав, що тут не говорять іспанською. Він подумав: "Якщо Бог так добре керує вівцями, то він керуватиме й людиною". До юнака підійшов незнайомець, який говорив іспанською. Хлопцеві відлягло від душі. Незнайомець був одягнений по-західному, хоча колір шкіри й виказував у ньому тутешнього. Юнак сказав, що йому треба добратися до Пірамід і показав гроші арабові. Власник таверни теж підійшов подивитися. Він з незнайомцем перекинувся кількома словами по-арабськи. Власник таверни був незадоволений. Незнайомець потягнув юнака надвір і сказав, що тут, у порту Танжер, завжди повно злодіїв, і власник таверни – один із них.
Новий приятель пообіцяв, що юнак уже завтра буде біля Пірамід. Вони попрямували вузенькими вуличками Танжеру. Скрізь були прилавки з товарами. Юнак не спускав ока зі свого попутника, адже той мав усі його гроші. Раптом у гущі товарів Сантьяго помітив розкішного меча. За цей час незнайомець зник разом з грошима. Довкола був базар, метушня, галас, килими, горіхи, зеленина, мідні таці, жінки в паранджах, аромати дивних товарів…, але ніде не було незнайомця.
Хлопчина заридав, бо Бог був несправедливий і таким ось чином віддячував тим, хто повірив у сни. "Я був щасливий зі своїми вівцями, та й інших робив щасливими…" — думав юнак. Він розкрив свою торбу, побачив два камінці і відчув величезне полегшення. Міг їх продати й придбати зворотний квиток. Але вирішив бути мудрішим, сховавши камінці у кишеню, бо у порту дійсно купа злодіїв. Тепер юнак зрозумів, чому так непокоївся власник таверни: він хотів попередити, що незнайомцеві не можна довіряти. Сантьяго згадав про старого. "Коли ти чогось прагнеш, цілий всесвіт змовляється, щоб допомогти тобі". Хотів вірити, що це правда.
Юнак знову поклав камінці до торби й вирішив зробити пробу. Сантьяго запитав, чи благословення старого й далі лишається з ним. Витягнув один із камінців: "Так". "Чи знайду я скарб?" — було наступне питання. Та зненацька обидва камінці вислизнули через дірку в торбі. Юнак зрозумів, що про деякі речі не варто питати, щоб не дражнити долю. "Я обіцяв, що все вирішуватиму сам", — нагадав він собі. Але камінці підтвердили, що старий залишається з ним, і це надало йому певності.
Сантьяго заснув посеред базару. Зранку хтось розбудив його штурханами. Рушив поволі майданом. Купці виставляли крам, і юнак допоміг цукерникові розкласти прилавок. За це отримав цукерку. Юнак зі смаком з'їв, подякував і пішов собі далі. Йому раптом стрілило в голову, що, встановлюючи прилавок, вони розмовляли один арабською, а другий – іспанською мовами. І чудово розуміли один одного. "Існує мова без слів", — подумав юнак. "Я говорив нею з вівцями, а тепер – з людьми". Сантьяго подумав: "Якщо я збагну цю мову без слів, я зможу збагнути весь світ". "Весь світ – одне ціле", — казав старий.
Юнак вирішив спокійно пройтися вузенькими вуличками Танжеру – лише так він зуміє розгадати знаки. Слід набратися терпіння – а пастухам до цього не звикати. І він знову помітив, що застосовує на чужині уроки, засвоєні біля овець.
Торговець Кришталем уже тридцять років жив і торгував у крамничці на пагорбі. Сюди рідко навідувалися покупці. Були часи, коли всі знали його крамницю. Кришталь тоді продавався чудово. Але минув час, місто змінилося. Торгівля занепадала. Але Торговець Кришталем не мав вибору: вже було пізно щось міняти. Цілий ранок він стежив за поодинокими перехожими на вулиці. Сантьяго прийшов до нього і запропонував протерти вітрину, взамін на їжу. Чоловік мовчки дивився на нього. Тоді юнак протер скло.
