Коли я вперше побачила море, я полюбила його назавжди. Люблю сидіти на високому березі і вдивлятися у безкрайній синій простір. Я не можу описати свої почуття так, як їх описала Леся Українка, але море в її поезії мені зрозуміле і близьке:
Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
Леся Українка часто бувала у Криму, милувалася морем. Воно приваблювало її своєю мінливістю, величчю, красою. Поетеса називає море "Країною світла та золотистої блакиті". На березі моря чомусь завжди хочеться вирушити у далеку-далеку подорож.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця,
Золотим шляхом поплисти!
Так образно і яскраво описала Леся Українка схід сонця над морем. Але її вірш — не лише опис морського пейзажу. Роздуми поетеси характеризують її як сміливу і мужню жінку:
Не страшні для мене вітри.
Ні підводнії каміння, —
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
Готовність поетеси вирушити у морську подорож означає намір і в житті рухатися вперед, не зважаючи на шторми і підводне каміння. Вона не боїться труднощів. Вона готова їх долати і боротися за свою щасливу долю.