Якраз тоді хазяїн контори, де служив Дервіль, наробивши боргів, змушений був її продати за сто п'ятдесят тисяч франків. Дервіль, розрахувавши, як він зможе за десять років повернути гроші, звернувся по гроші до Гобсека. Той, як завжди, усе знав наперед, хоч ніхто про це не говорив публічно. Вони розпочали торг, і Дервіль отримав позику під п'ятнадцять відсотків, лихвар не хотів йому поступатися, бо вважав, що найгірше для людини обов'язок вдячності. Краще вже розплачуватися грошима. Проте він пообіцяв рекомендувати його своїм колегам Вербрусту, Пальма, Жигонне. Він додав ще умову, аби Дервіль консультував його безкоштовно до кінця днів і годував обідом під час спілкування по середах і суботах. "За п'ять років, — згадував Дервіль, — я вже розквитався з Гобсеком повністю". Гроші дісталися йому працею і талантом та знаннями юриста. Власними особистими якостями він досяг певного соціального стану, стабільності й одружився з Фанні Мальво, яка отримала у спадок від померлого дядька сімдесят тисяч франків. Отож усе разом і допомогло віддати борг.
"Аж раптом вже за рік випадково, майже проти своєї волі, потрапив я на парубоцьку вечірку", — вів далі Дервіль. Там приятель познайомив його зі світським жевжиком Максимом де Траєм, аби він повів цього гравця й улюбленця жінок до Гобсека й допоміг з ним помиритись. Дервілю довелося це зробити. Виявилося, що й Гобсек був зацікавлений у цьому примиренні, бо хотів врятувати свої гроші. Незабаром Максим де Трай привів до лихваря жінку дивної краси. Це й була графиня де Ресто, яку вправно використовував красень Максим де Трай, що штовхав не її одну на дно страшної прірви. Вона принесла чоловікові діаманти, на які не мала права, аби тільки здобути гроші для свого коханця. І хоч Дервіль намагався врятувати її від необережного кроку, принади де Трая перемогли. Вона віддала діаманти за досить низьку ціну, знаючи, що треба їх викупити неодмінно, ще й за справжню ціну. Старий лихвар до того ж виписав чек лише на п'ятдесят тисяч, а решту віддав векселями Максима де Трая, який нещодавно вихвалявся, що його векселі будуть оплачені завжди. Він розлютився, але Гобсек ладен був викликати його на дуель, і молодик змушений був вибачитись. Графиня вискочила в розпачі. А незабаром до Гобсека прибіг чоловік років тридцяти п'яти, схожий манерами й статурою на покійного герцога Рішельє. Це був чоловік графині де Ресто. Він у гніві погрожував Гобсекові судом, оскільки його дружина не мала права самостійно розпоряджатися будь-яким майном. Але Дервіль розтлумачив графу безперспективність задуманого і врешті-решт уклав угоду з Гобсеком про викуп діамантів. Тоді ж лихвар порадив графові знайти надійного друга, щоб за допомогою фіктивного документа про купівлю-продаж зберегти спадщину для своїх дітей. Граф спитав у Дервіля, якої він думки про Гобсека, і той сказав, що в цій людині "живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і вивищена". "Але якщо я умру, залишивши малолітніх дітей, то він буде їхнім опікуном", — сказав Дервіль. І граф де Ресто вирішив скласти договір купівлі-продажу свого майна Гобсекові, а Дервілю доручив скласти зустрічну розписку Гобсека про те, що продаж фіктивний і що як тільки старший син графа Ернест де Ресто досягне повноліття, Гобсек зобов'язується віддати йому все майно. Оскільки Ернест був надто прив'язаний до матері, жінки легковажної, то граф попросив Дервіля зберігати розписку в себе. У цьому ж документі він виділяв долю спадщини і для молодших дітей. Проте минуло три місяці, а документа Дервіль так і не отримав. Одного разу, обідаючи з Гобсеком, Дервіль таки спитав у нього, що з графом, і той сказав, що граф де Ресто на порозі смерті. Він не витримав горя й захворів. Вони разом пішли до графа, але графиня, побоюючись заслуженої кари, зробила все, аби не пустити Дервіля до графа. Весь час вона проводила біля чоловіка, і всі думали, що вона така віддана й турботлива дружина, а тим часом графиня шпигувала за чоловіком, і коли він помер, влаштувала справжній обшук. Коли після смерті графа Гобсек і Дервіль зайшли до його спальні, вони були вражені безладом, який там учинила графиня, навіть тіло чоловіка вона зухвало перевернула, шукаючи потрібні