Довідавшись про кохання Ернеста до Каміли, Дервіль зробив ще одну спробу вплинути на старого лихваря і пішов до нього. Гобсек вже давно зліг у ліжко, але справ своїх не залишив. Він відклав відповідь про Ернестову справу на той час, коли зможе встати, та це йому вже не судилося. Через кілька днів Дервілю повідомили про смерть лихваря. Все своє багатство він залишив правнучці своєї сестри, повії, яку прозвали "Електричним скатом" або Вогником. Дервілю він залишив у спадок запаси продуктів, які накопичив за останні роки, отримуючи їх від своїх клієнтів. Коли Дервіль відкрив сусідні кімнати, він мало не зомлів від смороду, що йшов від загнилих товарів — риби, паштетів, кави, тютюну, чаю тощо. На кінець життя Гобсек нічого не продавав, бо боявся віддати задешево. Так його пристрасть пережила його розум.
Дервіль повідомив віконтесі, що незабаром граф Ернест де Ресто буде введений у володіння майном, що дозволить йому одружитися з панною Камілою. На це віконтеса відповіла, що Ернест повинен бути дуже багатим, щоб побратися з її дочкою. Родина графа дуже давня, і Каміла може не бачитися зі своєю свекрухою, хоча на раутах її приймають.
Коментар
Повість "Гобсек" (1830; 1835) — один із перших творів, які О. де Бальзак свідомо писав як фрагменти "Людської комедії". Вона має чітку, продуману побудову, що засвідчує композиційну майстерність її творця. Саме у цій повісті з'явилися перші наскрізні герої бальзаківської епопеї (Растіньяк, Б'яншон, Дервіль та ін.).
За жанром "Гобсек" — соціально-побутова та не меншою мірою — філософська повість. У ній, як і в інших творах письменника, домінують елементи реалістичного стилю, проте відчутні й романтичні впливи. Головний герой, образ якого змальований з великою майстерністю, із самого початку не побутова, а майже символічна постать. У ньому відчутна масштабна романтична типізація.
Бальзаківський Гобсек — скнара-філософ, який пройшов довгий життєвий шлях, багато пережив і поступово виробив власну систему поглядів, найважливіше місце в якій посідають "особистий інтерес" та "інстинкт самозбереження". З усіх земних благ, з точки зору Гобсека, тільки золото варте того, щоб люди його домагалися, бо для нього золото — це передусім влада, воно є символом: "Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади". Монолог Гобсека — це гімн золоту.
Оповідь Гобсека характеризує його як аналітика і психолога, який знає життя, розуміє людську природу, але ставлення автора до свого героя неоднозначне: захоплення, передане через сприйняття Дервіля, змінюється осудом. Автор засуджує накопичення заради накопичення. Не випадково після смерті Гобсека не залишається нічого, крім тлінних скарбів.
У цілому образ Гобсека уособлює силу і владу грошей та руйнівний вплив багатства на людську душу.