Ольга Кобилянська — Фантазія-експромт (характеристика та аналіз героїв твору)

Героїня новели "Impromtu phantasie" – душевно тонка й чуттєва натура. Її внутрішній світ зітканий із миттєвих вражень, звуків і напівтонів. Вона тонко сприймає довкілля, музику, а монастирський дзвін, що в новелі виступає, з одного боку, символом музики, з іншого – потягом героїні до високого, духовного, викликає в неї бурю емоцій. Від переживань їй на очі навертаються сльози. У такі хвилини дівчина здається слабкою й беззахисною. А водночас – вона сильна й вольова, своїми вчинками кидає виклик усім – хлопцям, коли впіймала коня, і природі, коли в бурю біжить до крамниці. Прикметна риса характеру героїні – волелюбність – сформувалася ще в дитинстві. Невипадково авторка порівнює її з молодим арабським конем. Символічним є епізод дитячих розваг, коли дівчину її друзі "запрягали і гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалась, немов батожена, через поля і рови, дико і гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, наколи б поганяючі не здержували її". У зображенні характеру героїні знаходить відображення захоплення О. Кобилянської філософськими ідеями німецького мислителя Ф. Ніцше, зокрема, його теорією надлюдини. Згідно з нею, сутність людини виявляється в її потягу "ins Blau", тобто до блакиті, до небес, до ідеального.

Розвиток характеру героїні відбувається через сприйняття нею музики. Слухаючи ноктюрн Шопена, вона "почала плакати. Тихо, але цілою душею", тим самим виявляючи тонку організацію свого внутрішнього світу. Варто зазначити, що в багатьох ранніх творах О. Кобилянської музика – не просто вид мистецтва, це "скована пристрасть". Вона символізує прояв несвідомого в людині, пробуджує неконтрольовані емоційні переживання, навіть є заміною фізичної любові. Невипадково майстер радить героїні грати п'єсу Шопена, коли їй виповниться двадцять років. Він розуміє, що, тільки пізнавши силу кохання, розвинувши в собі чуттєвість, вона зможе в усій повноті відчути і глибину музичного твору.

Авторка зображує героїню дорослою як розумну, дотепну, незвичайно багату натуру: "Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси". Парадоксальність ситуації полягала лише в тому, що дівчина з такою духовною красою була нещасливою, сповненою постійним відчуттям смутку: вона була "занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з "плебейськості"". Отже, при всій своїй силі характеру героїня виявилася занадто вразливою й незахищеною перед життям. Такі неординарні особистості, як вона, відлякували від себе. Про них М. Євшан писав: "Красотою своїх душ вони злоби дня побороти не можуть – поміж ними і життям є прірва".