Василь Королів-Старий — Потерчата (характеристика та аналіз героїв твору)

Оверко. Дяк, один з головних героїв казки, духовна особа. Якось він вирушив в сусіднє село на Храм і затримався там до пізньої ночі. Повертаючись додому, він потрапив у болото, мало не втопився, але на допомогу прийшли добрі істоти, яких не помічає людське око. Дяк постає у казці богобоязливим, дотепним, має гарний голос і любить співати. Дяк Оверко любив випити горілки, але потрапивши через неї в біду, щиро каявся: "Чи не випив я зайвої чарки? Може, допився до зеленого змія? Не дурно ж у мене перед очима зелені вогні плигають!..".

Цитати: "…дяк Оверко, добре уконтентований на Храмовому святі й трошки під чарчиною, вийшов з другого села й підходив до болота з протилежного боку.", "А дяк, хитаючись, помалу посувався вперед. Він навмисно цюкав ціпком на твердій підмерзлій дорозі, щоб почути, де буде м'яке болото. Знічев'я та щоб було веселіше, він тихенько наспівував церковної пісеньки: — Бла-а-ажен му-у-ж, іже не ідеть на совє-є-т нече-е-сти-вих. Алілуя, алі...", "Від того видовиська дякові й хміль увесь вийшов з голови. Поза шкірою покотив мороз, неначе хтось посипав йому за комір холодного шроту. Шапка також полізла з голови, дарма що на його блискучій лисині було всього тільки одинадцять волосинок, які тепер стали дибом.", "А він дивився на вогники й мізкував: "Загибає моя душа! Кінець наближається!.." Тоді почав молитися та хрестити тремтячою рукою ту невидиму силу, що манила його до себе.", "Трохи було йому страшно, що ж скаже дячиха Євпраксія, що він так забарився та затьопався... Витяг він з кишені мокру червону хустку, витер з чола холодний піт. Потім нюхнув тютюну, чхнув, аж йому іскри з очей посипались, й підступив до своєї хвіртки.", "Дяк увесь був вимазаний чорним глеєм, по всьому обличчю було розмазане багно, виглядав він, неначе мокра курка, а на самому носі налипла добра купа бруду, що висіла, мов кишка у індика.", "…він скоса поглянув, чи нема в руках у дячихи якогось деркача, бо добре знав, що нашкодив.".

Євпраксія. Дячиха, гарна господиня і турботлива жінка, яку трохи побоюється дяк. Вона дбала про сімейний затишок, як і Домовик, але не любила, коли чоловік пив.

Цитати: "Вона гнівалася. А господині ж найгірше, коли вона когось чекає до столу, а той не йде.", побачивши брудного чоловіка "підскочила, мов опечена." і сказала: "— Сам ти — нечиста сила! А водила тебе по болоті горілка, безбожнику!..", ""А таки розумна жінка моя господиня!" — подумав про себе Домовик.".

Домовик. Чекав дяка-господаря, сумував без нього. Домовик любив курити люльку, бути весь час вдома, пильнувати за порядком, слухати спів дяка.

Цитати: "Він звик, що й дяк також, як сам Домовик, рідко відходив з дому на довгий час. Та ще домовик любив старого господаря за те, що той завжди був веселий та говіркий, а коли бував з чогось задоволений, то виспівував дуже гарно тонесеньким голоском, мов малий хлопчисько, троїчне "Господи, помилуй!" — по тричі вряд. "Бач, випискує, мов комарик!" — посміхався тоді Домовик й почував від того велику приємність. Тепер же йому було сумно...", "Домовик виплигнув на хату й сів на теплий бовдур. Відтіль його приємно обвівало легеньким димом березових дров й смачно пахла вечеря. Він подивився навколо, вхопив іскру з димаря, запалив люлечку й виглядав далі.", "…заглянув до собачої будки: чи не спить там Бровко? — подивився, чи Відьма замкнула хлів з коровами; відсунув цебер з цямрини, щоб той не впав у колодязь.", "І з кожною хвилиною домовик помічав, як у нього в серці настає неспокій за свого господаря.", "Домовик по-селянському насунув шапку на вуха й швидко подався назустріч господарю до великого болота, що було на шляху...", "Мов цап, пострибав він чимдужче по купинах. Потім підскочив до загрузлого в болоті дяка, перевернувся на стару вербу й простягнув йому просто в руки дебелого сука. Дяк Оверко вхопився обома руками за той сучок й почав видиратись нагору.", "Тим часом Домовик мигнув кілька разів другою вітою Потерчатам, щоб вони швидше погасили свої вогники. Він-бо бачив, що дяк їх дуже злякався.", "Потихеньку підштовхуючи свого господаря з багна, Домовик вивів дяка на суходіл. Тут він поставив його лицем в напрямі дороги, витяг з болота шапку, непомітно прив'язав її до шарфа й прошепотів на вухо таким способом, щоб дяк подумав, ніби то він сам так намислив: — Іди тепер, Оверку, просто й нічого не бійся!", "Домовик заскочив наперед й відчинив йому ворота. Потім поміг їх щільненько зачинити, а дяка пропустив у хату поперед себе. Тут знову він причинив за господарем двері, бо той сам забув це зробити: такий він був стурбований пригодою та щасливий, що врятувався від біди.", "Домовик також paдів, що йому вчасно прийшла думка йти рятувати господаря, бо в тім малім болоті не було ні Водяника, ні Русалок, а малі Потерчата не могли б самі врятувати дяка.", "Але ж коли дяк Оверко став біля печі перед світлом, то Домовик не міг втриматись від реготу. Неначе меблі затріщали, так пролунав його сміх."

Хуха. Маленька добра істота, яка попередила Потерчат, щоб допомогли дякові обминути болото.

Цитати: "За селом вискочила поперед нього з-під вільхи маленька, мов темний клубочок, левадна Хуха. Вона помітила, що дяк трохи п'яненький, й покотила попередити Потерчат, щоб ті заздалегідь розсвітили свої каганці. Бо ж тільки Потерчата могли показати дякові Оверкові справжній шлях в тім недобрім місці. Інакше він — п'яненький — міг дуже легко оступитися з дороги й загрузнути в болоті."

Потерчата. Добрі істоти, які на прохання Хухи побігли освітлювати шлях для дяка. Їхні вогники мали зеленкуватий відтінок. Вони не змогли допомогти, бо дяк налякався їх.

Цитати: "Тим часом далі засвітився другий вогник, потім третій, четвертий, десятий, двадцятий... То Потерчата розсвічували свої каганці й бігли вперед понад дорогою, щоб вказати дякові Оверкові шлях додому.", "Потерчатка були малесенькі, зовсім голі, з великими, блискучими очима й сторчоватими синенькими чубиками на голівках. Бігли вони жваво, тільки ж їхні маленькі криві ніжки не могли широко ступати, а через те вони посувалися вперед дуже повільно", "Потерчата враз побачили, що він збивається з шляху. Злякавшися, що дяк може загрузнути в болоті, а тоді вони самі — малосилі — не зможуть його відтіль витягнути, вони збіглися до гурту, а потім всі посунули до нього й заступили йому дорогу.", "…почали співати всі разом. Той їхній спів нагадував шелестіння сухого очерету. Але ж то не очерет, то співали Дитинчата-Потерчата…"