Улас Самчук — Марія (характеристика та аналіз героїв твору)

Марія. Головна героїня роману, життя якої автор зображає від народження і до смерті. День за днем перегортається книга буття Марії – дитячі літа, юність, зрілість, смерть від голоду. Письменник точно інформує про життєвий відтинок, наданий героїні долею. Це 71 рік та одинадцять місяців. Змалечку вона залишилась сиротою – батько загинув під час роботи у каменоломнях, а мати невдовзі після того теж зійшла в могилу. Дівчинка притулилась до багатодітної родини тітки Катерини, але там свої численні клопоти, тож гостро відчувала свою самотність і неприкаяність. Проте героїня не впадає в розпач, життєрадісна вдача допомагає їй перетерпіти лихоліття, вийти зі скрути більш загартованою, діяльною, вольовою. З дев'яти літ героїня змушена наймитувати. Своєю невсипущою працею й чесністю вона заслуговує на повагу з боку своїх господарів Заруб і як винагороду отримує від них на весілля гроші, дві десятини землі й корову на розплід. За жінку Марію хотів би мати не один заможний хлопець, але найбільше вона припала до серця вродливому наймитові Корнію та багатому сироті-каліці Гнату Кухарчуку. З Корнієм Марію єднала врода і взаємне кохання, з Гнатом – працьовитість і сирітство. Доля складається так, що Марія виходить заміж за Гната, а згодом розлучається, бо вирішує жити з Корнієм, який вернувся зі служби у царській армії. Жінка має сильний характер, бо у ті часи наважилася боротися за свою долю, добилася визнання у громаді. Образ Марії є уособленням мужньої, вольової жінки, автор показує величезний потенціал духовної і фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам.

Цитати: "Вона не бачила неба і землі, але чула голод і голосно про це нагадувала", "І так Марії пішов шостий рік. Її голівка вкрилася чорними м'якими кучерями, оченята горіли кусниками полірованого антрациту. Батька кликала татом, матір – мамою. Любила це робити безупинно", "Ніхто на неї не зважає, Марія залякана, гукала тата і дуже хотіла їсти. Чому сьогодні про неї забули, мати, замість того, щоб дати їсти, заливається слізьми", "Марія перелякана й голодна у запічку, простягає перед собою руки і кличе маму", "Їсти? Що могла їсти Марія? Їла шматок чорного хліба, їла недоспілу овоч, їла бараболі, ті самі черстві, водяні, що варилися для веприка і курей. Мала великий набубнявілий животик", "Та що Марії праця? Жне, в'яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить. Виграють оті чорнезні, оті бездонні... Гляне – опалить... А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять", "Дома у неї ще тисяча діл, але вона раз-два й полагодить. Біжить, рве і по короткому часі, вимита, вичепурена, у найновішій шелестючій спідниці, з хустинкою в руці наспотикача біжить Марія на вечірню", "Марія сумна, їла мало, не пила зовсім. Гнат як міг припрошував, підкладав їй, що видавалося йому смачнішим, годував цукерками, як дитину. Але вона все-таки сумна. Думала весь час за Корнія. В душі чула неспокій. Здавалося, страшний вчинила гріх. Боялася кари за зламану присягу бути вірною до смерті. Але де ж він? Пішов і ніби у воду канув. Де він?", Корній Перепутька. Кохав Марію, але його забрали на службу імперській Росії. Довгі сім років розлуки мали вивірити силу почуттів молодих людей. Корній не присилав листів, тому Марія, якій уже слід, як велить звичай, виходити заміж, вирішила не чекати. Повернення зі служби додому матроса Корнія Перепутьки, що "самого царя бачив і кричав йому "ура", внесло в родину Кухарчуків остаточний розлад. Марія залишила Гната і пов'язала свою долю з першим коханим. Оскільки царська служба перетворила Корнія на грубу й жорстоку людину, пробудила в ньому лінькуватість і розбещеність, нехіть до народних звичаїв і традицій, зневагу до рідної мови, саме дружині він завдячує відродженням кращих начал у своїй вдачі. Терпляча й любляча Марія зносила усі кривди з боку Перепутьки, вважаючи їх розплатою за недотримання присяги на вірність і чекання.

Цитати: "Білявий, стрункий Корній різне на гармонії – хоч-нехоч, а не моли й не проси, рветься сама присядка і шапка летить кандибобером з потилиці. Чортів Корній. Вус у нього засівається. Кучер на двадцять п'ять. Закрутив і має бісом на брови шовкові та карії очі. Марія витанцьовує, витупує. Дрібно-дрібно снують ноженята. Корній також у Мартина поденне тягнув, "возив копи, по три копи копаком", як сам хвалився Марії", "Правда, мав Корній добру витяжну гармонію, матроський "кльош" і кілька з викладеними комірами сорочок. У неділю, свято одягне кльош, візьме гармонію, залоскоче на її зубах пальцями... Марія з побожністю слухала його гру. Приходили дівчата, парубки і вибивали танці", З часом прийшлось відложити гармонію. Прийшлось відложити і кльош. З руки зняв годинник і повісив його в хаті на цвяшку під образами", "Матроство забувається, і він стає людиною. Поволі забуває матюки, переходить на рідну мову, яка вертає йому родинний утулок. Пізно вертається з праці Марія. Корній не кричить, не вимагає тупцяти коло нього".

