Доктор зачекав на них. У старого Мішеля дивно блищали очі, він важко дихав і поскаржився на нестерпний біль у шиї і під пахвами. Доктор намацав на шиї старого твердий, наче дерев'яний, вузлик, велів лягти у ліжко, заміряти температуру і пообіцяв увечері зайти глянути на хворого. Коли Мішель пішов, доктор запитав священика, що той думає про навалу пацюків. В очах святого отця майнула посмішка, коли він сказав, що напевно, розпочнеться епідемія.
Ріе саме перечитував телеграму від дружини, в якій вона сповіщала про своє прибуття у санаторій, коли зателефонував Жозеф Гран — давній пацієнт, що страждав на серцеву хворобу. Ріе лікував його безкоштовно, бо той працював у мерії і не мав коштів на лікування. Гран схвильовано повідомив, що з його сусідом трапилося нещастя, і попросив Ріе приїхати. Доктор пригадав консьєржа і вирішив зайти до Мішеля пізніше. Через кілька хвилин він уже увійшов у дім, де мешкав Гран. Той чекав доктора на сходах і повів на верхній поверх. Вони зупинилися напроти дверей, на яких було написано червоною крейдою: "Заходьте, я повісився". У кімнаті, куди вони увійшли, з люстри звисала мотузка, але в зашморгу нікого не було. Гран пояснив, що він устиг вчасно витягнути сусіда. У бідно обставленій спальні лежав невисокий товстуватий чоловік і важко дихав. Доктору здалося, що у перервах між цими важкими подихами він чує, як пищать пацюки у передсмертній агонії. Ріе уважно оглянув пацієнта і не знайшов ніяких ушкоджень, важке дихання було наслідком дії зашморгу. Він зробив усе належне у таких випадках і запитав Грана, чи повідомив той у поліцію. Гран відповів, що ні, бо вважав, що важливіше врятувати мсьє Коттара. Доктор погодився з ним і сказав, що сам повідомить комісара. Але пацієнт захвилювався, просив нікому нічого не говорити, бо то була хвилина божевілля, й забажав одного — дати йому спокій. Доктор заспокоїв його, пообіцяв завітати через кілька днів. На сходах Ріе сказав Грану, що його обов'язок повідомити поліцію, але він попросить комісара розпочати слідство через кілька днів. Він також запитав, чи є у Коттара сім'я, адже йому зараз потрібен догляд. Гран відповів, що він не дуже добре знає сусіда, але допоможе, бо люди повинні допомагати один одному. Коли доктор поцікавився, чи зникли пацюки з їхнього дому, Гран сказав, що не знає, бо його не хвилюють плітки, у нього, мовляв, є інші справи.
У вечірніх газетах сповіщалося, що навала пацюків припинилася. Але коли Ріе зайшов до мсьє Мішеля, то побачив, що справа його погана: температура була дуже висока, він блював вже кров'ю, а вузлики на шиї і під пахвами стали тверді і болючі. Всі ці симптоми дуже не сподобалися доктору Ріе і він вирішив порадитися з іншим лікарем, але той не поділяв думку колеги, що даний випадок виходить за межі звичайних захворювань. Наступного дня, тридцятого квітня, у місто прийшла весна, всі вперше на цьому тижні відчули, що загроза відступила, й раділи теплому вітру. Навіть Ріе відчув полегшення, майже бадьорість. Коли ж спустився до консьєржа, то побачив, що й тому стало краще. Але у полудень температура знову підвищилася, хворий марив і проклинав у своєму маренні пацюків. Ріе вирішив госпіталізувати мсьє Мішеля. Через дві години той помер у машині "швидкої допомоги".
Ця смерть поклала край періоду страшних знамень і розпочала період, в якому здивування мало-помалу переросло у паніку і народився страх, який сприяв роздумам. Оповідач вважає за необхідне навести свідоцтво іншого свідка подій цього періоду — Жана Тарру. Він оселився в Орані за кілька тижнів до надзвичайних подій і мешкав у великому готелі у центрі міста. Тарру жив на широку ногу, але ніхто не знав, звідки він взявся, чому живе тут. Веселий і життєрадісний, він, здавалося, мав тільки одну звичку — відвідувати іспанських танцюристів і музикантів, яких мешкало в Орані чимало. Записники його містять своєрідну хроніку подій цього складного періоду. На перший погляд здається, що Тарру дивився на події у перевернутий бінокль, а "серед загального збентеження намагався стати історіографом того, що взагалі не має історії". Його записи доповнюють хроніку безліччю другорядних деталей, які мають своє значення. Перші записи стосуються часу його прибуття в Оран. Тарру задоволений тим, що опинився у такому потворному місті, він концентрується саме на цих потворностях, його описи міста перериваються діалогами, які він підслухав на вулицях, у трамваї, при цьому автор уникає коментарів, за винятком розмови, яку він підслухав уже пізніше, про якогось Кана. Це була розмова двох кондукторів, в якій один повідомив другому, що Кан помер від лихоманки після історії з пацюками. Другий зауважує, що на перший погляд той Кан був як усі, а от бачиш, не витримав. Перший же був упевнений, що причина смерті — слабкі груди Кама, а він ще грав у духовому оркестрі. Другий погодився, що дійсно, коли у людини погане здоров'я, нема чого дудіти на кларнеті. Тарру зацікавили ці факти, і він задумався над тим, чому Кап всупереч власним інтересам вступив до духового оркестру, чому ризикував життям