Андрій Чайковський — За сестрою (характеристика та аналіз героїв)

Павло Судак. Головний герой повісті,15-річний хлопець. Жив у селі Спасівка з родиною, але одного разу через напад татар утратив рідних, сестру і батька забрали вороги. Павлусь — гідний нащадок козаків, тому вирушає рятувати рідних. Знайшовши брата і батька, Павлусь вирішує шукати і сестру, хоч це дуже небезпечна справа. Він залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Павлусеві завдяки його кмітливості вдається знайти і врятувати сестру.

Павлусь – один із найпривабливіших героїв цього твору. Автор наділив його всіма можливими чеснотами, за якими можна пізнати не лише гарну дитину із прославленого роду, а й майбутнього лицаря. 15-річний хлопець сміливо долає всі перешкоди, гідно витримує завдяки незламній вірі у власні сили, безмежній любові до сестри, вірності своїй рідній землі. Навіть перед обличчям смерті, здавалось би, неминучою поразкою він не заціпенів, а навпаки, зреалізував усі свої душевні ресурси, застосував свій розум і кмітливість, аби уникнути лиха. І зробив це, не втративши ані крихти власної гідності.

Цитатна характеристика: "Павлусеві снилися відтак бої з татарвою, широкий степ, і він мріяв усе про те, коли то й він підросте та стане славним козаком. Павлусь і Ганна дуже любилися. Він її вчив потай діда тих усіх штук, яких навчився від дідуся, бо дідусь усе говорив, що це не жіноче, а козацьке діло. Від цих оповідань вироблялася в Павлуся завзята козацька вдача. В такім молодечім пориві робив він не одне таке, за що хотіли його батьки покарати…".

"Дід Андрій вважав своїм обов'язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя".

 "Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком".

"У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці".

"Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати".

Недоля говорить про Павлуся: "Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде".

"Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі Спасівки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б'ється".

"Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно".

"Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь... Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти".

"Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав".

 "Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі".

"Він і не думав про те, щоб без сестри вертатися, й вірив, що йому Бог поможе сестру відшукати".

Девлет-гірей каже про хлопця: "Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря і оборонця".

Все це говорить, що Павлусь – наполегливий, цілеспрямований, мужній, розумний, кмітливий, вірний, добрий хлопець, який має силу волі, любить свою родину і рідний край. Він справжній козак і герой.

Андрій Судак. 70-річний дідусь Павлуся, загинув, захищаючи родину від татар, під час їхнього нападу на село. "Дід Андрій пильнував пасіки, наглядав хати й дітей. Уважав за свій обов'язок привчити Павлуся до лицарського ремесла", "Та в цій хвилині, наче шуліка на курча, впав татарський аркан на голову Степана і повалив його на землю. Дід Андрій нахилився розмотати сина, та в тій хвилині татарська шабля розчерепила йому голову...". колись дідусь був козаком, а на старості літ розповідав свої пригоди, а також передавав свій досвід Павлусеві.

Степан Судак. Син дідуся Андрія, батько Павлуся, Петра і Ганнусі. Степан з жінкою клопоталися усім господарством. Коли татари напали на село, на Степана накинули аркан і взяли в полон. "Степан не знав, що сталося з Ганною та Палажкою; не знав, чи вони живі, чи в неволі. Він волів би, щоб їх убили. На згадку про неволю в нього завмирало серце з болю…". Йому вдалося втекти з іншими людьми, а потім зустріти козаків. Між ними він побачив своїх синів. Степан не мав до кого вертатися, тому пристав до козаків.

Палажка Судак. Дружина Степана. Віддала власне життя, захищаючи своїх дітей від татар. Це безстрашна, відважна, працьовита, справжня українська жінка.

Петро Судак. Старший брат Павлуся, який став козаком. Він "був відважний козак і не жалів себе". Зустрівши у степу Павлуся, дізнається про трагічну долю їхньої родини. Петро турбується про брата, радить, як поводитися під час бою з татарами. Зі своїми товаришами Петро дотепний, веселий, але все ж таки тужить за родиною.

Ганна Судак. Павлусева сестра, заради якої хлопець ризикує життям. Дівчина любить брата, хвилюється за нього. Вона розумна, великодушна, терпелива. Її уміня їздити на коні дивує самого Дивлет-Гірея.

