Леся Українка — Як дитиною, бувало... (аналіз, паспорт твору)

Аналіз твору

Літературний рід: лірика.

Жанр: вірш.


Рік написання: 1897 р.


Віршовий розмір: хорей.

Кількість строф: чотири.


Основна думка: сильна духом людина здатна долати труднощі.


Тема: болючі переживання поетеси з приводу власного здоров'я; намагання героїні боротися через силу з хворобою, яка її спіткала в дитинстві.


Ідея: уславлення сили волі, заклик долати труднощі.


Художні засоби, стилістичні фігури:

Епітети: гостра, злобна епіграма, малою горда, вставала тихо, безпощадній зброї; давню гордість.

Метафори: "упаду собі на лихо", "зброї сміху... піддаватись". 

Персоніфікація: "в серце біль доходив", "зірватись має ...епіграма".

Повтори звукові: от-от.

Риторичне запитання: "Що болить?"

Антитеза: "щоб не плакать, я сміялась", "плачу я, щоб не сміятись".

Оксиморон: "жартом злим".


Образи та символічні образи: образ ліричної героїні – сильної духом дівчинки

Риси вдачі ліричної героїні які виявляються у першій частині вірша: сила волі, мужність, терпимість, витримка, гордовитість, вміння долати будь-які перешкоди

Зміни які відбуваються з ліричною героїнею у другій частині: життя дорослої людини, її проблеми відрізняються від дитячих. Тому треба вміти стримувати емоції, застерігати себе від необережного слова. Лірична героїня, стримуючи гордість, плаче, щоб не сміятися.


Примітки та корисна інформація:

Вірш умовно можна поділити на дві частини. У перших двох строфах поетеса згадує себе в дитинстві, у двох інших йдеться про дорослу вже людину-митця.

У дитинстві Леся зрозуміла марність сліз у боротьбі зі своєю хворобою, намагалась не зосереджуватись на ній ("як дитиною, бувало, упаду собі на лихо"), хоч терпіла важкий фізичний біль ("хоч в серце біль доходив").

Мужня дівчинка терпляче переносила страждання ("але я не признавалась"), долала труднощі з гордою посмішкою, формуючи здатність бути радісною ("щоб не плакать, я сміялась").

Будучи дорослою Леся Українка усвідомлює невиліковність хвороби, яка спіткала її ще з дитинства (для мене жартом злим кінчиться драма), проте тепер вона не безжурний співець ("от-от зірватись має гостра, злобна епіграма").

Поетесі все важче сміятися, бо відчуває біль інших людей ("безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись"), тепер вона намагається поетичним словом говорити про чужі страждання ("забувши давню гордість, плачу я, щоб не сміятись).