Гаргантюа переслав цей дарунок великому королеві Паризькому. Однак усі Ковбаси незабаром сконали – паризький клімат виявився для них згубним. До того ж, у Парижі не було гірчиці – єдиних ліків, які допомагали Ковбасам. А інфанту віддали заміж у благодатний і багатий край. І там вона жила в мирі та щасті, ростила діточок і втішалася ними.
Пантагрюель запевнив королеву Ковбас, що він пробачає їй цей прикрий випадок, і люб'язно подякував, але прийняти острів Дикий відмовився, а натомість сам підніс королеві подарунок – складаний ножик.
Потім він спитав, що то за химерний кабан прилітав на острів. Королева пояснила, що той кабан – посланець Масниці, їхньої богині. А гірчиця для Ковбас – справжній цілющий бальзам. Мертві Ковбаси від неї воскресають, поранені відразу видужують. Після цього Пантагрюель попрощався з королевою Ковбас і повернувся на свій корабель.
РОЗДІЛ 29. Про те, що побачив Пантагрюель на острові Вітряному
Через два дні мандрівники причалили до острова Вітряного. Це був дуже дивний острів, і всі остров'яни, які називалися вітрянками, жили дуже дивним життям. Вони не їли й не пили нічого, крім вітру. Замість будинків у них скрізь стояли флюгери. В садках росли тільки анемони. Бідняки жили з пір'яних, паперових та полотняних віял, багатії – з вітряків. Коли вони справляли якийсь бенкет, то ставили столи під вітряками й досхочу ласували вітром. Розмовляли лише про вітер. Коли хтось занедужає – його лікували вітром.
Пантагрюелеві дуже сподобався острів Вітряний і життя вітряників. Король острова розповів йому, що жителям найбільшої шкоди завдає велет Бренгнарійль, який живе неподалік од острова. Він слабує на шлунок, і лікарі йому порадили кілька разів на рік приїздити сюди й ковтати замість пігулок вітряки. Бренгнарійль приїздить і ковтає їх з великою охотою, а для острів'ян – це велике лихо. Але Пантагрюель мовив, що не треба більше боятися того велета: він помер від грудки свіженького масла – лікарі звеліли, щоб він їв те масельце, сидячи біля гарячої груби. Тож Бренгнарійль і вдавився ним.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 30. Про те, як Пантагрюель приплив на острів Папідулію
Рано-вранці мандрівники побачили ще один острів і причалили до нього. Це був острів Папідулія. Жителі його колись були вільні, багаті й геть усі веселі, а острів називався Веселий. А тепер це були жалюгідні злидарі, якими орудували й попихали папомани (автор натякає на релігійні чвари між протестантами й католиками). Ось послухайте, як це сталося. Якось веселуни поїхали на сусідній острів Папоманію – подивитись на свято Жезлів. Під час цього свята на вулиці виходять усі релігійні братства, несучи на довгих палицях зображення своїх святих покровителів та заступників. І один із веселунів, побачивши зображення папи римського, взяв та й показав йому дулю. Папомани, звісно, обурилися й спалахнули жадобою помсти. Через кілька днів вони напали на острів Веселий, скарали майже всіх чоловіків і сплюндрували острів, а з уцілілих веселунів почали живцем здирати шкіру й тягти жили. А папомани ще й прозвали їх папідулями, а острів із Веселого перейменували на Папідулію.
Відтоді на папідулів як із мішка сиплються пошесті, голод та інші напасті й лиха. Мандрівники вирішили на цьому острові не баритися. Зайшли тільки в напіврозвалену капличку, що стояла недалечко від гавані, — помолитися на дорогу. Там, у купелі зі святою водою, лежав накритий єпітрахилями чоловік. З води стримів лише кінчик його носа. Біля нього стояли три священники і вичитували з грубої книги якісь заклинання. Пантагрюель здивувався і спитав, що тут таке коїться. Священники розповіли йому ось що.
Три роки підряд ходила по острову чума й косила людей. Вигубила майже половину папідулів. Чоловікові, який лежить у купелі, пощастило – він не захворів. Навесні він подався на своє поле, ретельно зорав його і став засівати пшеницею. Того самого дня один молодий біс підійшов до нього і сказав, що забере половину врожаю, того, що в землі. Чоловік мусив згодитися. У липні біс прийшов на папідулеве поле із гуртом своїх приятелів, забрав коріння пшениці. Папідуль вторгував за пшеницю добрі гроші і склав їх у старий чобіток, що висів у нього на поясі замість гамана. А біс не продав нічогісінько. Наступного разу біс думав, що треба брати те, що росте над землею. Але чоловік посіяв ріпу. Коли наспів час збирати врожай, біс зрізав бадилля. А папідуль повикопував із землі здоровенні ріпки і продав їх. Біс, певна річ, не продав бадилля, а папідуль швидко спродався й мав чималий зиск. Біс був розлючений і сказав, що буде змагання: хто кого передряпає. І хто виграє – тому і поле належатиме. Нема папідулеві ради – пристав він на бісову умову. Прийшов додому сумний, аж чорний. Жінка дізналася про змагання з бісом і сказала, що все владнає. Вона зарізала барана, вибрала з нього тельбухи і сховала їх. У день змагання Папідуль рано-вранці висповідався, причастився і, як нараяв йому священник, пірнув у купіль. Отут мандрівники його й побачили. Коли священник розповідав про цю приключку, до каплиці вбіг якийсь чоловік і сказав, що жінці таки вдалося обдурити біса.
