Леся Українка — Тиша морська (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: Лірика.

Жанр: Вірш.

Напрям, течія: Неоромантизм.

Рік написання: 1890, 16 серпня.

Вид лірики: Пейзажна, філософська.

Віршовий розмір: Хорей; закономірність ‒ наголошений склад чергується з ненаголошеним (_U).

В  чáс  га ря́ чий  по лу днé вий

Ви гля дá ю   ý  ві кóн це:

Я́с не  нé бо,  я́с не  мó ре,

Я́с ні  хмá рки,  я́с не   сóн це.

Римування: Римуються парні рядки.

Рими точні: віконце – сонце, блакиті – світі, хвилі – білі, перлиста – злотиста, підіймає – спадає, сісти – поплисти, заходу – воду, каміння – проміння.

Строфа: Вірш складається з восьми строф по чотири рядки в кожній.

Вид строфи: Чотиривірш (катрен).

Провідний мотив, мотиви:

•      Краса морських краєвидів.
•      Спокій і гармонія довкілля.
•      Єдність природи і людини.
•      Прагнення до подорожей.
•      Мрія втекти від буденності.

Тема:

Змальовування чарівної картини морського пейзажу.

Ідея:

•      Захоплення красою морського краю, який дарує радість, натхнення і сили для життя.
•    Жадання бездоганного місця, де царює мир, завжди сприятливі природні умови та відсутності будь-які нещастя.

Головна думка:

"Не страшні для мене вітри…в краю вічного проміння" (гарний настрій породжує злагода навколишнього середовища).

           Сюжет і композиція

Структурно вірш складається з двох умовних частин:

1.    опису пейзажу, який вразив ліричну героїню;
2.    викладу бажань ліричної героїні вирватися з реальності, на які її надихає цей пейзаж.

Художньо-стильові особливості:

•       Вірш сповнений ніжністю та мрійливістю, водночас навіює відчуття легкого суму (меланхолійність).
•       У вірші влучно створений контраст між рухом (лагідним плескотом морських хвиль ‒ "живої" тиші) і нерухомістю (внутрішнім світом ліричної героїні), підкреслений віконцем.
•       Автобіографічність, позаяк лірична героїня-спостерігачка ‒ сама Леся Українка.
•       Проста, але насичена мова. Майстерно передана атмосфера образів. Слід відзначити певну музикальність: ритм вірша схожий на рух морських хвиль ‒ він то піднімається, то знову завмирає.
•       Ідеалізація природи, що виступає не просто як фон, а як втілення досконалості, а море, сонце та хвилі, натомість, є світлими, теплими атрибутами райського світу.

Художні засоби, стилістичні фігури:

•       Епітети: "час гарячий полудневий", "ясне небо", "ясне море", "ясні хмарки", "ясне сонце", "злотиста блакить", "вітрила білі", "тихий плескіт", "хвилечка перлиста", "малий човенець", "стежечка злотиста", "щире золото", "золотий шлях", "підводнії каміння".
•       Метафори: "з весельця…золото спадає", "країна світла та злотистої блакиті", "Попливла б я…тим шляхом, що проложило ясне сонце через воду", "край вічного проміння" – далеке (уявне) безпечне місце, де панують мир, добро та любов.
•       Персоніфікація: "вʼється стежечка", "не колишуться од вітру…вітрила", "рине хвилечка", "проложило сонце" (шлях), "колихає море хвилі".
•       Повтори: "ясне", "ледве-ледве", "злотиста", "хвилі" ‒ "хвилечки", "човенце".
•       Паралелізм: "Править хтось малим човенцем, – В'ється стежечка злотиста".
•       Інверсія: "колихає море хвилі", "не колишуться вітрила", "рине хвилечка перлиста", "править хтось човенцем", "в'ється стежечка злотиста", "попливла б я на схід сонця", "проложило ясне сонце".
•       Риторичні оклики: "Що бува негода в світі!", "Золотим шляхом поплисти!".
•       Рефрен: "Править хтось малим човенцем".
•       Анафора: "Ясне…", "Певне,.."
•       Алітерація: велика кількість свистячих звуків [с] та фрикативних [х] надає відчуття спокою, тиші й інтимності.
•       зменшено-пестливі слова: віконце, хмарки, хвилечка, човенце, стежечка, весельце ‒ надають поезії ніжності та чарівності.
•       Заперечення: "Не страшні для мене вітри, ні підводнії каміння".

Символічні образи:

•       Сонце ‒ життєдайне тепло та світло;
•       Море ‒ безмежжя, свобода; тут як метафора життя.
•       Човенець ‒ символ людини, що "пливе" по життю.
•       Схід і Захід ‒ нове життя та старість.
•       Шлях ‒ життєвий вибір.
•       Підводне каміння ‒ сховані перешкоди й труднощі, які з'являються на життєвому шляху.
•       Віконце ‒ "портал" у кардинально інший світ.
•       Весельце ‒ можливість керувати своїм життям.
•       Вітер ‒ зміни; у творі акцент саме на відсутності вітру, отже панує злагода та стабільність.
•       Зорові образи: віконце, небо, хмарки, сонце, море, хвилі, човни, вітрила, весла.
•      Образи кольорів:  білий (вітрила), блакитний і злотистий ‒ символічні українські барви, що передають атмосферу сонячного дня на морі, відчуття світла й простору.