Ульф почав вдавати, що вона його мама, та дуже швидко полісмени виявили брехню. Ульф потрапив до поліційної дільниці. Він нічого не хотів говорити, але поліцейські з'ясували його ім'я, бо Ульф написав його на форзаці Біблії.
Слухавку взяв тато. Він попросив відправити Ульфа додому на таксі. Дорогою до Стуреб'ю Ульф боявся, але батьки зустріли його спокійно. Наступного дня він не пішов до школи. Хлопець пообіцяв батькові завжди говорити правду. У школі його зустріли як героя, він розповідав про запаморочливу свободу, про мандри на самоті узбіччями доріг, про незнайомі міста, про ночі, проведені в лісі.
Не пишіть дурниць
Одного ранку, коли Ульфу виповнилося чотирнадцять років, він не впізнав свого обличчя. Досі воно було вельми симпатичне, але того ранку він побачив у дзеркалі свій перший прищ. Згодом прищів висипало, як маку. Ульф став більш серйозним, перестав шкірити зуби й багато над чим став задумуватися. Вечорами він сидів удома й читав книжки з психології та графології, часто довго гуляв.
Досі він не виявляв ніякого зацікавлення до писання творів, але разом із прищами виросла й його літературна пиха. Тепер Ульф невтомно мережив папір новим закрутистим почерком. Восени його суперником став однокласник Єран. Він теж ходив у прищах і найкраще в класі знав шведську мову, бо його мама викладала шведську, а тато був доцентом історії літератури. Інколи вчитель ставив кращу оцінку Єрану, інколи – Ульфу. Якось учитель порадив Ульфу удосконалювати мову, тож він старанно готувався, навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Ульф написав кілька листів експериментальною прозою Аґнеті, але вона уникала його. З початком весняного семестру Ульф почав курити. Вони з Єраном знову побилися об заклад. Ульф програв, бо цього разу учитель порадив писати простішою мовою.
Наприкінці травня учні писали останній у семестрі підсумковий твір. Вони мали описати яку-небудь тварину. Ульф писав про собаку, яку їхні сусіди, вибираючись до нового помешкання, не взяли з собою. Ульф так захопився своєю оповіддю, що геть нічого не помічав. Наприкінці хлопець написав про те, як собаку обсіли хвороби й він помер. Ульфа навіть здушили сльози, і він посадив на твір мокру пляму. Учитель назвав твір Ульфа найкращим. А коли Єран зачитував свій твір, Ульф помітив, що суперник переробив його з оповідання "Руденький поні" Джона Стейнбека. Учитель порадив усім писати про те, що близьке, і спитав, чи справді Ульф любив того собаку. Ульф сказав, що так, хоч у нього зроду не було ні собаки, ні сусідів. Але в той час, коли він писав, собака у нього все-таки був, бо хлопець завжди про нього мріяв. Коли Єран похвалив Ульфів твір, той відповів, що Джон Стейнбек теж непогано пише".
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Пані в короткому халатику
Якось Ульф пішов по обгортковий папір, щоб загорнути гострозубці, які купив для Б'єрне. Дорогою він побачив Пані в коротенькому халатику, що стояла в книгарні на Бандгаґені. Вона була в синьому робочому халатику з атласної тканини, мала дуже короткі ноги, але халатик був ще коротший. Жінка допомогла Ульфу вибрати папір. Він сказав, що колись ще зайде.
Наступної середи Ульф знов прийшов. Він мав 15 крон і купив, за її порадою, книжку, яка називалася "Ларс Горд". Від приємних пахощів парфумів жінки і нестачі кисню в Ульфа запаморочилася голова. Він розтулив рота, захрипів і випустив повітря. Пані в коротенькому халатику подумала, що в нього астма. Вона вчила його, як дихати, попросила заплющити очі й думати про щось гарне. Тоді Ульф прихилив голову до її грудей і став думати про неї.
Одного вечора тато пообіцяв Ульфу сто крон, якщо син отримає найвищу оцінку за твір. За два тижні Ульф знов навідався до книгарні. Ульф попросив книжку не дорожче п'ятнадцяти-сімнадцяти крон. Вона сказала, що таких нема, але потім запропонувала "Стороннього" Альбера Камю. Пані в коротенькому халатику знала, що потрібно Ульфу. Книжка дуже йому сподобалася, бо головний герой також не розумів своїх почуттів.
