Сашко Діденко. Звичайний хлопець, артилерист. Після закінчення війни чекав на демобілізацію. Зустрівши Лорі, переживає шалену пристрасть кохання. Він зовсім не переймається своєю долею, бо для нього відкрилося справжнє безмежжя світу любові. Сашко живе наче в неземному світі, для нього розкрилася важлива життєва істина, але не дійшла до свідомості страшна небезпека – вирок військового трибуналу. Автор зображує внутрішній стан хлопця напередодні страти, достовірно й водночас експресивно передає напруженість ситуації.
Захоплює благородність Сашка, котрий заступається за кохану, караючи за брутальність, грубість і цинізм її чоловіка. Військовий трибунал засудив Діденка до смерті, адже він втрутився в чужу родину в чужій країні, через свої нестримні бажання спричинив конфлікт між радянськими солдатами і населенням визволених територій. З одного боку, це було неприпустимим як з моральної, так і з політичної точки зору. З іншого, карати за любов – теж злочин.
Цитати: "Високо на водовозці в пілотці набакиреній, в медалях на всі груди сидить Діденко Сашко, артилерист", "…хміль сонця нуртує душу, і в голову лізе всяке таке, що чув про любощі фронтові, про знайомства в медсанбаті, а то й з місцевими грішницями, — таланить же іншим! А йому — що йому випадало? Гармату тільки й знав у житті, з нею пройшов півсвіту, перемісив багнюки! Понад хмарами з нею був, плацдарми тримав, — за гарматним боєм ніколи й на дівчат було озирнутись. І ось тепер в'їжджає в палаюче літо на своїй водовозці, спраглий, самотній…".
- За мить щастя (повний текст) ▲ читається за 26 хвилин
- За мить щастя (аналіз твору)
- За мить щастя (аналіз, паспорт твору)
- За мить щастя (скорочено)
- За мить щастя (шкільні твори)
- Чи можна кохання артилериста Сашка до угорки Лорі вважати коханням з першого погляду? Чому? (та інші запитання)
- Біографія Олеся Гончара
Лорі (Лариса). Несподівана кохана Сашка, яку він зустрів на полі під час жнив, коли розвозив воду. Образ Сашка ніби доповнює образ Лорі, створюючи повнокровний образ любові, яка завжди має поєднувати в собі піднесеність і страждання.
Цитати: "щось — як живе полум'я! — яскраво майнуло й зникло…І ось уже видно руки загорілі, що довершують свою снопасту працю…(вона) позиркує на шлях до солдата завабливим оком…Кофтина палахкотить на ній. Червона як жар. Волосся темніє, вільно спадаючи на плечі. Ноги загорілі блищать... і навіть п'ючи, вона, здається, одним оком весело зорить на шлях. Опустивши глек, вона сміливо всміхається до шляху, ніби під'юджує, припрошує тим усміхом табірного водовоза: "Іди, напою й тебе."