Це було дуже погано, і Пілат запитав, що саме говорив Ієшуа і чи знає він якогось Іуду з Киріафа? "Правду говорити так легко і приємно", — відповів арештований.
"Було це так. Іуда виявив зацікавлення моїми думками, пригостив мене, попросив мене викласти свій погляд на державну владу, відказав, що будь-яка влада — це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади, людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі не потрібна ніяка влада. А потім прибігли люди і повели мене у в'язницю ", — розповідав Ієшуа.
Пілат був розлючений: для нього на світі не було, немає і ніколи не буде величнішої й прекраснішої для людей влади над владу імператора Теверія. А цей безумний злочинець веде розмови про владу!
Пілат зажадав, щоб усі вийшли. Він хотів поговорити з дивним арештантом наодинці. Ієшуа подумав, що щось лихе скоїлося з Іудою з Киріафа. Пілат дивувався ще більше: для Ієшуа розбійники Дісмас і Гестас, що забили чотирьох вояків, і паскудник-виказувач Іуда — всі були добрими людьми! Чому ця людина проповідує настання якогось царства істини і зовсім не думає про своє власне життя? Чому вірить у Якогось свого бога і відмовляється від інших богів? "Ти злочинець!"— заволав Пілат.
Ієшуа зрозумів, що, мабуть, його мають вбити, і попросив відпустити. Та римський прокуратор не міг відпустити людину, яка говорить таке. Сторожа відвела Ієшуа.
Тоді були викликані до палацу голова та два члени Синедріону і начальник храмової сторожі Єршалаїма. На верхній терасі саду Пілат зустрівся з первосвящеником іудейським Йосифом Каїфою. Говорили грецькою про затвердження смертного вироку Ієшуа Га-Ноцрі. На страту, яка має відбутися сьогодні, було засуджено трьох розбійників: Дісмаса, Гестаса, Вар-раввана та ще цього, Ієшуа. Перших двох, які підбивали народ на бунт проти кесаря, захоплено з боєм римськими властями, тому про них мова не йтиме. Вар-раввана і Га-Ноцрі захопила місцева влада, і засудив їх Синедріон. Згідно з законом та звичаєм, одного з цих двох злочинців треба буде звільнити на честь великого свята Пасхи, яке настає сьогодні. Тож кого обрати — Вар-раввана чи Га-Ноцрі?
Каїфа обрав Вар-раввана. Прокуратор добре знав, якою буде відповідь, та показав, що здивований нею, бо злочини Вар-раввана і Га— Ноцрі непорівнянні за тяжкістю. Ієшуа просто несповна розуму, винен у виголошенні безглуздих промов, а Вар-равван — вбивця! Та Каїфа був непохитний: Синедріон звільнить Вар-раввана. Знову у цей день здивувався Пілат, який мав надію зберегти життя Ієшуа: за звичаєм, священик повторив тричі: ми звільняємо Вар-раввана. Пілат змушений був погодитися.
Усі присутні рушили на великий майдан і вийшли на поміст. У людському морі чутно було жіночі зойки. Коли стихло, прокуратор викинув угору правицю, набрав гарячого повітря у груди і закричав: "Іменем кесаря імператора!.. Чотирьох злочинців, заарештованих в Єршалаїмі за вбивства, підбурювання до заколоту й зневагу до законів та віри, засуджено до ганебної страти — вони висітимуть на стовпах! Страта буде зараз на Лисій Горі! Злочинці — Дісмас, Гестас, Вар-равван і Га-Ноцрі. Та стратять з них тільки трьох, бо за законом і звичаєм, на честь свята Пасхи одному із засуджених, за вибором Малого Синедріону і підтвердженням римської влади, великодушний кесар-імператор повертає його нице життя!"
У юрбі на майдані запанувала велика тиша, і усі почули ім'я того, кого зараз Синедріон відпустить на волю, — Вар-равван!
Пілат обернувсь і рушив помостом назад до сходинок. Засуджених конвой повів до бокових сходинок, щоб спровадити їх на Лису Гору. Лише опинившись за помостом, Пілат розплющив очі, знаючи, що він тепер у безпеці — бачити засуджених він вже не міг. Пілат рушив далі в напрямку брами палацового саду. Було близько десятої ранку.
Розділ 3
СЬОМИЙ ДОКАЗ
"Так, було близько десятої години ранку, вельмишановний Іване Миколайовичу", — повторив професор. На Патріарших настав вечір. Дивний професор розповідав, що особисто був присутній і на балконі у Понтія Пілата, і в саду, коли він з Каїфою розмовляв, і на помості, але таємно, інкогніто, це цілковитий секрет!
Берліоз зблід. Він зрозумів, що німець божевільний, з'ясувалися і дивовижний сніданок у покійного філософа Канта, й пророкування, що голову буде відрубано, і все інше. Він спитав, де зупинився професор і де його речі. Нахабний професор відповів: "У вашій квартирі!", а потім поцікавився: "...А диявола також нема?"
Друзі вважали, що диявола також нема. Божевільний розреготався. Берліоз попросив професора посидіти, а сам мав намір добігти до найближчого телефону і сповістити в бюро чужоземців про те, що приїжджий закордонний консультант сидить на Патріарших у ненормальному стані і необхідно вжити заходів. Професор ніби відчув наміри друзів і промовив: "Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте. Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує! На це є сьомий доказ. І вам його зараз буде надано! Я звелю зараз же зателефонувати вашому дядечкові в Київ..."
