Марко Вовчок — Інститутка (характеристика та аналіз героїв твору)

Устина. Оповідачка, головна героїня твору, яка історією свого життя засвідчила, що можна вирватися з лабет ненависної кріпаччини, можна зберегти людську гідність, щирі та ніжні почуття, незаплямоване сумління. Устина рано втратила батьків, зростала в чужих людей, які байдуже ставилися до сироти. Зовсім маленькою, у десятирічному віці, її забрали до панського двору й примусили важко працювати, не розгинаючи спини. Доля Устини типова, тобто загальна для багатьох безправних людей того часу. Сирітство, важка щоденна праця на поміщиків. Лише один світлий промінь – думки про волю. Після драматичної події, яка трапилася з Прокопом, Устина звільняється від кріпосницької залежності. І хоч у місті їй живеться тяжко, вона радіє тому, що вільна.

Дівчина завжди привітна, лагідна в ставленні до простих людей – подруг, старенької бабусі, хатньої хазяйки в місті. Устина від природи розумна, спостережлива, тому може правильно оцінити події. У стосунках із Прокопом, який одразу запримітив її красу, вона чесна й щира. Спочатку рішуче відкидає залицяння парубка, а коли пересвідчується в справжності його почуттів, то стає його вірною дружиною. Свою місію Устина бачить у тому, щоб підтримувати чоловіка. Вона вдячна йому за визволення з кріпацтва. Попри те, що вже сім років чекає повернення Прокопа із солдатської служби, сповнена надії на краще: "То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й Бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, Мати Божа: я вільна. І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!".

Прокіп. Змальований як високий і ставний хлопець із лагідною життєрадісною вдачею. Проте знущання панночки вплинули на його характер, він спохмурнів, задумався про своє майбутнє, яке не обіцяло нічого доброго. Лише хвилювання за долю Устини стримувало його рішучі дії. Хлопець серцем і розумом відчував несправедливість становища кріпаків: "Воли в ярмі та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!" Прокопа до глибини душі обурила розмова панського кухаря про цілковиту покору панам: "Тебе б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стій, не моргни!.." Як рішуча й справедлива людина, він протистоїть сваволі поміщиків. Промовистим є епізод, коли панночка побила стареньку бабусю й почала тягати за волосся Устину. Прокіп стає на захист дружини і не дозволяє ображати її. Навіть солдатчина здається Прокопу волею порівняно з кріпацьким життям.

Панночка. Авторка не дала імені інститутці. Тим самим вона хотіла підкреслити, що цей персонаж – типове явище для кріпосницької імперії. І її характеристика цілком відповідала багатьом таким "вченим" пані, які паплюжили життя безневинних людей. Вперше побачивши панночку, Устина говорить: "І що то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої кралі…". А так панночка згадує про навчання в Києві: "Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи!". І нащо їй про те знати, "як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там… Аби я знала, чим мені себе перед людьми показати…". Найперше ж панночка цікавиться французькою мовою, музикою й танцями. Вона переконана, що за тим нудним та непотрібним навчанням "багацько часу пройшло марно".

Улеслива та ґречна з бабусею, панночка-інститутка зовсім по-іншому ставиться до кріпаків, особливо до дівчат-кріпачок. Примхливість, пиха, презирство виповнюють кожне її слово, кожен жест. Обговорюючи з бабусею своє майбутнє заміжжя, панночка "аж підскакує, аж із радощів червоніє". Їй дуже подобаються перспективи майбутнього заможного та самостійного життя. Найбільше знущання терпить від неї покоївка. Чи не найбільше вражає сцена заплітання коси, коли все не так пані, то вона Устину "й щипає, і штрихає, і гребенцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає". Катовані панночкою люди, що важко працюють і потерпають від панноччиного деспотизму, виявляються набагато поряднішими, духовно вищими від озвірілої жінки. Навіть подружні стосунки панночки та полкового лікаря, за якого вона вийшла заміж, виглядають дивно і жалюгідно. Аби тільки дружина не вередувала, він повністю підкорився їй та пояав робити все, як їй заманеться. Коли панночка переїхала опісля заміжжя на хутір свого чоловіка, вона швидко навела там свої "порядки". Особливу жадібність виявляє тепер уже молода пані у сцені, коли бабуся роздає дітям по яблучку. Так вона робила завжди. Але нині обізвано її злодійкою. Під час сутички пані вдарила "зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!". У цій сцені, як і в інших, психологічна характеристика доповнюється мовною. Так, інститутка лицемірно користується улесливими словами, хоча насправді ми бачимо її істинне обличчя, її справжнє єство і у стосунках із чоловіком, а особливо – з кріпаками, коли мова її груба, лайлива.

Полковий лікар. В образі чоловіка панночки письменниця намагалась показати буцімто "доброго пана", який насправді добре виправдовував українську приказку: "Сказано: добрий пан, — не б'є, не лає, та нічим і не дбає". Це безхарактерний, безвольний чоловік. Чоловік інститутки під маскою "доброго" пана лише приховує свою жорстокість. Його вчинок сам говорить за себе: він віддає Прокопа в солдати. Цитати: ""Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!..", "Вже давненько панночки приїжджі переносили, що якийто вже там лікар полковий хороший: і брови йому чорні, і уста рум'яні, і станом високий… Тільки що гордий дуже, — на жодну не погляне, не заговорить, хоч там як до його не заходь...".

Катря. Дружина Назара, колишня козачка, яка з приходом на хутір нової пані випила повну чашу горя: на руках у неї померла її дитина, а вона сама, втративши розум, утопилася. Працьовита й моторна Катря мала свій погляд на стосунки панів і кріпаків – вона навіть намагалася їх задобрити: "Робитиму, робитиму, поки сили. (А очі в неї так і горять позападавши.) Може, вгоджу, може, вмилосерджу!". Але така лінія поведінки не могла допомогти, бо панночка продовжувала знущатися над жінкою навіть тоді, коли в неї важко захворіла дитина. Після смерті донечки Катря сміливо заявляє: "Тепер я вже не боюсь вас!.. Хоч мене живцем із'їжте тепер!" Вона, вільна козачка в минулому, свій протест проти кріпаччини виявляє, покінчивши життя самогубством. Цитата: "Славна була то жіночка, — звали Катрею: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише; то коло стола її вишивані рукава мають, то коло печі її перстені блискотять.", ""А Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги. Бігала по гаях, по болотах, шукаючи своєї дитини, а далі якось і втопилась бідолашна".

Назар. Непокірний, волелюбний, сильний та мужній. У стосунках з дружиною демонструє повагу, любов, розуміння, тепло. Цитати: "…плечастий, усатий, у високій шапці. З наших-таки людей, та до вельможної вподоби вивчений. Тут пани прощаються, гомонять, плачуть, а візника той сидить, як виконаний з заліза, — не обернеться, не гляне", "…то-то ж чорнявий, матінко! Такий чорнявий, як єсть тобі ворон. Засміявся — зубів у його незліченно, а білі ті зуби, білі, як сметана".

Бабуся з хутора. "…старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють", "Усі люди пов'яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була. Як не лає, як не кричить на неї пані, — бабуся не лякається, не метушиться: іде тихо, говорить спокійно, дивиться ясно своїми очима ясними.".

Стара пані. Стара поміщиця кріпачок не била, хоч замолоду була жорстокою та немилосердною. Єдина її розрада – внучка, яка навчалася в інституті. Під впливом онучки стара змінилася і знову почала жорстоко карати кріпаків. Цитата: "Стара пані була не що, сумирна собі, — може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить — тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! не на умі. Увесь день на ганочках; нічка йде — охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї... та треба ж колись і перестати".