Хлопчик сидів на землі із сумним обличчям. Він був у такій самій смугастій піжамі, яку носили люди по той бік загорожі, і смугастій шапочці на голові. Його ноги були босі і брудні. Його шкіра була сіра, а очі дуже великі. Звали його Шмуль. Виявилося, що їм обом по 9 років, і народилися вони в один день – п'ятнадцятого квітня тридцять четвертого року.
Шмуль розповів, що за огорожею є багато хлопців, але вони часто б'ються. Тому Шмуль приходить сюди, щоб побути на самоті. Він був родом з Польщі, але знав німецьку, бо його мама була вчителькою. Хлопчик розповів, що колись жив дуже добре.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
ФУРОР
За кілька днів до того як Бруно прийшов додому й побачив, що Марія пакує його речі, батько повернувся у стані великого збудження і повідомив, що у четвер до них прийде сам Фурор, щоб щось обговорити. Гретель пояснила Бруно, що Фурор править країною. Діти отримали вказівки, як поводитися, їх гарно вдягнули.
Фурор з високою жінкою. Він мав темне волосся, дуже коротко підстрижене, й маленькі вусики. Жінка здалася Бруно найгарнішою в світі, вона мала біляве волосся й дуже червоні губи, і усміхнулася хлопчикові. Звали її Єва. Після відвідин Фурора Бруно чув, як батько говорив матері, що не має вибору, тому доведеться покинути Берлін.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
ШМУЛЬ НАМАГАЄТЬСЯ ВІДПОВІСТИ НА ЗАПИТАННЯ БРУНО
Шмуль розповів, що до того, як прибув сюди, жив з мамою, батьком і братом Йосипом у маленькій квартирці над майстернею, де тато виготовляв годинники. Тато подарував Шмулеві гарний годинник, який пізніше відібрали солдати. Якось Шмуль прийшов додому зі школи і побачив, як мама виготовляє для сім'ї пов'язки зі спеціальної тканини й малює зірку на кожній із них. І вона сказала, аби щоразу, виходячи з дому, вони вдягали на руку одну з цих пов'язок. Кілька місяців вони носили пов'язки, а потім їх вигнали з дому. Вони мусили перебратися в іншу частину Кракова і жити зі ще однією родиною. Через кілька місяців жахливим потягом їх перевезли сюди.
Хлопці поговорили, а згодом Бруно рушив додому, прагнучи чимдуж розповісти усім про Шмуля. Та він зрозумів, що це ні до чого доброго не призведе.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
ПЛЯШКА ВИНА
Минали тижні, й Бруно почав звикати до Геть-Звідси. Щодня після шкільних уроків він вирушав у тривалу прогулянку понад загорожею, сідав і розмовляв зі своїм новим другом Шмулем. Якось Марія розповіла Бруно все, що знала про Павела. Пізніше Бруно розпитав Шмуля, чи він не знає Павела. Та хлопець не знав такого чоловіка, бо за огорожею перебувало надто багато людей. Шмуль розповів, що хоче працювати у зоопарку, а Бруно сказав, що хоче бути добрим солдатом. Шмуль вважав, що добрих солдатів не існує. Коли Бруно розповідав про сестру і її розмови з Котлером, Шмуль зблід, а потім зізнався, що дуже боїться лейтенанта.