Гнат Кухарчук. Заможний хлопець-каліка, який став першим чоловіком Марії, хоч вона його зовсім не любила. Своєрідно переплітаються долі Марії та Кухарчука – то зближення, то відчуження – аж до останніх днів життя. Вони різні і в той же час споріднені душі, які тонко відчувають одне одного. Коли гнаний образою Гнат спалив хату, клуню, хліви Перепутьків, щоб відімстити за свої страждання, Марія відводить від нього підозру односельців, хоча переконана в провині свого першого чоловіка. Саме Гнат проглядає через свій віщий сон у майбутнє Перепутьків і застерігає кохану (йому сниться Максим з сокирою в руках на тлі великого темного льоху з страшним сатанинським оком, він відсікає руку матері, а затим гине – тією ж зброєю батько розкроїв синові черепа).

Цитати: "Низького зросту і на праву ногу все – два з половиною! два з половиною! — виробляв. Ще малим хлопцем цюкнув сокирою в чашку коліна, нога зігнулася і так зрослася. Та чи ж він винен, що і йому подобається Марія?", "Гнат Кухарчук кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. Їx три брати. Працьовиті всі і розумні. Середній минулої весни відділився на хуторі, Гнат лишився зі старшим, Михайлом, і його жінкою Одаркою", "І хоч Гнат не який там красунь, але дівчата бігали за ним тичбою. Але він не туди дивився. Піде на вечірню і весь час стереже за Марією. Вертається Марія з вечірні, Гнат уже чекає її чи то біля копанок, чи коло перелазу", "Одного дня приїхав у ліс, попав під деревину, яка потрощила йому якраз криву ногу. Був ще не зовсім видужалий, щоб міг як слід справлятися з працею. Пізно уночі майже непритомного, витіклого кров'ю, привезли Гната додому. Марія не розуміла, що це твориться. Бігала і благала когось рятунку."

Мартин Заруба. Порядний господар, у якого з дев'яти років жила і працювала Марія. За сім років служби Мартин віддячив Марії тим, що виділив землю, корову і справив весілля.

Цитати: "Мартин Заруба мав дві господарки. У селі й на хуторі. На хуторі господарив сам, у селі стара мати Домаха заправляла. Любила стара Марію, але дівчина воліла хутір від села", "У Мартина Заруби десять корів, ялівняк, безрогі. У Мартина шестеро не стаєнних, а робочих коней. Цілий рік дві наймички ледве вправлялися. На подвір'ї наймити. На жнива наймав окрему силу. Поле широке, вироблене".

Тітка Катерина. Жінка, у якої після смерті батьків жила Марія. У тітки Марія пасла гусей, за дитиною ніхто не доглядав: "Жила у тітки Катерини. Де ж подінеться сирота? Забрала, і спочатку нічого було. Добра, лагідна. Але ж не може людина вічно бути доброю і лагідною, а ще коли маєш п'ятеро крикливих ротів".

Гапка Хомиха. Гнатова сусідка, яка допомогла йому повернути Марію в сім'ю, коли жінка відвернулася від дому. "Одного разу заговорила з Гнатом сусідка Гапка Хомиха. У неї три роки тому помер "її" та залишив купу злиднів і три малих лобурі. Всі знають, чим славиться на кутку Гапка. її славетний язичок вертівся спритно і невгомонно. Перша, люди мої, клепарка. Вулична жива часопис."

Надія. Дочка Гната і Марії, померла від тифу малою. "Через два роки Надія бігала, вигукувала "тату", "мамо", ластівкою літала коло своїх батьків і щебетала датячі щебети. Марія пишно одягала її, купала, мила. У неділю чи свято виведе до церкви – куми і рідні не натішаться.

Демко. Найстарший син Марії і Корнія. Демко воював під час Першої світової війни. Спершу батькам повідомили, що його вбили, потім виявилося, що він в полоні у німців. Демко писав додому і просив житніх сухарів.

Цитати: "Коли можна було, Демко йшов на музики. У нього навіть вус не висипав, але дівчатка вже задивляються на стрункого чорноокого парубчака.", "Демко підріс на рекрута і мусить йти виконувати свої обов'язки перед царем. Прийняли його до гармати і завезли на далекий Кавказ", "Демко, син Марії, трупом ліг. Чекала, видивлялася. Горіли й виливалися старі очі. Даремно".

Максим. Середній син Марії і Корнія. З дитинства не любив працювати, став більшовиком, зрікся батьків

Цитати: "Максимові це зовсім не до вподоби. Він звик щодня бігти на вулицю, назбирати юрбу хлопчиськів і гасати з ними по вигоні та садах. Видерти кубло птаха, обірвати чужу яблуню чи грушу, зробити якусь капость... О, на це Максим перший майстер. Корнієві не раз приходилося вислухувати від сусідів за Максимові вчинки, але після діставалося і самому справникові досить", "По відході Демка, коли на Максима припало більше праці, він зовсім відмовився "служити батькові… Пересварилися, і Максим покинув дому. Пішов шукати легкого хліба. Подався до міста і там дістав місце лакея при дворянському клубі. Корній мусив найняти чужого парубка до роботи", "Зате вернувся Максим. Серед очей гранатних і скорострільних білих зубів вбирався молодий селюк у більшовицьку шкуру. З тупоту вояцьких чобіт, з випарів фронтових мітингів вирвався й шубовхнув він, з гранчастим чолом, у розхристаний, шалений тан. На ньому френч і галіфе. Цегельної барви обличчя крите шорсткою щетиною. Під носом колюча пляма рудуватих вусиків.