документи. Мабуть, граф до останнього ховав зустрічну розписку під подушкою. Дервіль побачив на килимі розірваний конверт з гербовою печаткою графа, що був адресований саме стряпчому. У каміні горіли якісь папери. Почувши, що вони прийшли, графиня швидко пробігла очима перші рядки заповіту і, побачивши там імена своїх молодших дітей, кинула папери у вогонь, думаючи, що документ позбавляє їх спадщини. "Що ви наробили! — скрикнув я, вихопивши з каміна шматочок паперу, якого ще не торкнувся вогонь. — Ви розорили своїх дітей! Адже ці документи забезпечували їм спадщину", — так згадував про це Дервіль. Гобсек вирішив сам користуватися майном графа, оскільки зустрічна розписка була спалена. "Будинок графа Гобсек здав для винаймання; літо проводив по-панськи у його маєтках, тримав себе там за хазяїна, будував ферми, лагодив млини і дороги, саджав дерева". Одного разу, зустрівши Гобсека на одній з алей Тюїльрі, Дервіль сказав, що графиня змінилася, увесь час присвячує дітям, дала їм гарну освіту, а старший її син Ернест гарний юнак, він намагається працювати, аби забезпечити матір і молодших брата і сестру. Але на запитання про те, чи не збирається Гобсек таки допомогти Ернесту, той відповів, що нещастя — найкращий учитель. У нещасті він багато чого навчиться, дізнається про ціну грошей, чоловіків і жінок. "А як стане вправним лоцманом у життєвому морі, ми його до капітана підвищимо", — зауважив лихвар. Через деякий час Гобсек захворів. Навідавшись до нього, Дервіль побачив, що той зовсім заслаб, але не слабшала його жадібність. На той час він винаймав увесь будинок сам, не бажаючи нікого бачити біля себе. Однак щодня отримував дари. Він "приймав усе, починаючи від кошика з рибою, піднесеного якимось бідаком, і закінчуючи пакунком свічок — подарунком людей скупуватих, брав столове срібло від багатих людей і золоті табакерки від спекулянтів". Служка сказала, що їй здається, ніби він це все поглинає, а сам усе худне, бо воно йому все не на користь.
За деякий час Гобсек прислав по Дервіля, бо йому було зовсім зле. Увійшовши до кімнати лихваря, Дервіль побачив, що Гобсек стоїть навколішках біля каміна, в якому не було вогню, хоч і було досить холодно, а лише купка попелу. Але затопити камін він відмовився і сказав, що це вже його останні години, а встав він, бо йому здалося, ніби по всій кімнаті котиться золото, і він хотів його підібрати. Помираючи, він бідкався, кому ж піде його добро, і попросив Дервіля відшукати його єдину родичку, дочку Прекрасної Голландки, повію на прізвисько Вогник. Він заповідав також розпорядитися його майном і, навіть помираючи, давав поради, як що продати дорожче. Гобсек помер, зупинивши погляд на купці попелу в каміні, і коли Дервіль придивився ближче, то побачив під золою купи золота й срібла, вірогідно, його доходи за час хвороби. Гобсек нікому не довіряв. Коли Дервіль вирішив оглянути й інші кімнати, то був вражений: там були їстівні припаси, вкриті де-не-де пліснявою, якісь продукти гнили, і стояв страшний сморід. Лежали також і різні товари: кава, ящики цукру, діжечки з ромом тощо. Скрізь були складені банкноти, навіть у книжках. Дервіль розповідав, що ніколи ще у своїй юридичній практиці не зустрічав такого дивного поєднання скупості зі своєрідністю характеру. Повернувшись до кімнати, де жив і помер Гобсек, Дервіль побачив під прес-пап'є переписку лихваря з тими, кому він збирався продати свої подарунки. Він торгувався за кожний дріб'язок. І заради чого? Щоб віддати величезне багатство в руки якоїсь непотреби — легковажної родички.
"Але разом з тим, — звернувся Дервіль до пані де Гранльє, — за документами, Ернест де Ресто незабаром матиме настільки солідне майно і гроші, що це дозволить йому одружитися з Каміллою та ще й виділити неабиякий капітал для матері й брата, а сестру забезпечити посагом". Віконтеса де Гранльє згадувала про древність свого роду, але Дервіль нагадав: "А ви знаєте, який герб у Ресто? Чотиричасне червлене поле зі срібною смугою й чорними хрестами. Дуже древній герб". — "Ну що ж, — розсудила пані де Гранльє, — Камілла може і не зустрічатися зі своєю свекрухою, порушницею гасла на гербі Res tuta (надійність). До того ж у деяких домах її таки приймають бодай на раутах".