Оксана Іваненко — Друкар книжок небачених (характеристика та аналіз героїв твору)

Іван Федоров. Диякон Миколо-Гостунської церкви, який після смерті дружини мав вирішити: йти у ченці чи покинути служіння церкві. Після зустрічі з Максимом Греком відчув жадобу до життя, знань і праці коло книг. Цар покликав Івана Федорова і доручив будувати в Москві "Печатний дім". Навесні 1564 року Іван Федоров надрукував першу книгу, яка звалася "Апостол". Жодна переписана книга на Русі ще не була так багато ілюстрована. Коли боярам та вищим церковника почала не подобатися діяльність Федорова, а цареві зрадили найближчі друзі, друкар мусив залишити друкарню і шукати пристановище у Литві. Там він видав "Учительне євангеліє", його покинув помічник і друг Петро Мстиславець. Та в Івана Федорова були вже учні та інші помічники. Тепер його звали Іван Федорович Москвитін. Після унії Хоткевич не хотів більше тримати друкарню, тому Федорович з сином та Гринем поїхали у Львів. 1574 року Іван Федорович видав тут, у Львові, першу друковану книжку – "Апостол". Того ж року він надрукував найперший на Україні буквар для дітей. Заплутавшись у боргах, Іван Федорович їде в маєток Острог для заснування друкарні. В Острозі він надрукував Біблію церковнослов'янською мовою. Це була величезна і складна справа. Коли друкар князеві Острозькому налагодив справу і був більше не потрібний, той повернувся у Львів до сина. Там викупив свій верстат, свою друкарню, що заставив колись львівським купцям. Острозький наклав арешт на друкарське майно Івана Федорова, та це не зупинило уже старого Федорова. З Гринем почав обладнувати все спочатку. Старість давалася взнаки, і 1583 року Іван Федоров помер, а лихварі забрали майно першодрукаря.

Цитати: "Книги. Як він часто думав про них, особливо після того, як померла його дружина і він лишився самотнім з малим сином", "…високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі, вправні великі руки, що любили ремесла і тесляра і палітурника", "…герб самого друкаря: кутник – необхідний прилад для друку і вигин річки, адже "книги – це ріки, що напувають всесвіт", "Його поховали у Львові. Син Іван і Гринь поклали плиту на могилі і вирізьбили на ній слова: "Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін…"".

Івашко. Син Івана Федорова, який вчився у батька книгодрукування. Івашка найбільше цікавили великі розкішні оправи книг. Івашко одружився і лишився працювати у Львові, відкрив свою палітурню.

Гринь. Хлопчик, товариш Івашка, який не вилазив з Заблудовської друкарні, а згодом його втягли в роботу, і Іван Федоров покладав на нього великі надії. За час, що жив Іван Федоров у Львові, протягом двох років Гринь вчився малярству, різьбярству на сталі у майстра-художника Пилиповича, друга Івана Федорова, та столярному ремеслу, і платив за навчання Гриня сам Іван Федоров. Коли Гринь став вправним друкарем, його підлещували купці Мамоничі, що колись перетягли до себе Петра Мстиславця. Якось Гринь не повернувся, Федоров здогадався про зраду, але невдовзі Гринь попросив пробачення і пообіцяв, що ніколи більше не покине старого.

Максим Грек. Старець, славетний учений, що близько тридцяти років сидів ув'язнений. Колись його викликали з Афона виправляти та перекладати святі книги. Коли він почав викривати багаті монастирі, багатіїв, що жили із страшної праці селян, Максима Грека обвинуватили в єресі і засудили. Звільнили його сімдесятип'ятилітнім немічним старцем. Після страшного заслання жив у Троїці. Іван Федоров отримав від нього ідею друкувати книги, які до цього лише переписували і робили багато помилок.

Цитати: "…стояв у кутку, худий, схожий на святих, мальованих на монастирських іконах… а в цього очі й досі горіли таким вогнем, ніби жаринки там були, в цих чорних очах".

Цар Іван Васильович. Вів нещадну боротьбу з боярами, які відчували себе повними владарями в своїх вотчинах-князівствах. Іван об'явив себе самодержавним царем всієї Русі. Дав саксонцю Шлітту немалі кошти і обіцяв щедро нагородити, коли той привезе майстрів різних справ і між ними і друкарів. Хотів друкувати в Московії книжки, щоб прославитися і зміцнити свою владу. Максим Грек казав йому, що тільки друкуванням можна уникнути безлічі помилок, яку припускають переписувачі.

Шлітт. Діловитий майстер саксонець, який шукав охочих їхати з ним до Московії. Йому були, потрібні лікарі, теслярі, ливарі, архітектори, майстри різних спеціальностей, адже московський цар Іван просив його навербувати таких людей. Спілка німецьких купців не пустила німецьких майстрів до Москви, а Шлітта посадили на 10 років у в'язницю.

Ганс Місенгейм. Посол від датського короля Християна III, який пропонував друкувати книжки, але хотів, щоб Москва перейшла на віру короля. Після цієї пропозиції цар вирішив обійтися в друкуванні книжок без іноземців.

Радник окольничий Олексій Адашев, ровесник і друг юнацьких років князь Курбський, думний дяк Висковатий. Найближчі друзі царя, підтримували його в боротьбі проти великих іменитих бояр.

Митрополит Макарій. Старий, розумний книголюб, що за його керівництвом протягом багатьох років у Новгороді переписали дванадцять фоліантів – товстих томів, куди увійшли твори багатьох візантійських, західних і руських письменників. У ці книги хотів зібрати Макарій все, що читали й поважала на Русі. Макарій підтримував царя у бажанні друкувати книги.

Петро Тимофійович Мстиславець. Помічник Івана Федорова у "Печатному домі", прибулець з Білорусі. Його переманили до себе багаті віденські купці Мамоничі, тож він покинув Івана Федорова.

Гетьман Григорій Ходкевич. Один з найбагатших литовських панів, українець родом, у якого знайшов притулок Іван Федоров після того, як покинув Москву. У маєтку Ходкевича в Заблудові Федоров почав друкувати книжки. Григорій Ходкевич не шкодував нічого ані для друкарів, ані для друкарні. 1569 року вийшла з друку перша руська книга в Литві – "Учительне євангеліє".

Цитати: "… чорновусий, чорнобородий, ще нестарий пан з чорними живими очима. Він стояв церед ними, високий, дебелий, взявшись руками в боки".

Князь Костянтин Костянтинович Острозький. Воєвода Київський, володів незчисленними багатствами і через це мав владу, силу і право. Він не перейшов у католицтво, обставини зробили його родовий замок в Острозі центром культурної діяльності в Україні, а він сам стояв на чолі знаменитої Острозької Академії.