Василь Стефаник — Новина (характеристика та аналіз героїв твору)

Гриць Летючий. Письменник розкрив психологічні стани доведеної до відчаю людини за допомогою низки точних художніх деталей. Важливими є також монологи й діалоги. Існування селянина автор навіть не визначив як життя – "Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми". Не жив, а мучився. Від дітей лише й чув: "Дєдю, ми хочемо їсти". Прозаїк не уникає незвичних порівнянь і натуралістичних деталей. Діти, які їдять хліб – "як щенята коло голої кістки", "як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають". Дивлячись на доньок, батько пережив страх, ніби йому відкрилося щось приховане: "Гриць глянув на них із лави і погадав: "Мерці", – і напудився так, що аж його піт обсипав". Здається, Гриць замість дітей, які їдять хліб, бачить (чи передбачає?) їхнє майбутнє: "Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: "Мерці!". Саме тоді Гриць Летючий пережив внутрішній злам — коли перед ним відкрилася вся гірка правда про безрадісне майбутнє доньок. Невдовзі після цього він і зважився на вбивство. Тема батьківської любові набуває у В. Стефаника парадоксального трактування. Характерно, що після вбивства молодшої доньки батько навіть у дрібницях турбується про старшу, яка "випросилася": "Ґандзю, Ґандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпешніше". Певно, для самого Гриця все, що відбулося, є справжньою трагедією любові й безнадії. Про душевний стан героя більше дає знати завершальний епізод твору: Гриць збирається перебрести річку, та немов якась сила спиняє. Він молиться, глибоко переживає й страждає, бо почуває себе великим грішником, якого й вода не приймає через скоєне дітовбивство.

Цитати: "Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки.", "Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: "Мерці!"", "Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди.", "Гриць стреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову.".

Гандзуня і Доська. Старша і молодша дочки Гриця. Молодшу Доську Гриць втопив, а Гандзю відпустив, бо вона просила не топити її.

Цитати: "…а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.", "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.".