Торговець повів юнака їсти, сміючись, бо скло можна було не протирати: Коран зобов'язує нагодувати голодного. Пообідавши, Торговець запропонував хлопцеві попрацювати у нього, бо поки Сантьяго чистив скло, прийшло двоє покупців, а це – добрий знак. Хлопець сказав, що попрацює решту дня й цілу ніч, а за це просить гроші на дорогу до Єгипту. Торговець розреготався: виявляється, від Танжеру до Пірамід тисячі кілометрів пустелі і грошей треба багато. Юнак не відчував ані болю, ані розпуки, ані зневіри, просто бажав собі смерті, щоб усе закінчилося цієї миті. Потім Сантьяго сказав: "Я працюватиму з вами. Мені потрібні гроші на овець".
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ другий
Вже майже місяць працював юнак у Торговця Кришталем, хоча робота не дуже його захоплювала. Торговець цілими днями бурчав, щоб юнак не розбив ненароком кришталь. Але за кожну продану річ юнак отримував добрі комісійні й уже заощадив трохи грошей. Якщо й надалі працювати в такому темпі, він зможе купити овець не скоріше ніж за рік.
Юнак придумав зробити окрему вітрину для кришталю і поставити її на початку вулиці, щоб привабити перехожих. Щоб уникнути розмови про вітрину, Торговець запитав, навіщо хлопцеві Піраміди. Але Сантьяго нічого не сказав про сон. Торговець говорив, що Піраміди – звичайна купа каміння.
Через два дні Торговець сам заговорив про вітрину для кришталю. Юнак сказав, що зараз варто скористатися з того, що удача на їхньому боці, й допомогти їй, як і вона допомагає їм. Це зветься Законом Сприяння. Або фортуною початківця.
Торговець розповів, що пророк дав п'ять обов'язків: вірити в єдиного істинного Бога, молитися п'ять разів на день, постити під час Рамадану й бути милосердними до бідних. П'ятим обов'язком кожного мусульманина є паломництво до Мекки, яка набагато дальше ніж Піраміди. Ще замолоду Тогровець заощадив трохи грошей на крамничку, сподівався, що одного дня розбагатіє й вирушить до Мекки. Але Торговець боїться здійснити цю мрію, бо тоді не знатиме, для чого жити далі. Юнак хотів здійснити свої мрії, а Торговець – волів просто мріяти про Мекку.
Того дня Торговець дозволив юнакові зробити вітрину. Не всі мріють однаково. Минуло два місяці, й завдяки вітрині багато покупців відвідало крамничку з кришталем. Юнак вирахував, що через півроку, повернувшись до Іспанії, він зможе купити вже не шістдесят, а вдвічі більше овець. Менш ніж за рік він не лише подвоїв би свою отару, а й міг би розпочати торгівлю з арабами, бо вже володів їхньою дивною мовою.
Юнак більше не звертався до Уріма з Туммімом, бо Єгипет для нього став такою ж далекою мрією, як Мекка для Торговця. Принаймні, тепер юнак був задоволений своєю працею і думав про день, коли зійде переможцем на берег у Таріфі.
"Мусиш завжди знати, чого ти хочеш", — казав старий король. Юнак знав, тому й працював тут. Мабуть, його скарбом стало те, що, опинившись на чужині, без шеляга в кишені, він усе ж таки зумів подвоїти свою отару.
Одного разу юнак звернувся до Торговця і запропонував продавати чай у кришталевих чашах тим, хто вибирається на пагорб. Торговець ввечері запросив юнака покурити кальян. Торговець Кришталем сказав, що коли почнуть подавати чай у кришталевому посуді, треба буде розширювати крамничку. І доведеться міняти стиль життя. А він міняти нічого не хотів. І розумів, що багато міг, але нічого не хотів. Вони палили люльку, а сонце тим часом почало заходити. Розмова велася по-арабськи, і юнак був задоволений, що це вже не створювало труднощів.
Торговець сказав "Мактуб", що приблизно означало "Так написано", і погодився на ідею хлопця.
Юнак почав подавати м'ятний чай у чудових кришталевих чарах. Незабаром розійшовся поголос, і люди дедалі частіше спиналися нагору, щоб відвідати крамничку, де винайшли щось нове у старому ремеслі.
Невдовзі Торговець найняв ще двох робітників. Крім кришталю, він почав завозити різні сорти чаю, і його крамничку щодня заповнювали покупці.