Однією з ключових постатей модерністської прози є ірландський письменник Джеймс Джойс.
У його психологічному есе "Джакомо Джойс" відобразились автобіографічні мотиви: це був художньо-щоденниковий літопис історії одного кохання, пережитого Джойсом у Трієсті до юної учениці Амалії Поппер...
Хто? Бліде обличчя в обводі густо пахкого хутра. Рухи сором'язні й нервові. Вона користується лорнетом.
Атож. Говорить рвучко. Сміється рвучко. І так само рвучко стріпує віями.
Письмо павутинчасте, подовгасті й витончені літери, в яких тиха зневага й упокореність: молода особа непересічного походження.
Мене підносить на легкій хвилі беземоційної мови: Сведенборг, псевдо-Ареопагіт, Мігель де Молінос, Йоахім Аббас1. Хвиля спадає...
Хто? Бліде обличчя в ореолі пахучих хутр. Рухи її сором'язливі і нервові. Вона дивиться в лорнет.
Так: вдих. Сміх. Злет вій.
Павутинний померк, видовжені витончені літери, погордливі та покірні: знатна молода особа.
Я підіймаюся на легкій хвилі вченої мови: Сведенборг, псевдо-Ареопагіт, Мігель де Молінос, Йоахім Аббас. Хвиля відійшла. Її подруга мурчить віденсько-італійською. Це культура!
Високі підбори стукають голими кам'яними сходами...