Кожен чотирнадцятий день Ульф навідувався до Пані в коротенькому халатику, бо в нього було лише десять крон на тиждень. Дні стояли короткі й холодні, а довгими вечорами хлопець читав. Уже закінчувався березень. Він часто лишався в книгарні трохи поговорити, коли не було покупців. Ульф говорив жінці, що стане письменником, але спершу йому треба пережити кохання й пригоди. Якось вона запропонувала йому "Поета у Нью-Йорку" Федеріка Ґарсії Лорки. Ця книжка спонукала Ульфа до власної творчості. Вірші були трохи дивними, хлопець сміявся, адже іспанець навіть не римував. До того ж у книжці були страшенно кумедні речі. То було схоже на справжню магію. Ульф почав писати власні вірші, прочитав мамі вголос, і вона заплакала, говорячи, що сина треба відвести до психолога.
Нарешті настав час писати твір, тема була "Весна". Ульф написав, що квіти підбілу сяяли вночі жовтими штучними очима, і що "захриплі крики хтивих котів чути аж до місяця". Потім хлопець пошкодував про жахливий прикметник про котів, але твори були вже в сумці вчительки. На щастя, вчительці твір сподобався, хлопець отримав найвищу оцінку. Тато був задоволений і дав Ульфу стокронову банкноту. Хлопець пішов до бібліотеки дуже щасливий. Пані в коротенькому халатику стояла на порозі, наче чекала його. Вони вибрали для Ульфа вживану друкарську машинку, а до неї ще дві нові стрічки. Усе це за 65 крон. Вистачало ще на два квитки в кіно й на морозиво. Ульф запросив пані, вона була вдячна, але відмовилася.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
У білий світ
Закінчивши школу, Ульф вирушив у білий світ. Його вірш уже було надруковано в одній газеті. Ульф повинен був набиратися досвіду і збирався курити, читати незбагненні книжки й пити спиртні напої.
Ульф плив на кораблі з Ґетеборга до курорту Брідлінґтон, що на східному узбережжі Англії. Його поселили в каюті з хлопцями на ім'я Коре і Лассе та ще якимось товстуном. Всі їхали вивчати мову.
Згодом на палубі Ульф побачив дівчину з темно-каштановими косами і красивими зубами. Вона також їхала у Брідлінґтон, звалася Аґнета Валь. Між ними зав'язалася жвава балачка. Вона теж читала Камю й Франсуазу Саґан. Її цікавила філософія, музика й поезія. Вона ледь не все знала про мистецтво, хотіла стати скульптором. У барі Ульф вперше напився і йому стало дуже погано. Наступного дня на палубі Ульф зустрів Агнету, вони розмовляли про всяку всячину.
Ульф з Аґнетою навчалися в різних групах. Її, Ларса та Коре записали до класу для сильніших. З дівчиною Ульф міг бачитися лише після обіду, вони прогулювалися узбережжям і дивилися на море. Якось Коре запросив Ульфа і Аґнету увечері грати в кеглі. Дівчина пообіцяла Ульфу, що після гри покаже йому свої ескізи. Згодом Ульф спитав Коре, що б він робив, якби опинився сам на сам у кімнаті з кимось, хто йому подобається. Коре вважав, що повинні бути поцілунки, пестощі й нестримна жага.
Та життя принесло несподіванку. Сестри Уддгам, у яких жив Ульф, вирішили саме в той день гри в кеглі показати хлопцю сади Англії. Ульф збрехав, що в нього закреп, але йому вручили упаковку послаблювальних таблеток.
Наступного дня Аґнета спитала, чому він не прийшов. Ульф відповів, що дивився на магнолію і на півонію. Потім вони пішли дивитися на ескізи. В дівчини була затишна кімната з квітчастими шпалерами. Вони сіли на ліжко, вона стала гортати альбом. З кожним аркушем, який вона перегортала, він непомітно присувався до неї. І тільки-но він хотів обняти її за плечі, як вона перегорнула останній аркуш. Унизу було написано: "КОХАННЯ? 1. 1959". Там був скульптурний ескіз Коре із зализаним назад чубом, худорлявим торсом, веселими примруженими очима і самовпевненою усмішкою на губах. Хлопець дізнався, що Коре вчора проводив її додому. Засмучений Ульф пішов від Агнети, бо відчув, що хоче побути наодинці. Надворі періщив дощ. З-за повороту вигулькнув Коре, що поспішав до Аґнетиного будинку. Ульф вийняв із кишені упаковку таблеток, яку для нього купили сестри Уддгам, і простягнув йому, говорячи, що це шоколад. Коре був голодний і з'їв усе відразу. Потім Ульф подався на узбережжя. Він промок до рубця, його серце стікало кров'ю, але він усміхався до моря. Йому ледве виповнилося п'ятнадцять років, а він вже пережив своє перше велике нещасливе кохання. Тож тепер він міг стати справжнім письменником.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу