Анатолій Дімаров — На коні й під конем (характеристика та аналіз героїв твору)

Толя. Головний герой повісті. На початку твору зображений 5-річним хлопчиком, а в кінці твору постає дорослим хлопцем, який воює проти німців під час Другої світової. З дитинства Толя був вигадником і пустуном, цим він завдавав багато клопоту матері. Та навіть такий розбишака полюбив книжки і змалечку не міг уявити без них життя. За допомогою фантазії Толя мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро й перемагає зло. Перед читачами формується образ допитливої, активної людини. Звичайно, автор вказує і на негативні риси характеру Толика: він непослідовний, розбишакуватий, завдає чимало клопоту. Але, поруч з цим, в душі головного героя формуються важливі морально-етичні принципи і закони. У цьому плані великий вплив на свідомість хлопчика мала книга, яка стане незамінним товаришем і мудрою порадницею в подальшому дорослому житті. Не всі витівки Толі видаються невинними: одного дня влаштовується пишний похорон качура, випадково забитого дітлахами, іншим разом хлопці хочуть упіймати живого зайця, наливши смоли на стежку. Натомість упіймалася стара Миколина баба, а потім і батько. Одного разу Только вимазав останнє сало на рейки, щоб зупинити поїзд. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур'ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з пліч. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика. Водночас Толик в дитинстві інколи ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий.

Цитати: "Хоч і гнівався дуже на отого вчителя, який не міг почекати хоча б до весни, однак не міг не відчувати і певної вдячності до нього. Адже якби не він, не оті його ящики, я хтозна-коли зміг би читати такі цікаві книжки. Що приносили мені стільки втіхи. Що породжували в моїй розпаленій уяві звабливі мрії", "У восьмому класі я перечитав майже всі книжки з нашої шкільної бібліотеки. …бібліотекарка, порадила мені записатись у бібліотеку Палацу культури. Там вистачить що читати, поки й школу закінчу", "…я страх не люблю упертих людей!", "Сиджу, мов сич, і мені вже не до задачки, не до уроків. Мені здається, що я теж люблю Ніну. Ну, хай іще не люблю, хай тільки починаю любити. Бо вона мені як друг, як вірний товариш".

Сергійко. Молодший брат Толі, на початку повісті йому лише 2 роки. Брати часто б'ються, сваряться, але один за одного стоять горою, готові прийти на допомогу. Наприклад, коли Толя йде служити в армію, Сергійко віддає йому всі свої гроші, які складав на конструктор. Сергійко, як і його брат, вигадник. Якось, ще маленьким, він виколупав начинку з пирога, поки мама не бачила, а потім брати "замели сліди".

Цитати: "Пиріжки з квасолею, великою та солодкою, молоко холодне і дуже смачне. Сергій присмоктується до важкої череп'яної чашки, довго сопе в неї, і пузце його росте на очах. А коли відривається, то в нього через увесь лоб — підкова з білої піни", "Та мені не можна виходити з хати, бо на ліжку лежить хворий Сергійко, якого я мушу доглядати, поки мама повернеться з Миронівки. Пішла вона туди з самого ранку, щоб покликати фельдшера, та й досі немає, а Сергійкові все гірше та гірше. Соває неспокійно головою по подушці, шукаючи, де холодніше, щоки його аж горять, і він ледве зводить посинілі повіки, коли я нахиляюсь над ним", "Не бити Сергійка я ніяк не міг. З тієї простої причини, що такого вреднющого брата не було, мабуть, відколи й земля стоїть", "Сергійко тільки сопе, поспішаючи за мною. Хоч він уже в першому класі, та все ніяк не росте: такий же, як і два роки тому. Однак упертості йому не позичати. Як що, так: "Я сам!" І одпихає мене кулаками", "Він завжди як не струже, то щось збива, і мама каже, що Сергійко буде інженером. Я ж переконаний, що мій молодший братунь виросте найупертішим у світі ослиськом", "Я по–справжньому зворушений. Знаю ж бо, як важко Сергійкові оддавати ці гроші. Збирав більше року — на "Конструктор". Не дозволяв собі купити найдешевших цукерок."

