Степан Васильченко — Приблуда (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Оповідання.

Час створення. 1925 рік.

Автор. Степан Васильченко (1879-1932) – український письменник і педагог.

Тема. Зображення життя дітей у дитячому будинку, важких умов (голод і холод), дитячої згуртованості і взаємопідтримки.

Ідея. Утвердження думки про потребу для безпритульних дітей людської доброти, турботливого ставлення, піклування; оспівування дитячої дружби і взаємопідтримки.

Проблеми. Дитинство; сирітство; голод; людська доброта; гуманізм; дитяча безпритульність; взаємопідтримка і дитяча дружба; відповідальність дорослих за долю дітей.

Композиція і сюжет твору

Степан Васильченко не вигадував сюжетів своїх творів, а брав їх із широко розгорнутої перед ним книги життя. Сюжет оповідання "Приблуда" взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. С. Васильченко був завідувачем дитячого будинку.

Підзаголовком оповідання є "Із життя дитячого будинку", воно написане у 1925 році. Це був тяжкий період в історії нашої держави. Революція, громадянська війна, біженство, неврожай, безробіття, нужда і голод… Усе це сприяло поповненню армії безпритульних і бездоглядних дітей.

Добрий знавець життя, С. Васильченко не міг обійти теми безпритульності, яка була однією із провідних у тодішній літературі. Письменник, як ніхто інший, знав, як тяжко доводилося виживати дітям, які втратили батьків, загубилися у вихорі буремних подій. Та С.Васильченко був оптимістом. Незважаючи на похмурий колорит і картини безпритульності, його оповідання "Приблуда" звучить бадьоро й оптимістично. Він вірив, що в дитячих будинках кується краща доля для нещасних сиріт.

Оповідання починається з картини жахливого стану приміщення дитбудинку, у яку діти відчувають голод і холод. Їхнє життя безхлібне, бідне, але діти не втрачають бажання гратися, слухати казки, сміятися. Вони вміють дружити, обороняти одне одного, триматися гурту. Досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

Автор показує, що умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, опалювати приміщення доводиться дошками з сусідського паркану. Та в дітей є людина, яка піклується про них з усіх сил. Це Параска Калістратівна. Діти знали, що за її зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю криється чуле й добре серце, яке не зможе відмовитися від жодної дитини. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок безпритульність, розруха, голоднеча. Не змогла вона не прийняти до гурту Мишка, за якого просили усі діти і вигляд якого викликав у неї сльози.

Письменник показав нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, плекають паростки людської моралі та гуманності. Піклування Параски Калістратівни, її віра у їхнє краще майбутнє допомагають сиротам виживати у вкрай складних обставинах.

Експозиція. Опис дитячого будинку. Завідуюча і якийсь чоловік сперечаються, бо жінка не може прийняти ще двох дівчаток, адже дитячий будинок переповнений. Діти голодні, а в приміщенні холодно, бо надворі осінь.

Зав'язка. Білоголовий хлопчик років десяти привертає увагу дітей. Він прийшов "гулять" у дитячий будинок.

Розвиток дії. Мишко подобається дітям. Усі обідають, але Мишко бреше, що вдома поїв. Ввечері Мишко признався, що він безпритульний. Діти влаштовують раду і приймають хлопця до гурту. Залишається вмовити завідуючу прийняти ще одну дитину.

Кульмінація. Параска Калістратівна виявляє Мишка під ліжком, де він гризе кістку. Завідуюча оглядає хлопця і плаче у своєму кабінеті.

Розв'язка. Параска Калістратівна приймає хлопця, дає одяг. Діти лягають спати, "Усе — майбутні зорі нового життя."