заради сумнівного задоволення. Далі Тарру відзначає, яке приємне враження справила на нього сцена на балконі напроти його вікна: майже щоранку один поважного вигляду старий чоловік виходив на балкон і улесливо підзивав кішок, що ховалися в затінку внизу на вулиці, кішки не рухалися з місця, тоді старий розривав на дрібні шматочки папірець і кидав униз, на вулицю і кішок, а ті, приваблені білими паперовими метеликами, виходили на брук і намагалися упіймати лапкою шматки папірця, у тут ж мить старий влучно плював на кішок і дуже сміявся. У своїх нотатках Тарру повертається до цієї сцени, коли розпочалася історія з пацюками. Тоді з вулиць зникли всі кішки. Це справило дивне враження на старого, він якось занепав, навіть зачесаний був не так акуратно, як завжди. Постоявши з хвилину на балконі, старий повернувся і пішов у кімнату, на прощання він все-таки плюнув — у порожнечу. Далі Тарру розповідає про трамвай, який зупинили, бо знайшли там дохлого пацюка, кілька жінок вийшли, але пацюка викинули і все поїхали далі; про пічного сторожа, який віщує біду від пацючої навали, але й сам не знає яку, можливо, землетрус, і впевнений — хтось тільки виграє від цього; сторож запитав, чи не лякає Тарру така перспектива, той відповів, що йому важливо тільки мати внутрішній спокій. Є в записнику і розповідь про одне поважне сімейство, батько якого, залишаючись завжди ввічливим, мучить дружину і дітей своїми нотаціями та зауваженнями. Коли його син, збуджений історією з пацюками, розпочав про це розмову, батько категорично заборонив узагалі вживати слово "пацюк". У записах Тарру містяться відомості про таємничу лихоманку, яка посіяла тривогу серед мешканців міста. Подає Тарру й портрет доктора Ріе, звертаючи увагу на такі риси, як схожість Ріе на сицилійського селянина, швидку ходу й відсутність капелюха на голові та загальне враження впевненості й поінформованості, яке Ріе справляє на людей.
Цифри, які подавав Тарру, відповідали істині. Доктор Ріе добре це знав. Коли тіло консьєржа привезли в ізолятор, Ріе зателефонував своїм колегам, щоб порадитися з природу цієї хвороби. Так він з'ясував, що в місті вже трапилося зо двадцять випадків подібного захворювання, і всі вони закінчилися смертю пацієнтів. Тоді Ріе поставив вимогу перед доктором Рішаром, секретарем товариства лікарів Орана, домогтися ізоляції всіх хворих зі схожими симптомами. Але той відповів, що у таких питаннях він "недостатньо компетентний", що немає достатніх підстав вважати хворобу заразною, а врешті-решт, це повинно турбувати міську владу. Проте він погодився поговорити з префектом.
Поки йшли переговори, погода зіпсувалася. На місто падали короткі, але бурхливі дощі, які змінювалися на страшну спеку. У місті панувало передчуття страшної біди. Один тільки старий астматик, пацієнт доктора, був задоволений — у таку погоду астма давала йому спокій.
Здалося, що місто від спеки лихоманить, принаймні таке враження склалося у доктора Ріе, коли він їхав до Коттара, щоб узяти участь у розслідуванні справи про замах на самогубство. Доктор приїхав раніше комісара поліції, і вирішив зачекати на нього у квартирі Грана. Як запевняв Гран, Коттар провів ніч спокійно, але зранку скаржився на головний біль і здавався байдужим до всього, що відбувається навкруги. Сам Гран виглядав утомленим і очевидно нервувався, ходив по кімнаті, то відкриваючи, то закриваючи на ходу товсту папку, набиту списаними аркушами. Гран сказав, що майже не знає Коттара, і хоча живуть вони поруч уже тривалий час, тільки двічі розмовляли. Уперше кілька днів тому, коли Гран упустив на сходах кольорову крейду, Коттар допоміг йому її зібрати й запитав, навіщо Грану крейда. Гран пояснив, що хоче відновити свої знання з латини: на дошці він пише кілька слів: синьою крейдою ті частини слова, що змінюються, а червоною — ті, що залишаються незмінними. Коттар зацікавився цим і попросив у Грана шматочок червоної крейди, той і подумати не міг, що ця крейди потрібна Коттару для здійснення свого задуму. Приїхав комісар, і вже у його присутності Гран розповів, як напередодні замаху на своє життя Коттар зайшов за сірниками, і Гранові здалося дивним, що Коттар наче хотів зав'язати бесіду, але Гран саме намірився працювати (робота особистого характеру, пояснив він доктору Ріе), тому бесіда не відбулася. Комісар хотів іти вже до Коттара, але доктор вирішив підготувати свого пацієнта до цього візиту. Коттар лежав у спальні, він дуже занепокоївся з приводу приходу поліції, просив дати йому спокій. Потім ухопив Ріе за руку і запитав, чи мають вони право забирати хворого або того, хто вчинив на себе замах. Ріе уважно подивився на Коттара й запевнив, що він знаходиться тут саме для того, щоб захистити інтереси свого пацієнта. Коттару зачитали свідчення Грана й запитали, що він може додати про мотиви свого вчинку. Не дивлячись на комісара, Коттар тільки підтвердив, що Гран дуже влучно сказав про причину замаху на самогубство — "розчарування інтимного характеру". Більше говорити він не захотів і знову просив, щоб йому дали спокій.