Леся Українка — Давня казка (характеристика та аналіз героїв твору)

Поет. В образі поета втілено митця з високими моральними якостями. Він не женеться за багатством, йому не потрібні лаври придворного співака. Поет має почуття гідності й готовий підтримати лицаря, але лише доти, доки допомога не порушує його основних життєвих принципів. Він написав серенаду, щоб закохати панночку в Бертольдо, створив уїдливого вірша, який надихнув народ на штурм фортеці. Але як тільки прості люди почали зазнавати утисків від Бертольдо, поет займає принципову позицію. Він ставить своє слово на захист народу. Його пісні надихають на боротьбу, їх не можуть спинити навіть тюремні мури. Отже, на думку Лесі Українки, поезія повинна не тільки нести красу, а й служити народу, захищати його інтереси.

В образі поета втілилися переконання самої авторки. Недарма Леся Українка зізнавалася: "Я сама подібна до героя моєї "Давньої казки",— що то тільки й мав талан до віршів не позичений, а власний". Її поет понад усе цінує свободу, але ніколи не почувається самотнім, задовольняється малим, але водночас уважає себе найбагатшим, бо весь світ – це його "багатство-панство".

Нехтуючи матеріальними багатствами, поет віддає перевагу творчості – лише з нею він "щасливий завжди й вільний". Навіть загроза смерті не може здолати митця. І в темниці він почувається вільним, бо немає сили, яка б спинила його "думи-чарівниці".

Бертольдо. Лицар, головний противник поета. Бертольдо впевнений, що все в цьому світі вирішують багатство і влада. Близький поетові "надхмарний світ" творчої уяви лицар без вагань готовий проміняти на "справжнє графство". Не дивно, що у відповідь на почуті від поета слова він імпульсивно вигукує: "Боже! Чоловік сей божевільний!". Співець допомагає Бертольдо завоювати серце коханої, його пісні торують лицареві шлях до розкішного життя та графського титулу. Однак Бертольдові не знайоме почуття вдячності: він міряє інших за власною міркою, використовуючи людей для досягнення мети. Такі бажані влада й багатство не приносять лицареві щастя, навпаки, вони руйнують його душу, перетворюючи володаря на жорстокого тирана. Коли ж гостре поетичне слово стає на оборону народних прав, Бертольдо зваблює автора пісень лаврами придворного поета.