Того ж вечора лейтенант Котлер прийшов на обід. Павел прислуговував їм за столом, і Бруно помітив, що старий дуже сумний, а його руки тремтять. Він був неуважним і вчасно не відкоркував іншу пляшку вина. За обідом Котлер розповів, що його батько був професором літератури в університеті, але зараз він не спілкувався з батьком, який покинув Німеччину. Батькові Бруно було цікаво, чи батько Котлера не погоджується з політикою уряду. Раптом Павел випустив пляшку з рук, і вона впала, виливши вино прямо на коліна Котлеру. Котлер дуже розгнівався на Павела, й ніхто – ні Бруно, ні Гретель, ні мати, ні навіть батько – не втрутилися, щоб не дати йому зробити те, що він зробив, хоч жоден із них не міг на те дивитися. Хоч це й примусило Бруно заплакати, а Гретель смертельно зблідла.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
БРУНО ВЕЛЬМИ ПРАВДОПОДІБНО БРЕШЕ
Одного разу Шмуль прийшов із підбитим оком, і коли Бруно запитав у нього, що сталося, то він похитав головою і сказав, що не хоче про це говорити. Щодня Бруно запитував Шмуля, чи той дозволить йому пролізти під колючим дротом, щоб вони могли погратися вдвох, але Шмуль казав, що це погана думка.
Одного дня Бруно запитав, чому Шмуль і всі інші носять смугасті піжами. Шмуль пояснив, що їхній колишній одяг забрали солдати. Бруно насправді подобалися смуги, і йому вкрай набридло носити штани, сорочки, краватки й черевики.
Якось падав дощ і Бруно залишився вдома. Він ненароком проговорився про Шмуля сестрі, але зумів збрехати, що це насправді уявний друг.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
І ЯК ВІН ТІЛЬКИ МІГ?
Протягом кількох тижнів лив дощ, і Бруно й Шмуль не бачилися так часто. Коли вони побачилися після першої великої зливи, Бруно відчув тривогу за свого друга, бо той ніби ще дужче схуд. Іноді Бруно приносив йому хліба з сиром. Але від будинку до місця зустрічі хлопчиків було далеко, і часто Бруно сам все з'їдав, поки ніс.
Наближався батьків день народження, мати вирішила влаштувати вечірку для всіх офіцерів, які служили в Геть-Звідси. Котлер допомагав їй. Одного разу, коли Бруно дивився на табір із вікна своєї спальні, він побачив, як до загорожі підійшов собака й голосно загавкав, і лейтенант Котлер застрелив його. Лейтенант весь час крутився біля будинку, був тут, коли Бруно лягав спати й уже снував поблизу, коли малий ще навіть не прокинувся.
Пополудні напередодні вечірки на честь батькового дня народження Бруно зіткнувся з лейтенантом Котлером, який щойно вийшов із кухні. Коли до них підійшла мама, вона попросила Бруно зайти на кухню, бо хотіла приватно поговорити з лейтенантом.
Бруно зайшов до кухні і побачив Шмуля. Хлопчик пояснив, що Котлер привів його сюди, щоб він своїми тонкими пальцями почистив шістдесят чотири маленькі келишки. Бруно помітив, що рука Шмуля схожа на руку скелета. Хлопці торкнулися руками і завважили різницю.
Бруно відчинив дверцята холодильника, шукаючи там чогось поїсти. Він знайшов половинку фаршированого курчати і почав їсти. Нарешті він здогадався пригостити друга. Шмуль боявся Котлера, тому вкинув три шматки собі в рот, усі відразу, й розжував їх за двадцять секунд. Бруно хотів запропонувати йому ще чогось поїсти, але саме в цю мить лейтенант Котлер увійшов до кухні. Він почав кричати на Шмуля, питати, чи він щось їв. Шмуль сказав, що Бруно його друг і це він дав йому їжу. Тоді Котлер почав випитувати Бруно, чи знає він Шмуля. Бруно збрехав, що ніколи раніше не бачив цього хлопця і не розмовляв з ним. Лейтенант Котлер наказав Шмулеві відполірувати усі келешки, а потім пообіцяв покарати. Бруно пішов у вітальню, усвідомлюючи, що зрадив і відрікся друга.
