Надошці був напис моєю рукою. Угорі, у найвищому рядку. Я знаю свою руку; побачити своє письмо — гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, — куди більше ймовірності. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів... Он він, ще й досі там, той вислів, який нам звеліли тоді написати, у тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
О, я пам'ятаю, мені не вистачило дошки, і вчитель малювання розкричався, що я не розрахував як слід, узяв завеликі літери, а тоді сам, хитаючи головою, написав тим-таки шрифтом нижче: "Порожній, коли ти прийдеш у Спа..."
Сім раз було там написано — моїм письмом, латинським шрифти, готичним, курсивом, римським, італійським І рондо "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
На тихий лікарів поклик пожежник відступив від дошки, і я побачив увесь вислів, тільки трохи зіпсований, бо я не розрахував як слід, вибрав завеликі літери, узяв забагато пунктів.
Я стебнувся, відчувши укол у ліве стегно, хотів був підвестися на лікті й не зміг, а проте встиг поглянути на себе й побачив, — мене вже розмотали, — що в мене немає обох рук, немає правої ноги, тим-то я відразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися; я закричав; лікар із пожежником злякано подивилися на мене; та лікар тільки знизав плечима й знов натиснув на поршень шприца, що поволі й твердо пішов донизу; я хотів ще раз подивитися на дошку, але пожежник стояв тепер зовсім близько біля мене й заступав її; він міцно тримав мене за плечі, і я чув лише дух смалятини й бруду, що йшов від його мундира, бачив тільки його втомлене, скорботне обличчя; і раптом я його пізнав: то був Біргелер.
Молока, — тихо сказав я...
Переклад Є. Горевої
Коментар
Події, описані в оповіданні Г. Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." (1950), відбуваються під час Другої світової війни, залічені години. За жанром це оповідання — внутрішній монолог героя, і оповідь від першої особи якнайкраще підкрелює реальність описуваних подій. Перед читачем розкривається буденний, стомлений, розірваний світ війни, в якому поранений солдат — лише "решта" — на відміну від "мерців". В основу оповідання покладений прийом контрасту: життя до війни — війна, мерці — решта, крик — тиша, очі — почуття, минуле — сьогодення.
Головний герой оповідання — звичайний німецький юнак, який через три місяці після закінчення школи потрапляє до неї як скалічений обрубок кривавої війни. Сюжет будується на поступовому впізнаванні цим юнаком гімназії, в якій він навчався вісім років і яку залишив лише три місяці тому, коли його було відправлено на фронт.
Оповідання має дивну і незрозумілу, на перший погляд, назву, проте фраза "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." є ключовою в тексті: вона зустрічається не лише в заголовку, а й у фіналі — тричі. Саме вона була записана на дошці сім разів. І лише побачивши її, герой остаточно впізнає рідну гімназію.
Твір пронизаний величезним антивоєнним пафосом, і йдеться тут не лише про заперечення фашизму, а й про заперечення будь-якої війни взагалі (не випадково у назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів). Письменника непокоять жахливі наслідки війни, насамперед — понівечені війною душі людей.