Семен Непорадний. Мужній козак років30-ти. "Кремезний… Одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка подерта й замащена, на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та сонцем опалені груди. Миючись, засукав рукави вгору поза лікті і показав жилясті руки, закінчені п'ястуками, мов довбеньки", "Почав умивати водою свою бриту голову. Відтак вийняв із-за пояса малий гребінчик і кусок дзеркальця та став причісувати свій чорний довгий оселедець та й закручувати його за вухо. Так само розчесав вуси і зложив їх складно по-запорозьки вниз", ""А мимо його лицарської справности його прозвали на Січі Непорадним за те, що в якійсь зустрічі не вмів собі з татарином дати ради, аж товариші його визволили". Цей козак розумний, товариський, хазяйновитий, турботливий, кмітливий. Непорадний зловив татарина, що шукав у степу Павлуся. Цей татарин показує козакам дорогу до татар. Семен вправно володіє арканом, тому бере у полон під час бою татарина Мустафу, сина Девлет-Гірея. Саме Непорадний викриває харциза Карима, бо впізнав, що кінь харциза – Павлусів.

Остап Тріска. Козак, який мав ватагу і стояв на її чолі. У ватазі Тріски був Петро Судак. Під час бою "Біля Тріски збиралася купа татар щоразу більша. Він рубав на обидва боки, устеляючи землю навкруги себе трупами". У Тріски була порубана голова та поламані ребра й ноги. Він загинув перший, стримав на собі цілу татарську навалу.

Андрій Недоля. Козацький сотник, смілива, відважна, добра, чутлива, милосердна і справедлива людина. Під час бою з татарами залишив Петра і Павла при собі, щоб вберегти їхні життя. Мав буланого турецького коня. Підтримуючи Степана з Петром після втечі Павлуся, говорить: "Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...".

Панас. Старий січовий дід. "Йому було 80 літ. Хоч час було йому спочити у якомусь зимовику, він "не давався старості" і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. Приставав від одної ватаги до другої і всюди його приймали. Правда, що не годен був шаблею гаразд вимахувати, зате стріляв з рушниці так, що птиці на лету не хибив. До того він знав лікувати рани зіллям і через те радо його приймали до гурту. Його знала вся Україна як характерника…". Дід Панас — життєлюбний, бадьорий, турботливий козак, який знає і шанує звичаї і традиції.

Мустафа-ага. Під його керівництвом було зруйновано Спасівку. Молодий і гарний татарин, якого Непорадному вдалося взяти у полон. Мустафу, сина Ібрагіма, ханського Девлет-Гірея, відвели у Лубни і віддали полковнику. Так велів зробити сотник Недоля.

Карим. Потурнак, харциз, високий чоловік з люлькою в зубах. "…був одягнений у подерту, брудну одежу й мав на голові татарську шапку. На ногах у нього були постоли, обв'язані мотузками. Лице чорне й пожовкле та розкуйовджена чорна борода. Не було на ньому нічого, що показувало б, що це козак. Уся його зброя — довгий ніж за поясом". Він показував татарам дорогу на Україну, крав козацьких коней, хлопців і дівчат, де вдавалося, і перепродував татарам.

Гусейн. Татарин, якого Недоля взяв у полон. Згодом татарин перейшов на бік козаків і воював з ними проти татар. Гусейн вбив потурнака Карима, який продав Павлуся у неволю.

Сулейман-ефенді. Багатий татарський купець, який купив у Карима Павлуся. Він вів широку торгівлю між Царгородом і всіма приморськими містами й Україною. Свої головні склади мав у Коджамбаку. Його оселя мала вигляд малого містечка.

Мустафа. Син Сулеймана-ефенді. Мустафа жорстоко ставився до Павлуся, наказував бити.

Остап Швидкий. Невільник у Сулеймана, українець. Допомагав Павлусеві, мастив його рани після покарання нагайкою. Остапу було жаль хлопця, свого земляка.

Девлет-Гірей. Татарин, який мешкав у столиці кримського хана в Бахчисараї. Це батько Мустафи-аги, якого зловив Непорадний під час бою з татарами. Девлет-Гірей хотів врятувати сина, в цьому йому допоміг Павлусь, а за цю послугу отримав волю разом з сестрою і Остапом Швидким.