Кожного з наступних полуднів Бруно приходив до того місця в загорожі, де вони зустрічалися, але Шмуля там жодного разу не було. Через тиждень Шмуль з'явився, його обличчя було вкрите синцями. Бруно просив вибачення і говорив, що ненавидить лейтенанта Котлера. Шмуль підняв нижню дротину колючої загорожі і просунув туди свою руку. Тоді два хлопчики потисли один одному руки й усміхнулися.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
СТРИЖКА
Минув майже рік відтоді, як Бруно переїхав. Якось померла бабуся, й родина приїхала на похорон в Берлін. Мама сказала Бруно, що тато особливо сумував, бо він сперечався з бабусею й вони не помирилися перед її смертю. Бруно звик до Геть-Звідси, стало краще, коли лейтенанта Котлера кудись перевели. Якось Бруно зважився на дуже незвичайний крок. Він вирішив поговорити з Безнадійним Випадком. Він пішов у кімнату Гретель, сестра уже не гралася ляльками, а вивчала історію і географію. Вона пояснила братові, що це місце називається не Геть-Звідси, а огорожа тут стоїть для того, щоб тримати євреїв разом. Та розмова перервалася, бо Гретель знайшла у своєму волоссі воші.
З'ясувалося, що обоє, Гретель і Бруно, мали воші. Батько згодив синові волосся. Коли Бруно побачив себе в дзеркалі, він не міг не помітити, яким схожим на Шмуля тепер став, і подумав, що, певно, усі люди по той бік загорожі мають воші, й тому голови в них усіх теж поголені.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
МАТИ ДОМАГАЄТЬСЯ СВОГО
Протягом кількох наступних тижнів матері, здається, усе більше не подобалося життя в Геть-Звідси. Вона не мала нікого, з ким могла б погомоніти. А Бруно не хотілося більше в Берлін: він полюбив гера Ліста, набагато більше подружився з Марією, а надвечірні розмови зі Шмулем наповнювали його радістю. Якось батько покликав Бруно й Гретель до свого кабінету й спитав, чи не хотіли б вони разом з матір'ю повернутися до Берліну. Бруно сказав, що хоче, щоб вони були разом, усі четверо. Коли батько сказав, що дітям тут надто самотньо, Бруно, не обдумавши свої слова, сказав, що тут є сотні дітей за огорожею. Батько почав допитувати його, але хлопець сказав, що бачив дітей лише крізь своє вікно. Після цієї розмови батько остаточно вирішив, що дружині і дітям пора повертатися в Берлін. Протягом тижня матір, Бруно і Гретель мали поїхати.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
ЯК У БРУНО ВИНИКЛА ДУМКА ПРО ОСТАННЮ ПРИГОДУ
Наступного дня Шмуль не прийшов до загорожі. Не з'явився він і наступного дня. Коли на третій день Бруно прийшов туди, Шмуль нарешті з'явився. Друг розповів, що зник його тато. Бруно повідомив, що в суботу назавжди повертається в Берлін. Завтра мав бути останній день, коли вони зустрінуться. Бруно хотів ще погратися зі Шмулем і зрозуміти, яке життя за огорожею. Шмуль просунув руку під загорожею й підняв її трохи, так, щоб малий хлопець, приблизно такий завбільшки як Бруно, міг би пролізти під нею.
Бруно осяяла блискуча думка. Зараз він був лисий, а якщо мав би смугасту піжаму, то за огорожею його б ніхто не впізнав і не покарав. Це була б їхня остання пригода. Шмуль міг дістати піжаму. До того ж, Бруно міг допомогти йому пошукати тата.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
ЩО СТАЛОСЯ НАСТУПНОГО ДНЯ
Наступного дня Бруно прийшов до Шмуля. Той приніс піжамні штани, піжамну куртку та смугасту шапочку. Бруно перевдягнувся, а свій одяг поклав під огорожею. Хлопець мусив скинути свої черевики та грузнути босими ногами у болоті. Потім він переліз під огорожею, вимастившись брудом. Бруно хотів обняти Шмуля. Шмуль також поривався обняти Бруно, проте вони не обнялися, а натомість пішли геть від загорожі.