Він не зрікається того, що промовив у першій проповіді, але змушений визнати: тоді він не мав належного співчуття і не так добре розумів чуму. Він і тепер повторює, що найважче випробування — благо для християнина. Вітер грюкав дверима церкви, і тому Ріе не дуже добре розчув, як отець Панлю сказав, що чуму не треба якось тлумачити, бо воля Бога не підлягає тлумаченню. Неможливо зрозуміти, за що Бог насилає страждання невинній дитині. Він, Панлю, не візьме на себе сміливість сказати, що за ці страждання дитина буде нагороджена вічним блаженством, бо не впевнений, чи можна вічними райськими блаженствами відплатити за мить дитячих страждань. Надивившись смертей і страждань, священик може сказати тільки так своїй пастві: "Настав час. Треба або у все вірити, або все заперечувати... А хто наважиться заперечувати все?.."
Ріе на мить здалося, що святий отець договориться зараз до єресі. Але Панлю вів далі: релігія чуми не може залишатися звичайною релігією, вона мусить стати несамовитою, такою, що не знає компромісів, не визнає маленьких і великих гріхів. Кожен гріх смертний, всяка байдужість злочинна.
Отець замовк, і Ріе почув, як стогне вітер. Але Панлю знову заговорив: страждання дитини нівечать розум і серце, але через них треба пройти, щоб зробити головний вибір. Тільки так людина прийде до справжньої віри, якщо не хоче позбутися бога. Страждання дитини — це духовний хліб, без якого душа б померла від духовного голоду.
Приглушений шум, який супроводжував кожну паузу проповіді, став відчутнішим, але святий отець заговорив із новою силою, він поставив себе на місце своїх слухачів і запитав, як же поводитися під час чуми. Він упевнений, що першим словом буде слово "фаталізм", але фаталізм активний. Це означає, що не слід відмовлятися від застережних заходів, не слід падати на коліна і чекати подальшого розвитку подій. Треба намагатися робити добро, а решту покласти на Бога. Під час чуми не може бути сторонніх. Любов до Бога — важка любов. Вона вимагає зречення від своєї особистості. Але тільки Бог може звільнити від жаху страждання й загибелі дітей. Це жорстока віра в очах людей, але саме така потрібна Богу, до такої віри тепер є можливість наблизитися. Перед чумою всі рівні. Істина народиться з очевидної несправедливості. Ось чому у багатьох церквах півдня Франції загиблі від чуми поховані під плитами церковних хорів, і священики звертаються до пастви з висоти цих могил, й істини, які вони проповідують, народжені у цьому попелі, куди внесли свою частку і маленькі діти.
Коли Ріе виходив із церкви, шквальний вітер увірвався у розчинені двері, ударив в обличчя прихожанам. Він нагнав пахощі дощу, і ті, хто молилися, знали, яким відкриється перед ними місто. Попереду Ріе йшли старий священик і молодий диякон, вони боролися! з вітром, але старий не припиняв обговорювати щойно почуту проповідь. Він віддав належне красномовності отця Панлю, але його вразила сміливість думок проповідника, бо відчув не стільки силу його переконаності, скільки тривогу. Молодий диякон запевнив, що часто буває у Панлю і помітив еволюцію його поглядів, трактат священика буде ще більш сміливим, можливо, він навіть не отримає дозволу церковної цензури. Старий допитувався, яка ж головна ідея твору. Молодий диякон відповів не відразу, він зрозумів Панлю так: якщо служитель Бога звертається по допомогу до лікаря, то тут явне протиріччя.
Тарру, якому Ріе переказав проповідь отця Панлю, зауважив, що сам знав священика, який зрікся віри під час війни, коли побачив, як юнак втратив очі. Тарру додав, що Панлю правий: коли невинна дитина втрачає очі, то християнин або повинен зректися віри, або погодитися теж залишитися без очей. Панлю не хоче втрачати віри, тому він піде до кінця, саме це він і хотів усім сказати, зауважив Тарру.
Це зауваження допоможе зрозуміти подальші сумні події і поведінку отця Панлю, яка здалася загадковою навіть тим, хто близько знав його. Через кілька днів після проповіді отець Панлю задумав перебратися на нову квартиру. Так само як Тарру змушений був виїхати з готелю й оселитися у доктора Ріе, так і отець Панлю змушений був залишити свою квартиру, відведену йому орденом, і оселитися у завзятої богомолки. У нове житло він приніс із собою почуття втоми й страху. У перший же вечір ця богомолка почала вихваляти пророцтва святої Оділії, але він виказав нетерпіння, що пояснювалося, звичайно, втомою. Це прикро вразило його квартирну хазяйку, і він втратив її повагу. І як він не намагався потім загладити свою провину, йому не вдалося домогтися навіть нейтралітету.
