Михайло Стельмах — Щедрий вечір (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Повість.

Час створення. 1966 рік.

Автор. Михайло Стельмах (1912-1983) – український письменник, драматург, педагог, фольклорист.

Тема. Зображення дитинства головного героя, витоків формування його характеру, світу дитячих переживань, впливу на головного героя краси навколишнього світу, сімейних цінностей, народних уявлень про світ.

Ідея. Утвердження думки про те, що саме в дитинстві формується людина, тому треба оточити дитину любов'ю і вчити її любити навколишній світ, цінувати природу, розрізняти добро і зло, завжди чинити справедливо.

Проблеми. Добро і зло; сімейні цінності; дитинство; дитяча дружба; відносини між батьками і дітьми; людська нечесність і підступність; бережливе ставлення до природи; реальне і казкове у світосприйнятті дитини.

 Композиція і сюжет твору

Повість "Щедрий вечір" стала гармонійним продовженням першої частини "Гуси-лебеді летять". У "Щедрому вечорі" оповідь ведеться вже від імені Михайлика-учня.

За своєю художньою структурою повість "Щедрий вечір" нагадує описову повість (розлогі описи, подієва основа, поступове висвітлення змісту зображуваного). У творі органічно поєднались ліризм з достовірністю, зображення життя у "формах самого життя" з романтичним його піднесенням, антитезним відтінюванням змагань добра зі злом, правди з кривдою. В центрі ліричної повісті є формування особистості головного героя – хлопчика Михайлика.

Повість написана у формі спогадів про минуле, в яких важко відокремити документальне від художнього домислу. Головний герой зустрічається з різними людьми, спостерігає за їхніми вчинками, дає свої оцінки подіям і людям, які його оточують. Михайлик переважно говорить про події, які відбуваються з ним. Всі інші явища так чи інакше стосуються його або родини. Все, що відбувається, пропускається через його сприймання.

У повісті наявні численні ліричні відступи, коли Михайлик захоплюється красою навколишнього світу: "Я тепер лягаю і встаю, викупаний цими пахощами, — літо, літечко! Я люблю, як ти розкриваєш свої вії, примружений житній цвіт, я люблю, як ти довірливо дивишся на мене очима волошки і озиваєшся косою у лузі, перепілкою в полі".

Своїм дитячим серцем Михайлик відчуває добро і зло, має неприязнь до людей душевно черствих. Народна мудрість глибоко проникає в думки Михайлика: "І справді, у нас люди чиїсь гроші міряли, наче картоплю: і возами, і мішками, і мірками, і казанами, і горщиками. А про свої здебільшого казали так: дав бог копієчку, а чорт дірочку, та й попала божа копієчка в чортову дірочку". У свідомість Михайлика входять такі морально-етичні категорії, як справедливість і несправедливість, добро і зло.

 "Щедрий вечір" — це сповідь оповідача, який змальовує цілісний світ дитинства, утвердження добра, людяного в світі й у собі. З великою художньою силою у творі відтворено, як людина досягає духовного змужніння, що формує її світ, її гуманістичну сутність. Герой змальовується у своїй близькості до інших людей і неповторності. Особливо дорогі Михайликові дід Дем'ян, дядько Сабастіян і Микола, тітка Олена й Одарка, діди Данило й Корній, кобзар Левко, бо вони є втіленням добра і справедливості. Поступово Михайлик приходить до висновку, що добро потрібно творити, активно захищаючи його. Народний оптимізм передається героєві, як передається мова, пісня, високі етичні поняття: честь, вірність, доброта. Підліток неначе всмоктує в себе широку гаму народних моральних і духовних понять. Для батьків Михайлика жито, перший нажатий сніп — це святиня з великої літери, втілення щастя на землі. Оповідач поетизує процес праці женців, милується високим моральним світом, що панує в хліборобській родині. Особливо поетичними фарбами змальовується образ матері Михайлика – Ганни Іванівни. Вона дарувала людям ласку й душевне багатство. Своєю любов'ю й альтруїзмом, мов сонцем, мати огрівала й освітлювала душу Михайлика, щоб він не зігнувся перед важкими житейськими випробуваннями. Цій жінці було притаманне справжнє відчуття життя, яке властиве високим і благородним душам. Саме мати виявляється творчою силою, бо сіє, мов зерно, навесні, любов, тепло і добро. Саме вона наділяється важливою рисою: давати довгочасне життя прекрасному, прикрашати його.

Експозиція. Михайлик і його батьки після поділу дідизни мусять жити в клуні. Мама хлопчика, Ганна, журиться їхньою бідністю. Сім'ю обсіли нестатки, тому батько Михайлика – Панас, хоче їхати з жінкою і сином у херсонські степи. Мама і Михайлик не хочуть нікуди їхати.

Зав'язка. Дядько Володимир хоче купити у Панаса його десятину, бо знає про можливий переїзд.

Розвиток дії. Батьки хлопця сперечаються, бо мама не хоче покидати рідне село. Люба – подруга Михайлика, просить його батьків не їхати. Батько вирішує не їхати. Михайлик провідує Любу, діти часто гуляють в лісі. Літом Михайлик вперше стає женцем, восени йде до школи, взимку радіє снігові, сам їде до млина, на ярмарку продає з батьком кобилу Обмінну. Перед самим Різдвом Михайлик катається на льоду і мало не топиться у крижаній воді. На Святвечір Михайлик відвідує дядька Себастіяна, у якого збирається багато гостей. Хлопчик отримує пропозицію поїхати у бібліотеку у Майдан-Трепівський, адже любить читати і сам пише п'єси.

Кульмінація. Щедрий вечір. Михайлик їде з дядьком Себастіяном у Майдан-Трепівський і обирає дві книжки, а вчитель запрошує хлопчика після закінчення школи приїжджати вчитися сюди.

Розв'язка. Щасливий Михайлик повертається додому, всюди лунають щедрівки, він бачить Любу, до його дому їдуть гості: "І хороше, і дивно, і радісно стало малому Михайлику в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори...".