На мою думку, це пригода, про яку розповідається в епізоді під назвою "Помста". Автор розповідає нам про драматичну долю народного умільця, сільського скляра. Не склалася його особиста доля, та в роботі він був поетом. Чоловік не просто склив вікна – він "священнодіяв". І ось у селі будують нову школу. Випадково Толя з Миколою впали на нерозрізане скло. Дядько, звичайно, розгнівався і справедливо покарав хлопців кропивою. Але замість того, щоб вибачитися, адже збитків зазнав скляр, розбишаки вирішили помститися – побили двоє нових вікон у школі. Психологічні деталі реакції скляра і дітлахів заслуговують на особливу увагу: хлопці чекали лайки, натомість літній чоловік заплакав. "Плакав мовчки, без лайки, без слів, і нам моторошно було дивитись, як плаче доросла, стара людина, навіть не витираючи сліз, що зависали на густій щетині, гаряче спалахували поодинокими росинками. Ми відчули, що зробили щось дуже погане, дуже зле, далеке від звичайної помсти, і мовчки порачкували з кущів". Отже, спочатку перед нами виявляється дитяча жорстокість, образа, що потім поступається в душі співчуттю і каяттю. Незважаючи на пустощі, у цих дітей здорова душа, є совість, тому їм і стало соромно.