Ось як це було. Біс прибіг під папідулеву халупу, постукав і гукнув, щоб чоловік виходив. Біса покликала жінка і сказала, що її чоловік – паскудник, душогубець, бо вирішив на ній спробувати дряпатися, і як дряпнув, то всі її тельбухи випали! І жінка показала баранячі тельбухи. Побачивши тельбухи, біс страшенно злякався і, як опечений, вискочив з халупи, сказавши, що поля вже не хоче.
Вислухавши цю цікаву й кумедну оповідку, мандрівники попрощалися з папідулями й подалися в гавань. Добрий Пантагрюель подарував злиденним папідулям 18000 золотих екю.
РОЗДІЛ 31. Про те, як Пантагрюель прибув на острів Папоманію
Мандрівники пливли день, пливли ніч, а вранці побачили благословенний острів Папоманію. Тільки-но вони кинули якір, як до Пантагрюелевого корабля підплив човен, у якому сиділо чотири чоловіки. Один був одягнений як чернець, але в закаляних чоботах і сам брудний, мов свиня. Другий убраний сокольничим, з ловецькою рукавицею на руці і з пташиним опудалом на пальці. Третій, схожий на судочинця, тримав у руках торбу, напхану паперами (доносами, наклепами, скаргами та повістками). Четвертий – геть-чисто орлеанський виноградар! Чоловіки в човні питали мандрівників, чи бачили вони сущого, всевишнього, бога, що живе на землі. Друзі здогадалися, що йдеться про папу, а Панург сказав, що бачив три папи. Папомани зраділи і були раді мандрівникам.
Пантагрюель тихенько спитав у човняра, хто ці люди. Той сказав, що це – представники чотирьох станів населення, яке живе на острові, і додав, що коли мандрівники бачили живого папу, то їх тут прийматимуть напрочуд гостинно. Пантагрюель переказав це Панургові, і той дуже зрадів. "Нарешті я матиму хоч якусь користь від того, що бачив пап!" — вигукнув він.
Не встигли мандрівники ступити на землю, як назустріч їм вийшов урочистий похід папоманів – чоловіків, жінок та дітей. Потім до гавані прибув магістр тамтешньої школи з навчителями та школярами. Він одразу заходився шмагати школярів різками. Такий звичай є і в Парижі. Коли за вироком суду вішають злочинця, на майдан приводять дітей і добряче їх шмагають, щоб у тих назавжди закарбувалося в пам'яті, як жорстоко карають злодіїв і душогубців. Однак Пантагрюель, побачивши, що б'ють дітей, дуже розгнівався й мовив не бити дітей. Почувши Пантагрюелів голос, папомани вклякли на місці з великого дива: адже вони ніколи не чули такого гуку.
Нарешті з'явився правитель Папоманії єпископ Гоменац. Він їхав верхи на незасідланому мулові під зеленою попоною, а за ним – його почет з хрестами, знаменами, корогвами, кропильницями, смолоскипами.
Привітавшись з мандрівниками, Гоменац заявив, що підданці його ждуть не діждуться, поки божистий папа ущасливить їх своїми відвідинами. Але й тим прибульцям, що бачили папу, буде від них, папоманів, шана. Гоменац хотів припасти Пантагрюелеві до ніг, але Пантагрюель навіть йому не дозволив цього зробити.
РОЗДІЛ 32. Про те, як Гоменац, єпископ папоманський, показав мандрівникам знебавпалі декреталії
Гоменац повів мандрівників до церкви. Над церковними дверима Пантагрюель та його друзі побачили величезну книгу, оздоблену діамантами й самоцвітами. Книга висіла на двох золотих ланцюгах, прикутих до склепіння. Це були декреталії. Мандрівники замилувалися книгою. Гоменац говорив, що книгу писали ангели, і вона впала з неба, що вона відпускає гріхи, коли три дні постити й висповідатися. Панург сказав, що висповідатися можна, але постити буде тяжко, бо усі з корабля зійшлиголодні.
Згодом Гоменац відправив месу, а потім дістав із скриньки в'язку ключів, одімкнув 32 замки, що висіли на заґратованому вікні над вівтарем, розсунув пурпурову завісу і показав Пантагрюелеві та його друзям портрет якогось добродія, намальований не дуже вправною рукою. Єпископ говорив, що це портрет їхнього земного бога – папи. Найзаповітніше їхнє бажання – побачити його коли-небудь тут, на острові. На цей портрет острів'яни дивилися тільки у великі свята, і він відпускав гріхи. "Дивно мені, що цей образ, так недосконало намальований, має божественну силу – відпускає гріхи!" — зауважив Пантагрюель. Брат Жан і Епістемон підтакнули Пантагрюелеві. А Панург мовив: "Я ж казав вам, що бачив трьох пап. Цей портрет не схожий на жодного з них".
Гоменац був переконаний, що папа повинен вогнем і мечем упокорювати імператорів, королів, герцогів, князів і цілі республіки, якщо вони бодай на дещицю відступлять від того, що він, папа, наказує; він повинен відбирати у них усю маєтність, королівства, виганяти їх, проклинати і не тільки карати на смерть тіла їхні та тіла чад і домочадців, а й душі їхні ввергати у пекло.
РОЗДІЛ 33. Про те, які чудеса творять знебавпалі декреталії
Поки Гоменац правив месу, троє дзвонарів ходили по церкві з тацями в руках і просили пожертв. Усі кидали на таці гроші. Коли Гоменац виходив із церкви, йому піднесли ці гроші. Він сказав мандрівникам, що на пожертвування влаштує розкішну учту.