Скромна інформація про неї потрапляє у газети. Місцями, де майже не ходять люди, влада розклеює маленькі листочки з повідомленнями про наявну епідемію. Префектура боїться паніки.
Гран приносить нову статистику: кількість жертв зростає. Працівник мерії каже, що доктор позитивно вплинув на Коттара: той став увічливим і компанійським. Раніше Коттар ніколи не ходив у кіно, а тепер він постійно відвідує публічні заходи, знайомиться з новими людьми і навіть запрошує Грана у дорогі ресторани. У Жозефа складається враження, що сусід хоче показатися добропорядним. Ріє думає, що епідемія налякала Коттара, і він боїться заразитись. Гран впевнений: Коттар має якусь таємницю.
Ріє каже Кастелю, що сумнівається у перемозі, адже мікроб новий, нетиповий. У душі він боїться епідемії та її наслідків.
Бернар радить Коттару щоменше залишатися на самоті. Коттар каже, що довіряє доктору.
Ріє постійно спілкується з родичами хворих та самими хворими. Він бачить зміни: раніше хворі довіряли йому, а тепер намагаються уникнути його допомоги. Лікар бачить, що дії влади недостатні, щоб перемогти хворобу. Крім того, йому дуже важко відвезти пацієнтів у лікарню, бо вони роблять опір.
Інформаційні агентства передають втішну інформацію. Але Кастель з Ріє розуміють, що то неправда, епідемія зростає, навіть швидшими темпами: лікарні заповнені, вакцини ще немає.
Відкривають додаткову лікарню. Ріє наполягає на рішучих заходах. Наступного дня доставляють вакцину. Для лікування її вистачить, але при збільшенні чисельності хворих, її буде недостатньо. По телеграфу лікарю передають, що налагоджують виробництво нової партії ліків.
Настає весна. Вечорами люди збираються біля кінотеатрів. Смертність стрімко зростає. Бернар Ріє отримує документ, у якому офіційно повідомляється, що влада оголошує в місті критичний стан через епідемію чуми. Місто закривають. Людям забороняють в'їжджати і виїжджати за межі населеного пункту.
Частина II
Чума стає загальною справою. Раніше кожен мешканець займався своєю роботою, але як тільки закрили місто, всі зрозуміли, що мають спільну біду, яку треба разом подолати.
Мабуть, найбільш відчутним наслідком закритого міста є "несподівана розлука людей". Заборонене листування, оскільки папір може розповсюдити заразу. На деякий час людей не допускають до міжміських телефонів. Пізніше дозволяють користуватись у окремих випадках. Отже, люди залишаються на зв'язку лишена телеграфі. Переважна більшість телеграм складається зі слів "Все добре. Думаю про тебе. Цілую". Дехто продовжує написання листів, але не знає їхню подальшу долю.
Люди звертаються до адміністрації дозволити повернутись у місто тим, хто виїхав до початку епідемії. Префектура дозволяє, але попереджує, що ніхто не покине місто. Багато пар підкорюються розлуці. Тільки старе подружжя Кастелів не розлучається навіть під впливом безжалісної чуми. Цей випадок унікальний.
Місто приречене: торгівля зупинена, купання в морі заборонене. Люди перестають думати про своє майбутнє. Дехто ще не розуміє всю ситуацію. Більшість лише страждає через порушення режиму.
Інформаційне агентство друкує статистику померлих за тиждень. Усім стає зрозуміло, що хвороба не зупиняється.
Містяни все ще продовжують думати, що епідемія — лише якийсь епізод. Вони роблять вигляд, що ніщо не зможе зіпсувати їм настрій.
Автомобілі стають рідкісним явищем, кількість пішоходів у рази збільшується. Найпопулярнішим місцем відпочинку є театр. Він дуже багато заробляє, навіть коли показує одні й ті самі п'єси.
Коттар розповідає Ріє про одного підприємця, який скуповував продукти, сподіваючись у важкий час перепродати їх у декілька разів дорожче. Але коли він захворів, санітари знайшли в кімнаті багато консервів. "На чумі не наживешся", — зауважує Коттар.
Жозеф Гран розповідає Бернару свою історію кохання. Він одружився, коли був дуже молодим. Пара жила бідно, тому обом довелося відмовитись від освіти і піти працювати. Його Жанна була мініатюрна, худенька, тому швидко втомилась і поїхала, залишивши Грану записку, що кохає його.
Доктор радить Жозефу розпочати життя з початку, але той хоче написати Жанні листа, але не може знайти слів. Думки Грана далекі від дійсності.
Ріє посилає дружині телеграму, що місто закрите, і він сумує за нею.
Через деякий час до Ріє підходить журналіст Рамбер. Він просить лікаря видати довідку, щоб виїхати до своєї коханої в Париж. Журналіст звертається саме до лікаря, ініціатора жорстких санітарних правил у місті, який може все це скасувати. Доктор відповідає, що нічого не може вдіяти. Він сам радий допомогти закоханим, але є чума, яку не обминути. Ріє просить Рамбера не ображатись, бо в майбутньому вони, можливо, братимуть участь у одній справі. Журналіст здивований цими словами.
Бернар розуміє, що журналіст прагне до щастя, але на заваді стоїть чума, яка забирає сотні людей на тиждень. Лікар приймає у лазареті хворих, слідкує за правилами, відвідує пацієнтів. Найважче для нього ставити діагноз "заразлива лихоманка", бо саме тоді починаються великі проблеми: рідні не відпускають хворого у лазарет, і доводиться втручатися поліції.