Берліоз здивувався: звідки той знає про існування київського дядька? Йому стало не по собі. Він кинувся бігти і знову на дорозі зустрівся той прозорий громадянин, але зараз він був з плоті, вусики в нього були немов куряче пір'я, очиці маленькі, іронічні і напівп'яні, штани картаті... Картатий запитав, чи не турнікет шукає громадянин, і показав, куди бігти. Берліоз не зупинився, підбіг до турнікета, мав уже ступити на рейки, аж тут в обличчя йому бризнуло світло: загорівся напис — "Стережись трамвая!" Трамвай, що повертав з Єрмолаєвського на Бронну, вийшов на пряму, раптом засвітився зсередини і набрав швидкість. Берліозова рука ковзнула, нога поїхала по бруківці, другу ногу підкинуло, і Берліоза кинуло на колію. Він встиг побачити підволочений місяць і біле від жаху обличчя жінки-водія та її червону пов'язку, які нестримно летіли на нього... Трамвай накрив Берліоза, і в бік Патріаршої алеї викинуло круглу темну річ. Це була відрізана Берліозова голова.
Розділ 4
ГОНИТВА
Іван Миколайович упав на лаву — Бездомного ніби розбив параліч. Коло нього зіштовхнулись дві жінки, і одна з них загукала про якусь Аннушку, яка розлила олію. Почувши це, поет згадав, як дивний професор сказав, що засідання не відбудеться, бо Аннушка розлила олію. Таємничий консультант точно знав наперед про жахливу смерть Берліоза! Іван Миколайович миттю повернувся до лави, де сидів професор. Іван зрозумів, що той дивний чоловік ніякий не німець і не профеcop, а вбивця і шпигун. І зажадав від нього документи. Але підозрілий професор пішов геть від Івана. Іван звернувся до картатого і раптом зрозумів, що вони у змові, — невдовзі обидва були вже біля виходу в Патріарший провулок. Третім до них приєднався величезний кіт з кавалерійськими вусами. Іван побіг навздогін трійці, яка проскочила Спиридонівку та Нікітські ворота, де кинулася врозсип. Картатий сів у автобус, кіт — у моторний вагон "А", тримаючи гривеник на квиток. Кондукторка заволала: "Котам не можна! З котами не можна!" Було дивно, що нікого не вразила сутність факту: кіт ліз у трамвай, і ще збирався платити! Кота виштовхнули з переповненого трамвая, але після того, як він рушив, кіт скочив на задню дугу і поїхав, заощадивши гривеника. Через кота Іван загубив професора, який біг із надприродною швидкістю у якомусь бридкому провулку.
Іван зупинився і, віддихавшись, оглянув провулок. Чомусь він подумав, що професор міг бути неодмінно в будинку №13 і обов'язково у квартирі №47.
...У коридорі було темно. Іван смикнув якийсь гачок. Йому поталанило — але не так як треба! Він опинився у ванній кімнаті, де милася якась громадянка, що заверещала, побачивши поруч незнайомця. Іван вискочив, опинився у кухні, де в пилюці й павутинні висіла забута ікона, з-за кіота висовувалися кінчики двох вінчальних свічок. Під великою іконою висіла маленька, паперова.
Іван схопив паперову ікону і свічки й вибіг з невідомої квартири.
Розділ 5
БУЛА КОЛОТНЕЧА В ГРИБОЄДОВІ
Старовинний двоповерховий будинок кремового кольору розташувався на бульварному кільці в глибині миршавого саду. Його названо "Будинок Грибоєдова" на підставі того, що колись він був у власності тітки письменника Грибоєдова. Тепер тут розташувалася організація літераторів МАСОЛІТ, яку очолював нещасний Берліоз. На дверях у коридорах були написи: "Каса", "Редакційна колегія", "Голова МАСОЛІТу", "Більярдна".
Літератори чекали на Берліоза і сердилися, казали, що голова міг би й зателефонувати. Та Берліоз нікуди телефонувати не міг, бо в цей час у величезній залі на трьох цинкових столах лежало те, що недавно було ним — голе, в засохлій крові, тіло з перебитою рукою і розчавленою грудною кліткою, голова з вибитими передніми зубами і розплющеними очима і купа ганчірок.
Коло позбавленого голови стояли: професор судової медицини, патологоанатом і його прозектор, представники слідства і заступник Берліоза по MACOJIITy — літератор Желдибін. Радилися, як краще вчинити: чи пришити відрізану голову до шиї, чи виставити тіло в грибоєдовській залі, закривши мерця до підборіддя чорним покровом?
Опівночі дванадцятеро літераторів, які так і не дочекалися свого голови в "Грибоєдові", пішли в ресторан. Ударив славетний грибоєдовський джаз. Всі танцювали, офіціанти несли над головами кухлі з пивом. Брязкав посуд, гримали тарілки у джазі — пекло! Невдовзі усі побачили видіння: на веранду вийшов чорноокий красень з гострою бородою, у фраці, з царственним поглядом...
Раптом за столиками промайнуло: "Берліоз!" Стих джаз, пішли зойки, хтось метушився, горлав, що необхідно ось зараз, тут же, не сходячи з місця, скласти якусь колективну телеграму і негайно відіслати її. Але яку телеграму і куди? Навіщо здалася будь-яка телеграма тому, чия розплющена потилиця затиснута цієї миті в гумових руках прозектора? Хвиля горя піднеслася, потрималася і почала спадати. Хтось першим випив горілочки, хтось закусив... Так, загинув Берліоз... Але ж ми живі!.. і ресторан зажив своїм звичайним життям. Не пропадати ж курячим котлетам де-воляй?
Невдовзі сталося зовсім незрозуміле: усі побачили відомого поета Івана Бездомного — босого, у розірваній толстовці, до якої була пришпилена паперова іконка.