Марія Олексіївна. Мама Толі і Сергійка, вчителька, сама виховувала дітей. Марія Олексіївна постає перед нами всерозуміючою, доброю та водночас вимогливою та справедливою. Мати – опора сина, вона, навіть попри сильний потяг сина до пригодницького буття, намагається "вивести його в люди", виховує і старається вкласти в нього все найкраще.

Цитати: "Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чистото ми вже так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька"; "В сільської вчительки – яка зарплата? Два ж лобуряки на руках, спробуй їх вдягти та взути, коли одяг–взуття так і горить, не те що на людських дітях. А ще книжки–зошити та їсти щодня", "Тепер усе мені зрозуміло: мама просто боїться, що я залишусь поза середньою школою. І тоді — прощай вища освіта, яку вона мріє дати синові".

Ванько. Хлопчик, з яким Толя познайомився на греблі. Згодом хлопці стали найкращими друзями. Назавжди запам'яталося Толі, як вони з Ваньком побудували пліт і збиралися у довгу мандрівку річкою. Після сьомого класу дороги друзів розійшлися, але в пам'яті залишилося багато веселих спогадів про різні пригоди.

Цитати: "Край оцим сутичкам поклав мій вірний друзяка –Ванько: він разом зі мною почав ходити по воду, і в перший же день ми одлупцювали Грицька", "А все – Ванькова чесна натура. Ніколи не може змовчати, завжди так і вискочить із своїм дурним язиком", "Признатись, заздрив я Ванькові. Йому вже видали форму: шинелю, картуз і ремінь з пряжкою. Коли Ванько вийшов на вулицю, ми поніміли. А він іще й нахвалявся: — Ось одержу стипендію – куритиму тільки "Казбек". Ванькові судилася казкова доля: ходити у формі, курити "Казбек" і водити поїзди".

Микола. Син Толиного сусіди, старший на 2 роки від головного героя. Микола привчав Толю і Сергійка до релігії, зробив для Толі карнавку, щоб склади гроші на купівлю пугача. Якось Толя і Микола розбили у школі нові вікна, щоб помститися скляреві, але потім вони побачили сльози майстра і зрозуміли, що зробили погано. Микола, як найстарший з компанії, організовував "похорон" вбитого качура, який належав діду Стратону. Іншого разу Микола організував полювання на зайців з допомогою смоли.

Сонька. Подруга Толі. Її мама Одарка часто сварила неслухняного Толю. Сонька не пішла вчитися після сьомого класу, а вийшла заміж.

Оля Чровжова. Однокласниця Толі, яка згодом вчилася з ним у старших класах в місті. Сонька і Оля були подругами.

Федько Шульга. Хлопець, з яким Толя жив у місті, коли навчався у школі. Він любив брехати, вночі заважав Толі, бо дуже хропів. Толя вважав його задавакою, бо коли Федько учився в сільській школі, ще у сьомому класі, то в нього одного була справжнісінька портупея з великою мідною пряжкою з зіркою.

Мишко Кононенко. Однокласник Толі у міській школі. Щиро захоплювався, коли Толя побив Голобородька.

Васько Гаврильченко. Ще один однокласник Толі, його друг. Васько відвідував гурток планеристів, марив літаками, згодом вступив в авіаційне училище.

Ніна Рибальченко. Однокласниця Толі, допомагала йому покращити успішність з німецької мови. Ніні подобався Толя, але він знав, що дівчина подобається Гаврильченку, тому не звертав на неї уваги.

Кім. Однокласник Толі в місті, незвичайне ім'я означало "Комуністичний Інтернаціонал Молоді". У "Інтернаціонала" було ніжне дівоче обличчя і такі густі вії, що їм би позаздрила кожна дівчина.