Усі подальші події відомі тільки з розповідей цієї квартирної хазяйки. Одного ранку вона довго чекала святого отця і, стурбована тим, що він так довго не виходить із спальні, наважилася постукати у двері й увійти до його кімнати. Отець Панлю не вставав після безсонної ночі, важко дихав, а обличчя його палало. За її словами, вона досить увічливо запропонувала викликати лікаря, але він різко відмовився. їй не залишалося нічого, як залишити його. Але через деякий час він сам покликав її і просив пробачити за нечемність, запевнив, що він не знайшов у своїй хворобі жодного симптому чуми, напевне, він дуже втомився і йому необхідно відпочити. Стара дама відповіла, що вона нічого не боїться, адже її доля й життя в руках Бога, лікаря вона ж запропонувала викликати, бо відчуває відповідальність за нього, якщо вже шляхи їхні зійшлися. Панлю промовчав, тому вона знову запропонувала викликати лікаря, вважаючи це своїм обов'язком. Священик знову відмовився, але спробував пояснити своє небажання бачити лікаря, хоча вона не дуже зрозуміла ці пояснення. Виходило так, що він відмовляється від допомоги лікарів, бо це суперечить його принципам. Вона вирішила, що він трохи втратив глузд від жару, тому принесла йому цілющого настою. Потім кожні дві години вона заходила до нього у кімнату. Її вразило хворобливе збудження святого отця і його дивний кашель, наче щось відірвалося йому у грудях. Здавалося, що в горлі застрягли шматки вати, яку він намагається викашляти. Після нападів кашлю він падав на подушки, але через мить трохи підводився і зосереджено дивився на стіну, і збудження його, здавалося, у цей час ще більше зростало, ніж під час нападів. Надвечір вона ще раз запропонувала викликати лікаря, але отець Панлю, задихаючись, відмовився. Тоді квартирна хазяйка вирішила дочекатися ранку, і, якщо стан хворого не зміниться на краще, зателефонувати у відповідні служби. Вона мала намір заходити до хворого і вночі, та лягла на хвилинку відпочити, а прокинулася тільки вранці. І відразу кинулася до хворого. Отець Панлю, дуже блідий, лежав, не рухаючись. За словами хазяйки, вигляд він мав такий, наче його били всю ніч, і він втратив можливість реагувати на дійсність. Коли ж вона запитала, як він почувається, то той відповів, що погано, але лікаря кликати не треба, хай його відправлять у лазарет відповідно до існуючих правил. Стара кинулася до телефону, і через деякий час приїхав Ріе. Отець Панлю зустрів його байдуже. Доктор оглянув хворого і, на своє здивування, не знайшов жодного симптому чуми, крім задушливого кашлю. Проте загальний стан був такий, що надії на одужання не залишалося. Доктор сказав священику, що ознак чуми немає, але немає і впевненості, що це не чума, тому хворого необхідно ізолювати. Ріе зробив необхідні розпорядження і сказав Панлю, що залишиться з ним. Очі хворого наче посміхнулися, але він сказав, що у слуги Господа не може бути друзів, бо всі свої почуття він спрямовує на віру. Потім він попросив дати йому хрест з розп'яттям і більше не вимовив ні слова ні тепер, ні в лазареті, де він підкорився усім процедурам, але хреста з рук не випускав. Ріе мучили сумніви: чума це чи не чума. Ввечері стан Панлю погіршав. Лихоманка трясла його, але він байдуже дивився навкруги. Він нарешті зміг викашляти все, що заважало йому дихати, але викашляв разом із кров'ю. Вранці санітари знайшли мертве тіло, погляд його очей був байдужим. На картці написали, що випадок цей сумнівний.
У тому році день усіх святих, день, коли поминають померлих, пройшов не так, як завжди. Звичайно, що важливу роль відіграла погода: пізня спека несподівано змінилася прохолодою. На вулицях з'явилися перші дощові плащі, і незабаром все місто шурхотіло від прорезинених блискучих тканин. З'ясувалося, що газети надрукували повідомлення про те, яку середні віки лікарі використовували промаслений одяг, щоб запобігти зараженню. Власники магазинів використали це повідомлення і викинули на прилавки усякий непотріб, що вийшов з моди, за допомогою якого люди намагалися захиститися від зарази.
Було очевидно, що прийшла осінь, але всі знали, що на цвинтар ніхто з живих не піде. Раніше у цей день живі намагалися винагородити покійного за самотність і забуття, в яких він перебував протягом довгих місяців. У тому році ніхто не хотів думати про померлих, бо покійників не забували. Коттар, який, на думку Тарру, ставав злим на язик, сказав, що тепер кожний день — свято померлих.
Чума досягла вищого щабля і зупинилася на ньому. Дехто вважав, що це добрий знак. Доктор Рішар був упевнений, що крива смертності, піднявшись, пішла рівно, бо епідемія, вважав він, більше не зростатиме, їй залишається тільки падати. У цьому він бачив заслугу доктора Кастеля і його нової вакцини. Сам Кастель не робив ніяких прогнозів. Префектура, яка давно вже хотіла заспокоїти оранців, що було дуже важко, зважаючи на чуму, запропонувала зібрати всіх лікарів, щоб вони зробили відповідну доповідь, але раптом чума забрала доктора Рішара, і саме тоді, коли смертність стабілізувалася на вищому щаблі. Після цього випадку міська влада піддалася песимізму, такому ж необґрунтованому, як і оптимізм, який захопив її тижнем раніше. Доктор Кастель тільки більш ретельно виготовляв свою вакцину. Санітарна служба, організована Ріе, справлялася зі своїми обов'язками саме тому, що епідемія стабілізувалася. Лікарі й санітари могли хоча б сподіватися, що більших зусиль, ніж тепер, від них не вимагатимуть, бо вони на більше вже не здатні і працювали на межі можливого. Легенева чума розповсюджувалася значно швидше, ніж бубонна, тому, на перший погляд, епідемія повинна була ширитися, але бубонна чума стала зустрічатися рідше, то й підсумок збалансувався.
Міській же владі було про що піклуватися — продовольчі проблеми зростали.