Чума не відступає.
Характер Ріє зазнає змін. Він знає, що йому потрібно ще багато пережити, тому стає байдужим.
Під кінець місяця церква організовує молебні. Отець Панлю виголошує проповідь. Він — спеціаліст із розшифрування стародавніх написів. Також його знають завдяки лекціям про сучасний індивідуалізм. Отець Панлю невисокий, проте кремезний. Голос сильний, палкий. Коли священик говорить людям, що вони самі накликали біду, це викликає обурення. Тільки в середині проповіді слухачі розуміють, що ту фразу отець використав, як ораторський прийом. Панлю розповідає, що "чумою Бог карає грішників і невіруючих, і хвороба відступає тоді, коли люди розкаюються".
Люди усвідомлюють, що ізоляція міста загрожує їхнім життям, у мешканців оселяється страх. Коли Ріє з Граном йдуть передмістям, дорогу перебігає божевільний чоловік, який безглуздо сміється. У кафе всі розмовляють дуже тихо, хоч на це немає причин.
Гран прагне написати ідеальний рукопис про елегантну амазонку, що на коні скаче квітучими алеями Булонського лісу. Він хоче, щоб перша фраза захопила читача, створила ілюзію. Гран поки не планує видавати свою фразу.
Дехто з мешканців, втомившись від спеки й чуми, вирішує силою вибиратися зміста.
Рамбер теж намагається покинути місто, але іншим чином. Він подає безліч заяв, проходить офіційні інстанції, але всюди має відмову. Це безрезультатні походи втомлюють Рамбера, він опускає руки, нічого не робить, лише годинами сидить у кафе або на вокзалі, занурившись у спогади.
Настає період спеки. Епідемія зростає: за тиждень помирають вже близько семисот осіб. Люди морально виснажені. Жандарми застосовують проти втікачів зброю. Місто охороняють патрулі, газети друкують суворі накази. Часом чуються постріли: загін знищує собак і кішок — розповсюджувачів бліх. Постріли нагадують воєнну атмосферу.
Купання в морі заборонене.
Тарру відзначає, що інформаційні агентства подають не тижневу інформацію про хворобу, а добову. Ті цифри виглядають не так масштабно. Жан записує і смішні випадки. Хтось скупляє м'ятні пігулки, сподіваючись таким чином запобігти зараженню. Старий, що плював на котів із балкону, більше не виходить надвір. Чоловік засмучений, бо спеціальний загін відстрілює собак і котів. Жан закінчує свій запис дивною фразою: "Підчас чуми забороняється плювати на котів".
Слухаючи промову Панлю, Тарру зауважує, що "початок і кінець лиха завжди супроводжується риторикою, лише коли лихо триває, звикаєш до правди й мовчання".
Жана зацікавлює і старий астматик. Коли йому було п'ятдесят років, він вирішив більше не вставати з ліжка, хоча міг ходити. Зараз чоловіку близько сімдесяти років. Він ненавидить годинники і будильники, і рахує час за допомогою горошку, який перекладає з однієї каструлі в іншу.
Люди всіляко намагаються розігнати свій страх. Коли спадає спека, на вулицях людно й весело.
Вакцина вже майже не діє, смертність знову зростає. До бубонної форми чуми додається легенева. На засіданні обговорюють суворіші заходи для зменшення ризику зараження.
Ріє отримує від дружини телеграму. Жінка запевняє, що в неї все в порядку. Лікар знає, що вона просто намагається його заспокоїти.
Тарру планує працювати в добровільних дружинах, бо офіційні заходи слабкі. Він переконаний: якщо не взяти на себе відповідальність, загинуть усі. Ріє погоджується, але застерігає, що робота дуже небезпечна.
Тарру запитує Ріє про релігію. Доктор каже, що не вірить у Бога. Отець Панлю, на його думку, бере на себе велику відповідальність говорити від імені істини. Бернар говорить, що якби вірив у Бога, то передав би хворих на Його милість.
Наступного дня Тарру створює першу добровільну дружину.
Автор вважає, що заслуга людей, які самовіддано працюють в санітарних дружинах, не дуже велика. Вони самі знають, що інакше не можна вчинити. Старий лікар Кастель спрямовує всі зусилля на виготовлення нової вакцини.
Гран створює адміністративний центр дружин. Частина інших організацій працює в населених пунктах, веде облік, слідкує за дотриманням санітарних норм. Інші дружини допомагають лікарям.
Вечорами, коли зроблена уся робота, Ріє, Грані Тарру просто розмовляють. Так вони намагаються зняти напругу від боротьби з чумою.
Рамбер знову намагається повернути собі кохання. Коттар обіцяє познайомити його з контрабандною організацією. Сам Коттар не планує кудись їхати, бо має на якісь вагомі причини. Він домовляється з Гарсіа і Раулем щодо товариша. Рауль каже, що владнає справу за певну суму. Журналіст погоджується. Рауль призначає нове побачення в ресторані, де пізніше Раймон знайомиться з Гонсалесом.
Гонсалес показує журналісту стражників, які невдовзі підуть у караул. Вони радять Рамберу пожити в них і зачекати слушної нагоди. Також всі домовляються про зустріч в італійському ресторані. У запланованому місці Рамбер марно чекає чоловіків, ніхто не приходить.
Доктор і Тарру обговорюють одужання одного пацієнта від чуми. Коттар упевнений, що пацієнт не був хворий на чуму. Доктор зауважує, що цю хворобу можливо подолати, але Коттару вона на руку.