Степан Васильченко — Приблуда (характеристика та аналіз героїв твору)

Мишко. Головний герой, десятирічний безпритульний хлопчик, який приходить у переповнений дитячий будинок. Щоб його не вигнали діти, Мишко говорить неправду, ніби у нього є батьки, які піклуються про нього, будуть учити на музиканта, смачно годують. Звичайно, його лахміття та виразки на ногах викривають брехню, проте дітям хочеться вірити в історію, яку їм розповідає цей білоголовий хлопчик. І приблуді Мишку, і всім дітям, які втратили свої родини, фантазування про "маму і папу", які люблять свого сина, здаються надзвичайно привабливими. Дізнавшись, що Мишко безпритульний, діти не проявляють ненависті, бо хлопчик такий же, як вони всі. На раді діти вирішують прийняти його до гурту, їм вдається вмовити завідувачку не виганяти хлопця. Мишко постає у творі добрим, працьовитим, талановитим, чесним хлопцем. Показуючи характер малого Мишка, С.Васильченко звертає увагу й на його вольову натуру, зокрема тоді, коли всі побігли їсти суп без хлiба, без солi й без круп, а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав. Оригінально вирішує письменник "оприлюднення" Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось "пошамать": "Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать". "Собача" їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а "тривожні очі" дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, "пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати. Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця". Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті "реве", тож починають святкувати перемогу.

Цитати: "Каже казку білоголовий хлопчик років десяти.", "Оглядають хлопця: марний, обідраний, босі ноги всі в грязі.", "Мишко заспокоївся, підтяг штани, очі засяяли, аж луна скрізь заблищала: Ой, Морозе-Морозенку, Ти славний козаче...", "Мишко стояв, схилившись на одвірок, нахмурений. Все одхиляє убік голову, ніби на той обід і дивитись не хоче. Тільки в горлі у його кавкало, мовби глитав великі камінці.", "Цілий день бігав Мишко з хлопцями, як свій; носив казаном воду од криниці, лагодив двері, підмітав, гомонів, сміявся. Стемніло — зажурився. Стоїть самотній коло вікна, смутно дивиться на темні вікна, мне свою брудну благеньку будьонівку із зіркою.", "Мишко низько схилив голову. Один — ближче до його, придивився: котяться дві сльозини в Мишка, як той горох, по лицю.", "Мишко витер до сухого очі полою, насунув свою будьонівку на голову, важко зітхнув, мовчки пішов до дверей.", "З-під ліжка висувалась біляста, нестрижена голова, червоне од напруги лице.", "– Параско Калістратовно! Параско Каліст... Це не простий хлопець! Це найкращий за нас усіх! Роботящий, слухняний...", "Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене — живого не було на йому місця.".

Параска Калістратівна. Завідуюча у дитячому будинку, яку вихованці часто називають "наша плаксуха". Жінка добра і співчутлива, вірить у талант кожної дитини. Її гучний голос і крик нікого не лякають, бо вона має добре серце. Вона приймала дітей, хоч вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев'яносто.

Цитати: "Дівчатка винувато і злякано переводили очі з одного на другого, почувши цеє, одна — в плач, друга — в плач. Завідуюча зирк на їх — позгиналися, аж посиніли, — не втрималась — у сльози!", "... Завідуюча, схлипуючи, одягає гостей у якесь шмаття й присягається комусь: — Ні одного більше! Ні лялечки, хоч там що! Краще втечу.", "Сподівалися, що буде як і раніш бувало, — покричить, посердиться, а далі заплаче й прийме. Вони вже добре знають її, реву.", "Висока, огрядна, в мужичих чоботях, голос, як труба, іде, як буря... Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась, аж схрипла. Приперла на плечах пудів зо два борошна і трохи пшона. Прийшла, мотається сюди-туди, забула, що вже дома, не говорить — кричить: не дурно, видно, досталося те борошно. — Семенові промивали ногу? Валі міряли температуру? Та чому сміття не винесено? Вікно хто розбив? А книжка чого ото під столом? Староста! Староста!", "Дивиться на дітей, віри не діймає: чогось поблискують тривожно очі.", "— Так реве, так реве, аж захлинається! Аж ніс їй почервонів! Витре носа хусточкою та й знову!", "Вийшла умита, спокійна. Голос твердий, як криця…".