Мефістофель уже передбачає мить, коли згідно з домовленістю заволодіє Фаустовою душею, однак тут з'являються небесні сили, і починається боротьба злих духів з добрими. Янголи розкидають троянди, що загоряються від вогняних подихів бісів і печуть тіло Мефістофеля. Не витримавши боротьби, біси тікають, а янголи несуть душу Фауста на небеса.
Душа Фауста врятована.
Переклад з німецької — М. Лукаш
Коментар
Твори Ґете завжди народжувалися як відгук на безпосередні життєві враження і переживання. Красу та значимість сюжету про Фауста Ґете, з його тонким сприйняттям старовини, відчув ще в юності. Письменник віддав основній книзі 62 роки свого життя. Він знав не тільки легенду про Фауста, а й літературні обробки. Використав він також і легенду про Симона-мага. Письменник знайшов простий спосіб, як поєднати ці два сюжети: Мефістофель омолоджує вченого і перетворює його на юнака. Фауст Ґете має мало спільного зі своїми прообразами. Автор наділив свого Фауста рисами людини не середньовіччя, а епохи Відродження.
Твір складається з Присвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин.
У "Пролозі на небі" змальовано зустріч Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови — людина. Що є людина на землі — "божественне створіння", яке прагне істини, чи "тварина із тварин"? Яке її місце в світі? Ця головна проблема прологу визначає ідейний зміст усієї трагедії " Фауст".
Образ Фауста у поемі уособлює все людство, але сам він не є ідеальною особистістю. Фауст не задоволений набутими знаннями і завжди прагне більшого. Саме в такі хвилини він звертається до Біблії, починає її перекладати, але не погоджується із першими ж словами. Герой впадає у відчай і навіть вирішує покінчити життя самогубством. Мефістофель знаходить Фауста в його кабінеті, де той вкотре б'ється над розкриттям таємниць світу, і укладає з ним угоду: він задовольнить будь-які бажання і забаганки вченого, ні в чому не буде перешкоджати, але тієї миті, коли Фауст відчує задоволення життям і щастя, він мусить померти, а душа його належатиме Мефістофелю. І це буде плата за земне блаженство. Згодом Мефістофель повертає Фаусту молодість, і той закохується у молоду вродливу дівчину Гретхен. Мефістофель уважає, що саме цю мить Фауст визнає найпрекраснішою в житті, але помиляється.
Фауст довго жив і багато страждав. Він постійно сумнівався і шукав, знаходив і втрачав, часто відчував невдоволення. І тільки серед природи, відчуваючи себе її невід'ємною частиною, він сприймає світ, як гармонію. Життя принесло йому короткі моменти щастя і довгі роки страждання і відчаю, але наприкінці свого життя Фауст розуміє, що все це було не даремно.
Фауст — це вічний образ, він не випадково став надбанням світової культури, бо в кожний історичний період втілював характерні риси й ознаки часу.